Справа № 2-4331/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"07" квітня 2011 р. Шевченківський районний суд м. Києва                             

у складі: головуючого  -   судді                       Пономаренко Н.В.

при секретарі                                                     Краснянській С.В., Оленченко Н.М.

з участю  позивача                                            ОСОБА_1

представника   позивачки                                 ОСОБА_2                                

представника позивачів                                    ОСОБА_3

представника відповідача                                ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві  справу за  позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до Вікдритого акціонерного товариства «Укртранснафта»про зобов»язання вчинити дії, суд,-

в с т а н о в и в :

          позивачі звернулась до суду із вказаним позовом в якому просять зобов»язати відповідача укласти із позивачами договір дарування квартири АДРЕСА_1.

          Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачі є членами сім»ї колишнього працівника ВАТ «Укртранснафта»ОСОБА_6, що  працював у відповідача і трагічно помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак, за його  життя спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету апарату управління відповідача 2.08.2005р. було вирішено надати ОСОБА_6 відомче житлове приміщення  ізольовану трикімнатну квартиру за вказаною адресою. Після смерті ОСОБА_6 рішенням правління відповідача 18.07.2006р. №11 було витрішено виконати оздоблювальні роботи у цій квартирі і передати її сім»ї ОСОБА_6 шляхом дарування. Після укладення із позивачами договору найму вказаного жилого приміщення 31.08.2009 року строком на 1 рік були зареєстровані реєстрації на підставі цього договору позивачі і їх донька. Однак, після закінчення дії вказаного договору найму, листом  від 20.08.2010 року позивача попередили про необхідність звільнити займану квартиру протягом десяти днів після закінчення строку оренди та передати ї за актом прийомки-передачі., а 1.09.2010 року представниками відповідача були самочинно зрізані замки і змінені на інші. Вважають, що прийняття спільно рішення профкому адміністрації організації та профспілкового комітету апарату управління від 2.08.2005р. та рішення правління ВАТ від 18.07.2006р. №11  та подальша передача квартири в оренду позивачам свідчать про укладання правочину  між сторонами, відповідно до якого  відповідач бере на себе зобов»язання передати квартиру шляхом дарування, при цьому вважають, що зобов»язання відповідача додатково підтверджені резолюцією голови правління ВАТ «Укртранснафта»від 19.05.2009р. на відповідній заяві позивача. Вважають, що  та обставина, що позивачі прийняли ключі від квартири, проживали в ній, здійснювали експлуатаційне обслуговування до моменту примусового виселення, свідчить про фактичне прийняття подарунку. Однак, на письмову вимогу позивача від 25.08.2010 року укласти договір дарування, відповіді отримано не було як і відповідних дій, спрямованих на укладення договору дарування, а зміна замків і перешкоджання позивачам користуватись житлом, свідчить про односторонню відмову відповідача від взятих на себе зобов»язань, тому просять зобов»язати відповідача вчинити дії –укласти договір дарування квартири.

          В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивачки ОСОБА_2 та представник позивачів адвокат ОСОБА_3 позов підтримали із викладених в ньому підстав.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення із відповідними обгрунтуваннями (а.с.60-63), які підтвердив в судовому засіданні, просив застосувати наслідки пропущення строків позовної давності  відповідно до ст.267 ЦК України.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Згідно протоколу №4 засідання житлово-побутової комісії аппарату управління ВАТ «Укртранснафта»від 29.07.2005р., вирішено рекомендувати адміністрації та комітету профспілки Товариства надати відомче житлове приміщення - ізольовану трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 у відповідності з контрольним списком працівників Товариства, які перебувають на квартобліку ОСОБА_6, який працює в апараті управління ВАТ водієм транспортної служби. з 2001 року,  на сім»ю із трьох осіб: його, дружину ОСОБА_7. доньку ОСОБА_5, онуку ОСОБА_8 (а.с.8-10).

Згідно спільного рішення №2 адміністрації та профспілкового комітету від 2.08.2005р. у відповідності із контрольним списком працівників аппарату управління, які перебувають на квартирному обліку вирішено надати відомче житлове приміщення за вищевказаною адресою на  сім»ю у тому ж складі (а.с.11-12).

Відповідно до акту спеціального розслідування нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1. о 7-50 год.,  ОСОБА_6 помер внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця, вказаний нещасний випадок не пов»язаний із виробництвом (а.с.13-16).

