У Х В А Л А
Іменем України
11.08.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача: Фазикош Г. В.
суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А.
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі про нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -
в с т а н о в и л а :
16 грудня 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до управління пенсійного фонду України в Ужгородському районі (далі - Відповідач) про відновлення пропущеного строку звернення до суду та зобов’язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, вказуючи, що він належить до громадян, на яких поширюються соціальні пільги та гарантії Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та відповідно має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, проте відповідачем зазначена норма закону не була врахована при нарахуванні розміру її пенсії. Просив зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до положень вищезазначеного Закону за 2007 рік в сумі 1442,70 грн.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі протиправною.
Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати за період з 16 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В задоволені решти позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду та відмовити позивачу в задоволенні його вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело, на думку відповідача, до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, Позивач відноситься до категорії громадян на яких поширюється дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (далі по тексту – Закон) він має право на одержання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Згідно з ст. 6 Закону, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення статті 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» щодо зупинення дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не можуть бути оскаржене, крім того, має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року спірні відносини регулювались відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.
Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом № 2195 підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджет них коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовід носин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування прак тики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвен цію та практику суду як джерело права.
Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону № 2195, є чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть сві домо зменшувати розмір такої допомоги.
З врахуванням зазначеної вище позиції Європейського суду з прав людини, поси лання відповідача на відсутність відповідних асигнувань з державного бюджету України на дані виплати колегія суддів не приймає.
Доводи відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху вання» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тому цей розмір не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок), є безпідставними, оскільки наявність такої норми за відсу тності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, ви ходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону № 2195.
Проте з матеріалів справи вбачається, що відповідач наполягав на тому, що позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду.
За приписами статті 99 КАС України (чинної на момент пред’явлення позову) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 16 грудня 2008 року та в якості причини його пропущення зазначив, що про факт порушення свого права йому стало відомо лише після висвітлення цих подій у ЗМІ. Така причина не може бути визнана поважною, тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно, відповідно до положень ст. ст. 99, 100 КАС України (чинних на момент пред’явлення позову) вважав, що позовні вимоги за період до 16 грудня 2007 року задоволенню не підлягають.
Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть слугувати підставою для скасування законної та обґрунтованої постанови суду .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі – залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Суддя-доповідач:
Судді: