Справа №  2-128/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

10 серпня 2011 року  Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді -                                                                                             Чалої А.П.,

при секретарі -                                                                                               Ковтун Р.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом

                    ОСОБА_1

до                    ОСОБА_2

про                    визнання недійсним договору дарування житлового будинку

та за позовом

                    ОСОБА_2

до                     ОСОБА_1,

                    ОСОБА_3,

                    ОСОБА_4,

3-ті особи:          Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю м.Києва,

                    Головне управління містобудування, архітектури

та дизайну міського середовища

про           визнання частково недійсним договору дарування житлового будинку, визнання права власності на частину жилого будинку та визнання права власності на об*єкт самочинного будівництва, -

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 12.01.1996р., укладений між ОСОБА_8. і ОСОБА_2, згідно якого ОСОБА_8. подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар 35/100 долі жилого будинку АДРЕСА_1 та в користування обдарованої перейшли наступні приміщення в будинку: вбиральня 1,1 кв.м. під літ. 1-4, коридор 9,1 к.вм. під літ. 1-5, коридор 5,1 кв.м. під літ. 1-1, передня 11,9 кв.м. під літ. 1-2, ванна 2,1 кв.м. під літ. 1-3, кладова 11,6 кв.м. під літ. 1-6, жила кімната 17,5 кв.м. під літ. 1-7, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_8 був її батьком і ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Договір дарування жилого будинку вважала недійсним у зв*язку з тим, що загальний розмір приміщень, які були передані ОСОБА_2 за договором дарування, складають 58,4 кв.м., а частка, яку подарував ОСОБА_8, складає 35/100, що згідно даних технічного паспорту становиь 41,65 кв.м., тобто, вважала, що подарована частка є меншою, ніж передані обдарованій приміщення в спірному житловому будинку і ці обставини вважала помилкою, яка має істотне значення. Вирішення даного спору стосується спадкування майна померлого батька і часток спадкоємців. Просила задовольнити позов на підставі ст.ст. 229, 316, 317, 319, 321, 325, 386, 391, 717 ЦК України.

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просила визнати частково недійсним договір дарування 35/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8. і нею, визнати за нею право власності на 49/100 частин вказаного житлового будинку, а за відповідачами визнати право власності на 51/100 цього ж будинку, а також визнати за нею право власності на об*єкт самочинного будівництва –прибудову а-2, площею 26,1 кв.м., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 12.01.1996р. її брат ОСОБА_2 подарував їй 35/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 і в цьому договорі дарування вказано, що в її користування переходять: вбиральня 1,1 кв.м. під літ. 1-4, коридор 9,1 к.вм. під літ. 1-5, коридор 5,1 кв.м. під літ. 1-1, передня 11,9 кв.м. під літ. 1-2, ванна 2,1 кв.м. під літ. 1-3, кладова 11,6 кв.м. під літ. 1-6, жила кімната 17,5 кв.м. під літ. 1-7, а решта приміщень залишились в користуванні ОСОБА_8. На час дарування загальна площа будинку складала 119,0 кв.м., у зв*язку з переплануванням, загальна площа спірного будинку збільшилась і складає 120,2 кв.м. Позивачка вважала, що оскільки усі приміщення, які перейшли до неї згідно договору дарування складають 49/100 часток від площі всього спірного житлового будинку, а не 35/100 часток, як вказано в договорі дарування, а частка ОСОБА_8. відповідно складала 51/100, у зв*язку з чим вважала договір дарування недійсним в частині визначення подарованої їй ОСОБА_8. частини житлового будинку. Зважаючи, що відповідачі є дочками ОСОБА_8. і його спадкоємцями, просила визнати за ними право власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_8., виходячи з його частки 51/100 у спірному житловому будинку, перерахувавши відповідно частки усіх співвласників.

Крім цього, ОСОБА_2 вказувала, що за власні кошти і власними силами зробила самовільну прибудову до спірного будинку а-2, площею 26,1 кв.м., яка відповідає будівельним нормам і правилам.

          Просила задовольнити позов на підставі ст.ст. 357, 376 ЦК України.

          Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 15.01.2010р. вказані вище позови об*єднані в одне провадження.

          А ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 03.08.2010р. позовні вимоги ОСОБА_2 №№ 4, 5, 6, 7, 8 виділені в самостійне провадження, розгляд якого зупинено до розгляду по суті даної цивільної справи.

          В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на порушення її майнових прав і права власності, а проти позову ОСОБА_1 заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, а також на те, що ОСОБА_8 мав намір подарувати їй саме 49/100 частин спірного житлового будинку.

          ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені у її позовній заяві, а позов ОСОБА_2 не визнала, посилаючись на його безпідставність і необґрунтованість, а також на те, що ОСОБА_8. мав намір подарувати ОСОБА_2 саме 35/100 частин, що становить 41,65 кв.м., а не приміщення, які вказані в договорі дарування, які складають більшу площу від площі всього будинку, а саме: 58,4 кв.м. і такі обставини вважала помилкою дарувальника.

          Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в останнє судове засідання не з*явились, про день і час розгляду справи повідомлялись належним чином, що стверджується поштовим повідомленням (а.с. 176 том №1), про поважність причин неявки суд не повідомили.

          Суд вважає за можливе закінчити розгляд справи у відсутності відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4, оскільки справа знаходиться в провадженні суду тривалий час,  відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були присутніми у попередніх судових засіданнях і давали суду свої пояснення щодо заявлених позовних вимог.

          Треті особи явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про день і час розгляду справи повідомлялись належним чином, направили суду листи, де просять розглядати справу у відсутності представника, оскільки позовних вимог до них не заявлено (а.с. 171 том №1).

          Суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності представників третіх осіб на підставі матеріалів, що є в справі.

          Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 і її представників, позивачки ОСОБА_2 і її представника, відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, виходячи з наступного.

          Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 (а.с. 55 том №2 –копія свідоцтва про смерть).

          ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є дочками ОСОБА_8., а ОСОБА_2 –є його сестрою.

          12.01.1996р. ОСОБА_8. подарував сестрі ОСОБА_2, а остання прийняла в дар 35/100 долі жилого будинку АДРЕСА_1 і в користування обдарованої перейшли наступні приміщення в будинку: вбиральня 1,1 кв.м. під літ. 1-4, коридор 9,1 к.вм. під літ. 1-5, коридор 5,1 кв.м. під літ. 1-1, передня 11,9 кв.м. під літ. 1-2, ванна 2,1 кв.м. під літ. 1-3, кладова 11,6 кв.м. під літ. 1-6, жила кімната 17,5 кв.м. під літ. 1-7 (а.с. 31 том №1 –копія нотаріально посвідченого договору дарування жилого будинку), який зареєстровано в КП «Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об*єкти нерухомого майна», а у власності ОСОБА_8. відповідно залишились 65/100 долі спірного житлового будинку.

          Як вбачається з Державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.08.2006р.,           земельна ділянка по АДРЕСА_1 має цільове призначення: будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та належить ОСОБА_8. –65/100 часток і ОСОБА_2 35/100 часток (а.с. 37 том №1 –копія державного акту).

          Відмовляючи в позові ОСОБА_1, суд виходив з наступного.

          Так, ОСОБА_1 правовою підставою своїх позовних вимог вказувала ст.229 ЦК України, але дана норма права до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки договір дарування жилого будинку був укладений 12.01.1996р., тобто, під час дії ЦК України 1963р., норми якого регулюють спірні правовідносини.

          По друге, ОСОБА_1 не є стороною правочину, який нею оспорюється, у зв*язку з чим не має права на позов про визнання такого правочину недійсним, оскільки визнання правочину недійсним в цілому тягне за собою наслідки застосування двосторонньої реституції, про що визначено в частині 1 ст.216 ЦК України, тобто, кожна із сторін правочину зобов*язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.    

          Тобто, діюче законодавство у разі визнання правочину недійсним передбачає правові наслідки саме для його сторін, а не для будь-якої іншої особи.

          По третє, правовий зміст поняття помилки в розумінні діючого ЦК України 2004р. і ЦК України 1963р., не охоплюється обставинами, на які вказує ОСОБА_1 як підставу визнання недійсним договору дарування, оскільки в спірному договорі дарування житлового будинку визначена подарована ОСОБА_8. як дарувальним на свій розсуд частка будинку –35/100 і перелічені приміщення, які переходить у користування ОСОБА_2 як обдарованої.

          Тобто, поняття подарованої частки, яка перейшла у власність обдарованої і приміщень, які перейшли в користування обдарованої, а не у її власність, по своєму юридичному змісту є різними, у зв*язку з тим, що частка у нерухомому майні, яка відчужується і приміщення, що переходять в користування, можуть ідеально не співпадати, що зумовлено технічними характеристиками об*єкту відчуження і волевиявленням дарувальника.

          В даному випадку, ОСОБА_8. використав своє право як власника нерухомого майна на розпорядження житловим будинком і подарував його частину, а саме: 35/100 долей сестрі ОСОБА_2 і передав у її користування на власний розсуд приміщення будинку, які визначені в договорі дарування.

          Такі обставини справи не можна вважати помилкою в розумінні ст.56 ЦК України 1963р., оскільки такі дії повністю відповідали вимогам діючого на той час законодавства.

          Щодо строку позовної давності.

          В пункті 6 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України 2004р. вказано, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред*явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

          Оскільки спірний договір дарування укладено  12.01.1996р., при вирішенні питання застосування строків позовної давності, слід керуватися ст.71 ЦК України 1963р., яка встановлює загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), в три роки.

          Цей встановлений законом строк ОСОБА_1 пропущено, доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності суду не надано і про його застосування просить позивачка ОСОБА_2

          Оцінюючи зібрані по справі докази щодо позову ОСОБА_1 в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості кожного доказу окремо, а також у їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1, не грунтованість їх на нормах матеріального права, у зв*язку з чим позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню по суті.   

          Що стосується позовних вимог ОСОБА_2, суд приходить до наступного.

          Правова позиція ОСОБА_2 в даному спорі є протилежною правовій позиції ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_2 підставою недійсності договору дарування частини жилого будинку від 12.01.1996р., вказує невідповідність загальної площі приміщень, що вказані в договорі дарування як такі, що перейшли в користування обдарованої, тій частці спірного житлового будинку, яка  подарована їй ОСОБА_8.

          Але, такі підстави не можуть бути визнані судом правовими підставами недійсності правочину, оскільки позивачка ОСОБА_2 аналогічно позивачці ОСОБА_1 ототожнює поняття подарованої частки в нерухомому майні, яка перейшла у власність особи і частку цього нерухомого майна, яка перейшла в користування цієї особи, що свідчить про невірне тлумачення і розуміння сторонами матеріальних норм законодавства і змісту спірного договору.

          Стаття 357 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_2 як правову підставу заявлених нею позовних вимог в цій частині, не регулює спірні правовідносини.

          Крім цього, позивачка ОСОБА_2, також, пропустила трирічний строк позовної давності, визначений ст.71 ЦК України 1963р. і не надала суду доказі про поважність його пропуску.

          Посилання сторін на фактичну зміну загальної і житлової площі спірного житлового будинку, яка вказана в технічному паспорті на час укладення спірного договору дарування і на час розгляду справи, юридичного значення не має, а тому не заслуговує на увагу.

          Оцінюючи зібрані по справі докази щодо позову ОСОБА_2 в частині визнання частково недійсним договору дарування жилого будинку і визнання права власності на частину житлового будинку, в їх сукупності і співставленні, належності, допустимості кожного доказу окремо, а також у їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, не грунтованість їх на нормах матеріального права, у зв*язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині не підлягають задоволенню по суті також.   

          Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на об*єкт самочинного будівництва, суд вважає за необхідне вказати про наступне.

          Як вбачається з технічного паспорту на спірний житловий будинок по вул.Узинсьуій 2 в м.Києві, він має станом на 10.11.2006р. самочинну прибудову а-2, площею 26,1 кв.м. (а.с. 40-41 том №1 – копія технічного паспорту з відміткою БТІ про фактичне існування об*єкту самочинного будівництва).

          Тобто, даний об*єкт самочинного будівництва існує з 2006р. і позовних вимог від заінтересованих осіб з приводу цього об*єкту щодо порушення ним їх законних прав та інтересів в межах трирічного строку позовної давності заявлено не було.

          У відповідності до частини 5 ст.376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

          Згідно частини 2 ст.375 ЦК України, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

          Відповідно до частини 4 ст.357 ЦК України, співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

          Відповідно до висновку судової будівельно технічної експертизи №9801/10-15 від 25.02.2011р., прибудова а-2 до будинку АДРЕСА_1 зведена у відповідності та з дотриманням будівельних норм і правил, на час проведення дослідження чинних на території України, оскільки внутрішнє планування та конструктивні рішення прибудови а-2, якість виконаних робіт відповідають вимогам будівельних норм до житлових будинків (а.с. 155-157 том №1 –висновок експертизи).

          Допитані в судовому засіданні за клопотанням ОСОБА_2 свідки: ОСОБА_5, який виконував усі сантехнічні роботи при будівництві в 1995-1996р.р. самочинної прибудови, ОСОБА_6, яка є сестрою ОСОБА_2 і показала про те, що остання, ще за життя ОСОБА_8. почала будівельні роботи за свої кошти прибудови за згодою брата, а закінчувала будівництво вже після його смерті, ОСОБА_7, яка є сусідкою через паркан по спірному будинку, ОСОБА_1., який 17 років знає ОСОБА_2 і був присутнім при передачі ОСОБА_2 брату коштів за будівництво прибудови і ОСОБА_8 говорив в його, свідка, присутності, що прибудова для сестри, ОСОБА_9 яка, також, є сусідкою по АДРЕСА_1 та усі вони в сукупності показали про будівництво спірної самочинної прибудови за кошти ОСОБА_2, її силами та за згоди ОСОБА_8. при його житті.

          Аналізуючи вказані вище норми матеріального права, враховуючи показання свідків та письмові докази в справі, а також те, що ОСОБА_8. є титульним власником 35/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 і 35/100 частин відповідної земельної ділянки, самочинне будівництво відповідає будівельним нормам і правилам, доказів про порушення цим будівництвом законних прав та інтересів інших осіб суду не надано, оцінивши усі зібрані по справі докази в цій частини позовних вимог ОСОБА_2 в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що вони є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

          Керуючись ст.ст. 317, 319, 357, 375, 376 ЦК України 2004р., пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України 2004р., ст.ст. 56, 71, 86 ЦК України 1963р., ст.ст. 10, 11, 57-60, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -  

В и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що мешкає в АДРЕСА_1, приватний будинок, право власності на об*єкт самочинного будівництва –прибудову а-2, площею 26,1 к.в.м. до житлового будинку по АДРЕСА_1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 і в задоволенні позову ОСОБА_1 –відмовити по суті.          

          Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення рішення суду –протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: