ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2011 р.                                                            Справа № 5023/5633/11

вх. № 5633/11

Суддя господарського суду Шатерніков М.І. 

при секретарі судового засідання Вишневський О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 5 від 28.02.2011р.);

 відповідача - не з'явився;

розглянувши справу за позовом

Фінансово-будівельної корпорації "ФСК", смт. Нова Водолага Харківської області,  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Залізничавтоматика", м.Харків,  

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фінансово-будівельна корпорація "ФСК", смт. Нова Водолага Харківської області, звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним правочину за Договором поставки № 09/08-10 від 09.08.2010р. між позивачем та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "НВО "Залізничавтоматика", м.Харків. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.07.2011р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 5023/5633/11 та розгляд справи призначено на 20.07.2011р. об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.07.2011р. розгляд справи було відкладено на 27.07.2011р. об 11:15 год. за заявою позивача та клопотанням відповідача.

У судовому засіданні, яке відбулося 27.07.2011р., представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

На вимогу суду представник позивача надав копії наступних документів: довідки з ЄДРПОУ щодо позивача від 22.02.2011р.; свідоцтва про державну реєстрацію позивача як юридичної особи; установчого договору позивача зі змінами; витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо позивача станом на 26.07.2011р.

Надані представником позивача документи були долучені судом до матеріалів справи.

Відповідач у судове засідання не з'явився; витребувані судом документи не надав; про причину неявки суд не повідомив; про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до            ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд  встановив наступне.

09.08.2010р. між Фінансово-будівельною корпорацією "ФСК" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Залізничавтоматика" (відповідачем) було укладено Договір поставки № 09/08-10.

Згідно п. 1.1. даного Договору, відповідач (постачальник) зобов'язався виготовити і передати у власність позивача (замовника) устаткування згідно специфікації на устаткування, що поставляється (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього Договору, а позивач зобов'язався прийняти і сплатити за продукцію (товар) відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до умов Договору, поставці підлягало наступне устаткування:

- шафа МПЦ 3 - АЗАЕ.4214141 7.0410 у кількості 1 шт. - на загальну суму (в т.ч. ПДВ) - 1507168,06 грн.

Як передбачено п. 1.3. та п. 1.4. Договору, право власності на товар переходить від постачальника до замовника в момент передачі товару по накладній постачальником замовнику. Кінцевим замовником є Комунальне підприємство "Харківській метрополітен".

Позивач, зазначає, що при укладенні Договору сторони повинні були врахувати вимоги "Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення", затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988р. № 888 (п. 1-10), оскільки кінцевим замовником є Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" - підприємство - власник джерела підвищеної небезпеки. Даний факт не був повідомлений позивачу відповідачем, у договорі не зазначений, чим грубо порушено вимоги чинного законодавства щодо змісту правочину та поставлено під сумнів ділову репутацію ФБК "ФСК". Посилаючись на те, що дії відповідача при укладенні Договору не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та спричинили шкоду особистим немайновим правам юридичної особи - ФБК "ФСК", позивач звернувся до суду з позовом про визнання спірного Договору поставки недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з  наступного.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п.п. 1-3, 5-6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вичиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття  234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Як зазначено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009  N 9, для визнання  правочину  фіктивним  необхідно  встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання  такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано  майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Викладена правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину недійсним через його фіктивність, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Матеріали справи свідчать про те, що фактичне здійснення господарських операцій за оскаржуваною позивачем угодою. Так, передача товарно-матеріальних цінностей підтверджується первинними документами: видатковою накладною № 17-09-10 від 17.09.2010р.; товарно-транспортною накладною серія РКП № 050028. Про оплату отриманих товарно-матеріальних цінностей свідчать рахунок на оплату № 24-09-10/1 від 24.09.2010р., картка рахунку 631 за період 2010р., які містяться в матеріалах справи. Належне виконання умов договорів підтверджується позивачем, а тому, враховуючи вищевикладені обставини, суд не вбачає в оспорюваних правочинах ознак фіктивності.

На момент розгляду справи цивільно-правові або фінансово-облікові документи в судовому порядку недійсними не визнані. Факт підписання таких документів особою, яка є не засновником або директором підприємства, іншою неуповноваженою підприємством особою в судовому порядку не встановлений, що свідчить про їх дійсність та юридичну значимість.

Враховуючи вищенаведене, а також положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що була чинна на момент укладення та виконання спірних правочинів), суд дійшов висновку про відсутність в Договорі поставки № 09/08-10 від 09.08.2010р. ознак нікчемності: порушення публічного порядку, моральних засад суспільства, відсутність спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочинами, противність інтересам держави та суспільства, а також ознак порушення ст.203 ЦК України.

Судом враховано, що визначальною умовою встановлення нікчемності правочину є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, що підписувала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Таким чином, оскільки позивачем не надано доказів існування та форми прояву мети завідомо суперечної інтересам держави та суспільства, а в судовому засіданні підтверджено відсутність у сторін спірного правочину наміру досягти такої мети, неможливим є й встановлення форми вини відповідача при укладанні договору.

В силу ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги із зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Разом з тим, суд зазначає, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачем не доведено порушення відповідачем при укладенні спірного Договору принципу правових наслідків недійсності угоди, ознак фіктивності і удаваності вчинених сторонами правочинів, при наявності яких правочини можуть бути визнані недійсними, тому доводи позивача про те, що спірний Договір суперечить вимогам цивільного законодавства та укладений із суттєвим його порушенням, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки не доведені належними та допустимими доказами, а тому господарський суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд констатує, що оскаржуваний позивачем Договір поставки належним чином підписаний обома сторонами, має двосторонній зобов’язувальний характер, його умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності позивача та відповідача, сторони виконали свої зобов'язання за вказаним Договором, тому зважаючи на вищевикладене, зміст Договору поставки № 09/08-10 від 09.08.2010р. становлять умови, які визначені на розсуд сторін і погоджені сторонами належним чином, його зміст не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, тому у суду відсутні правові підстави щодо визнання цього договору недійсним.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний Договір поставки відповідає вимогам цивільного законодавства та направлений на настання реальних наслідків, що полягають в отриманні доходів від здійснення господарської діяльності.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Фінансово-будівельної корпорації "ФСК" та вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 44 та 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 203,  204, 215, 234, 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -   

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Суддя                                                          Шатерніков М.І.

Повне рішення складено "28" липня 2011 року.