Згідно витягу із протоколу засідання правління ВАТ «Укртранснафта»від 18.07.2006р. №11, а саме: п.6.6.1. вирішено виконати оздоблювальні роботи в спірній квартирі, а після завершення оздоблювальних робіт передати квартиру сім»ї ОСОБА_6 шляхом дарування та передбачити погашення податкових зобов»язань, які виникають під час дарування квартири. А членам правління розробити механізм практичної реалізації пункту 6.6.1 відповідно до вимог чинного законодавства України (а.с.17).

Позивачем ОСОБА_1, який на той час працював механіком транспортно-експедиційної служби відповідача, 19.05.2009 року було написано заяву про надання у зв»язку зі смертю його батька ОСОБА_6, квартири АДРЕСА_1 для проживання його сім»ї. із послідуючим її даруванням, на якому стоїть резолюція голови правління на той час ВАТ «Укртранснафта»Кірюшина І.В.  про незаперечення (а.с.19).

Між  позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Укртранснафта»був укладений договір найму вказаного житлового приміщення від 31.08.2009р. строком на 1 рік (а.с.20-23).

Відповідно до листа від 7.09.2009р. було надано дозвіл щодо реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_5. та ОСОБА_8  відповідно до договору найму у вказане приміщення (а.с.24).

Листом від 20.08.2010 року відповідач повідомив позивачів про закінчення терміну договору-найму житла та обов»язок звільнити приміщення протягом 10 днів після закінчення строку оренди та передати згідно акту-прийомки-передачі помешкання (а.с.25).

Аналізуючи вищевказані документи, судом встановлено, правління ВАТ «Укртранснафта»в своєму рішенні від 18.07.2006р. №11, а саме: п.6.6.1., яким вирішено виконати оздоблювальні роботи в спірній квартирі, а після завершення оздоблювальних робіт передати квартиру сім»ї ОСОБА_6 шляхом дарування та передбачити погашення податкових зобов»язань, які виникають під час дарування квартири, - прийняло рішення щодо розпорядженням майном - квартирою, яка на той час не перебувала у власності відповідача, оскільки згідно свідоцтва про право власності, спірна квартира належить на праві приватної власності ВАТ «Укртранснафта»тільки з 2.07.2009 року (а.с.35).

Відповідно до Положення «Про порядок забезпечення житлом працівників ВАТ «Укртранснафта», затвердженого засіданням правління від 30.03.2006р. №6 (а.с.155), працівники товариства, які прийняті на квартирний облік (включенному в квартирний список), забезпечуються житлом наступним чином:

- надання житла у безоплатне тимчасове користування; надання цільових безвідсоткових довгострокових позик; надання житла за ордером (п.2.6).

Передання житлових приміщень працівникам ВАТ у власність шляхом дарування визначено в розділі 7 вказаного Положення, відповідно до якого, якщо товариством запрошені досвідчені спеціалісти із других галузей, то з ними укладаються письмові трудові договори, в яких зазначені взаємні обов»язкисторін та гарантіями щодо його передачі у власність працівника.

Як вбачається із матеріалів справи, померлим ОСОБА_6 на підставі трудового договору від 30.04.2002 року не було надано передбаченої цим договором безвідсоткової позики у розмірі 98000,00 грн. терміном на п»ять років, оскільки ОСОБА_6 не просив її надати (а.с.69). Вказане сторонами не оспорюється.

Таким чином, оскільки надання житла у власність не передбачено вказаним трудовим договором, інших підстав для передачі житлового приміщення у власність працівнику шляхом даруваня не існує.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до витягу із протоколу засідання правління ВАТ «Укртранснафта»від 18.07.2006р. №11, а саме: п.6.6.1. вирішено виконати оздоблювальні роботи в спірній квартирі, а після завершення оздоблювальних робіт передати квартиру сім»ї ОСОБА_6 шляхом дарування та передбачити погашення податкових зобов»язань, які виникають під час дарування квартири. А членам правління розробити механізм практичної реалізації пункту 6.6.1 відповідно до вимог чинного законодавства України (а.с.17).

Однак, члени правління і до цього часу не розробили механізм передачі вказаної квартири шляхом дарування, оздоблювальні роботи не закінчені, ніякі письмові правочини  між сторонами з цього приводу укладені не були і це також не оспорюється сторонами. За відсутності законних підстав для дарування квартири позивачам, розробити та здійснити механізм практичної реалізації передання квартири у власність відповідно до вимог чинного законодавства неможливо.

Позивач ОСОБА_1 працював на посаді  механіка по випуску автомобільного транспорту з 14.07.2006р., але письмовий договір між ним і відповідачем не укладався, трудовий стаж менше п»яти років, тому безоплатне надання йому житла також не передбачено, а між позивачкою ОСОБА_5 та відповідачем взагалі трудових стосунків не існувало.

