П О С Т А Н О В А

Іменем України

          11.08.2011                                                                                                               м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача – Фазикош Г. В.

суддів – Мацунича М. В., Кожух О. А.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 10 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді про нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2009 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог вказував, що відноситься до категорії «діти війни» та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що такі виплати йому не проводяться у розмірі, встановленому вказаною статтею, просив стягнути на його користь з відповідача недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період 2006 та 2007 р.р.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 10 грудня 2009 року позов задоволено частково.

Визнано бездіяльність неправомірною та зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді провести перерахунок та виплату позивачу недоплаченого підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав позивача на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195), тривало з 09.07.2007 по 31.12.2007, оскільки окремі положення статей Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які зменшували розмір оспорюваної допомоги, визнано неконституційними (рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року).

Згідно  з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено на 2007 рік дію ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року  № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення статті 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» щодо зупинення дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року спірні відносини регулювались відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.

Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом № 2195 підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджет них коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовід носин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування прак тики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвен цію та практику суду як джерело права.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону № 2195, є чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть сві домо зменшувати розмір такої допомоги.

З врахуванням зазначеної вище позиції Європейського суду з прав людини, поси лання відповідача на відсутність відповідних асигнувань з державного бюджету України на дані виплати колегія суддів не приймає.

Доводи відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху вання» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тому цей розмір не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок), є безпідставними, оскільки наявність такої норми за відсу тності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, ви ходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону № 2195.   

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі відповідного управління, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону № 2195 розмірі колегія суддів не вбачає.  

Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати щомісячну соціальну допомогу за період 2006 року, оскільки положення Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік», якими обмежувалася дія ст.6 Закону № 2195, на предмет конституційності не розглядалися, у встановленому порядку неконституційними визнані не були та своєї чинності не втратили.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач наполягав на відмові у задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

За приписами статті 99 КАС України (чинної на момент пред’явлення позову) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 23 квітня 2009 року та в якості причини його пропущення зазначив, що про факт порушення свого права йому стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у ЗМІ. Така причина пропущення строку звернення до суду не може бути визнана поважною, а отже суд першої інстанції безпідставно зобов’язав відповідача щомісячно підвищувати пенсію з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.  Рішення суду в цій частині слід скасувати та у задоволенні позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати щомісячну соціальну допомогу за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –  

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну  скаргу  управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді – задовольнити частково.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду від 10 грудня 2009 року  в частині зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату недоплаченого підвищення пенсії ОСОБА_3 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період часу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року – скасувати та у задоволенні цієї позовної вимоги – відмовити.

В решті постанову Ужгородського міськрайонного суду від 10 грудня 2009 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Суддя-доповідач:

Судді: