Апеляційний суд Рівненської області
______________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого - судді Збитковської Т.І.
Суддів –Міщенко О.А, Сачука В.І.
За участю прокурора – Ткачук О.В.
Засуджених –ОСОБА_2, ОСОБА_3
Потерпілого –ОСОБА_4
Захисників –адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Рівненського районного суду від 15 грудня 2010 року.
Цим вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, неодружений, раніше судимий, востаннє - 16 квітня 2010 року вироком Рівненського міського суду за ч.1 ст.122, ч.4 ст.70 КК України на чотири роки і шість місяців позбавлення волі, -
засуджений за ч.3 ст.190 КК України на три роки позбавлення волі; за ч.2 ст.187 КК України –на сім років і шість місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання –сім років і шість місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
Відповідно до ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного даним вироком, покарання за вироком суду від 16 квітня 2010 року, остаточне покарання призначено у виді восьми років позбавлення волі.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець і мешканець АДРЕСА_2, громадянин України, не одружений, не військовозобов”язаний, раніше не судимий,-
засуджений за ч.2 ст.187 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна.
Судом вирішено питання щодо речових доказів у справі.
Цивільний позов потерпілого - цивільного позивача ОСОБА_7 залишено без розгляду.
Як визнав доведеним суд, 12 листопада 2007 року близько 11 год. ОСОБА_2 на території автозаправки „АНП” поблизу смт. Квасилів Рівненської області, шляхом зловживання довірою ОСОБА_8, заволодів його автомобілем „ Ауді-А4” д.н. НОМЕР_1 вартістю 56 тисяч 308 грн. 99 коп.
15 січня 2010 року біля 2 год. ночі ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп”яніння, неподалік с. Обарів Рівненського району Рівненської області, скоїли розбійний напад на гр. ОСОБА_7, під час якого нанесли потерпілому біля 17 ударів ногами по голові та різних частинах тіла, заволодівши при цьому майном останнього на загальну суму 2056 грн. 60 коп.
В поданій на вирок суду апеляції та доповненні до неї засуджений ОСОБА_2 доводить, що суд першої інстанції, як без його письмової згоди, так і без участі потерпілого ОСОБА_7 за епізодом розбійного нападу на нього, розглянув справу в порядку ч.3 ст.299 КПК України, чим допустив істотне порушення вимог КПК України і постановив незаконний вирок, який просить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд.
Засуджений ОСОБА_3 в апеляції просить застосувати до нього положення ст. 69 КК України, а в змінах до неї доводить, що попередньої змови про вчинення нападу на ОСОБА_7 між ним і ОСОБА_2 не було, а тому просить перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.187 на ч.1 ст.28, ч.1 ст.187 КК України, призначивши покарання, не пов”язане з позбавленням волі, із застосуванням ст.75 КК України.
Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в апеляції та змінах до неї, ставить питання про скасування вироку і просить направити справу на новий судовий розгляд, покликаючись на істотні порушення судом вимог кримінально-процесуального закону, зокрема: проведення розгляду справи в порядку ст.299 КПК України без участі потерпілого ОСОБА_7, щодо якого було скоєно розбійний напад, відсутності у вироку показань підсудного ОСОБА_3 щодо обставин вчинення ним злочину за ч.2 ст.187 КК України, незастосування вимог кримінального закону стосовно конфіскації майна при призначенні остаточного покарання ОСОБА_2, яка прямо передбачена санкцією ч.2 ст.187 КК України та залишення без розгляду цивільного позову ОСОБА_7 без мотивації прийнятого рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та прокурора, які підтримали апеляції, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи, викладені в поданих апеляціях, колегія суддів вважає, що апеляції засудженого ОСОБА_2 та прокурора, який брав участь у розгляді справи, підлягають задоволенню, а апеляція засудженого ОСОБА_3 –частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об”єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції при розгляді справи в повній мірі не дотримався.
Як вбачається з матеріалів справи, за згодою учасників судового розгляду місцевим судом фактичні обставини, що стосуються розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7 не досліджувалися.
Суд допитав підсудного ОСОБА_2 за епізодами пред”явленого йому обвинувачення, а допит підсудного ОСОБА_3 звів до його коротких пояснень про те, що ОСОБА_3 підтверджує показання ОСОБА_2
Однак, у протоколі, який є основним засобом фіксації перебігу судового розгляду справи, відсутні показання ОСОБА_3 про те, де, коли , з якою метою ним було вчинено злочин відносно ОСОБА_7, які удари і куди наносив він особисто потерпілому і яким майном останнього заволодів.
За змістом кримінально-процесуального закону застосування ст. 299 КПК України можливе лише у тому випадку, коли в показаннях підсудного викладені повністю всі обставини, які підлягають доказуванню: час, місце вчинення злочину, його спосіб, мотив, наслідки вчиненого злочину , заподіяна шкода та її розмір.
В порушення вимог КПК України суд в обвинувальному вироку не виклав власних показань ОСОБА_3 в пред”явленому обвинуваченні за ч.2 ст.187 КК України, обмежившись посиланням на дачу підсудним показань, аналогічним показанням ОСОБА_2
Також суд, як вбачається з протоколу судового засідання, розглянув справу без участі ОСОБА_7, щодо якого було вчинено розбійний напад, і який слідством визнаний потерпілим у справі /т.1 а.с.19/.
Між тим, відповідно до ст.267 КПК України та роз”яснень, що містяться в п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 року № 13 „ Про практику застосування судами законодавства, яким передбачено права потерпілих від злочинів”, під час судового розгляду справи потерпілий має право: давати показання, заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи, задавати запитання підсудним, брати участь в судових дебатах, і суди зобов”язані вживати всіх можливих заходів для забезпечення участі потерпілого в судовому засіданні.
З матеріалів справи слідує, що постановою суду від 13 травня 2010 року / т.2 а.с.224/ явка потерпілого ОСОБА_7 в судове засідання була визнана обов”язковою, однак суд, за відсутності в матеріалах справи письмової заяви ОСОБА_7 про небажання останнього приймати участь в судовому розгляді справи та підтримання ним своїх показань, як потерпілого, даних під час досудового слідства, все ж провів розгляд справи без участі потерпілого, чим порушив його права і законні інтереси.
Отже, розглянувши справу в порядку ч.3 ст.299 КПК України у відсутність потерпілого ОСОБА_7, без з”ясування позиції потерпілого, суд допустив істотне порушення кримінально-процесуального закону.
Згідно ст.335 КПК України у резолютивній частині обвинувального вироку міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.
Із змісту постановленого вироку слідує, що за ч.2 ст.187 КК України, санкція якої передбачає конфіскацію майна, ОСОБА_2 призначено покарання у виді семи років позбавлення волі з конфіскацією майна. Однак, визначаючи ОСОБА_2 на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточне покарання у виді позбавлення волі, суд про призначення йому додаткового покарання у виді конфіскації майна не вказав.
Крім того, у резолютивній частині оскаржуваного обвинувального вироку суд залишив без розгляду цивільний позов ОСОБА_7, як цивільного позивача, не виклавши у мотивувальній частині вироку, всупереч вимогам ч.5 ст. 334 КПК України, підстав для прийняття такого рішення.
Зазначені порушення колегія суддів вважає істотними порушеннями вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний і обґрунтований вирок, а тому вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа, відповідно до вимог ст.374 цього Кодексу, - направленню на новий судовий розгляд.
Керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляції засудженого ОСОБА_2 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити, апеляцію засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вирок Рівненського районного суду від 15 грудня 2010 року стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд під головуванням іншого судді.
Запобіжний захід засудженим ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишити попередній - тримання під вартою.
С У Д Д І :
Т.І. ЗБИТКОВСЬКА О.А. МІЩЕНКО В.І. САЧУК