 Судом встановлено, що на підставі вищевказаних рішень, сім»ї ОСОБА_6 було вирішено передати відомче житло, тобто вказана спірна квартира належить до службових, а згідно вимог статті 118 ЖК України службові жилі приміщення  призначаються   для  заселення громадянами,  які у зв'язку  з  характером  їх  трудових  відносин повинні  проживати  за  місцем роботи або поблизу від нього.  Жиле приміщення включається до  числа  службових  рішенням  виконавчого комітету   районної,  міської,  районної  в  місті  Ради  народних депутатів.  Під службові жилі приміщення виділяються,  як правило, окремі квартири.

Згідно спільного рішення №2 адміністрації та профспілкового комітету від 2.08.2005р. у відповідності із контрольним списком працівників аппарату управління, які перебувають на квартирному обліку було вирішено надати відомче житлове приміщення за вищевказаною адресою на  його сім»ю у складі із трьох осіб: його, дружину ОСОБА_7, доньку ОСОБА_5, онуку ОСОБА_8 (а.с.11-12), при цьому, судом встановлено, що позивачу ОСОБА_10 вказана квартира навіть у користування не надавалась згідно вказаного рішення.

Проте, вказане житло було надано позивачу ОСОБА_1 саме на підставі вищезазначеного договору найму вказаного житлового приміщення від 31.08.2009 року, строк дії якого закінчився 31.08.2010р., термін договору продовжений не був, що також визнають сторони.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч.2 ст.719 ЦК України, договір даруваня нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однак, позивачі зазначають, що вказаний договір найму вони уклали  за умови, що впослідуючому буде укладений договір дарування, як позивачам обіцяв відповідач, але ніяких належних і допустимих доказів тому, що вказаний договір був передумовою для укладання договору дарування квартири відповідачем позивачам надано не було.

Крім того, позивачі та їх представник зазначають, що іншим працівникам Тоариства в 2006 році були подарені квартири, тобто механізм був розроблений, однак, судом достовірно встановлено, що дійсно, в 2006 році  ТОВ «Укртранснафта»було укладено чотири договори дарування житла  працівникам товариства, але, це було прямо передбачено умовами трудових договорів, укладених з ними та у порядку, передбаченому  Положенням «Про порядок забезпечення житлом працівників ВАТ «Укртранснафта»(а.с. 123-130,165), тому вказаний механізм дарування квартири не може бути застосований до позивачів.

Крім того,  та обставина, що позивачі прийняли ключі від квартири та проживали у ній, здійснювали експлуатаційне обслуговування, свідчить про те, що сторони виконували свої обов»язки згідно договору найму житлового приміщення, а не про те, як наполагають позивачі і їх представник, що у відповідності до вимог ст.722 ЦК України, у позивачів виникло право власності обдарованого на дарунок з моменту його прийняття.

          ВАТ «Укртранснафта»утворено на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.06.2001 року №256-р в результаті реорганізації державних акціонерних товариств «Магістральні нафтопроводи «Дружба»та «Придніпровські магістральні нафтопроводи»із залишенням 100 відсотків акцій цього товариства у державній власності і передачею їх до статутного фонду НАК «Нафтогаз України»(а.с.66), що свідчить про те, що ВАТ «Укртранснафта»є державною власністю, тому використання державних коштів або майна без належних підстав є неправомірним.

Згідно вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.  

Нормами ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст.ст.  58-59 ЦПК України.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що між сторонами не виникло ніяких зобов»язальних відносин з приводу укладання договору даруваня спірної вкартири, тому відповідач не порушував вимоги ст.525 ЦК України про недопустимість одностороньої відмови від зобов»язання або одностороньої зміни його умов.

З огляду на вищевказане, судом не встановлено порушень права позивачів з боку відповідача, тому воно не підлягає судовому захисту і підстави для застосування вимог ст.267 ЦК України, як того просить представник відповідача, у суда відсутні.

Згідно ст. 10 ЦПК, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі не надали суду  належні та допустимі докази,  не довели суду їх переконливість, а також не довели обставини, на які посилались як на підстави своїх вимог.  

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачі, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, враховуючи встановлені обставини та вимоги закону, суд не вбачає підстав для задоволення позову.   

На підставі викладного, керуючись ст.ст.525, 526, 717, 719, 203 ЦК України; ст.118 ЖК України; ст. ст. 10, 11, 57, 59, 60, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову –відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва  через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

          Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: