ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
14 липня 2011 року 15:20 № 2а-7157/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Стець Я.В. розглянувши у судовому засіданні позов та надані сторонами матеріали
за позовомПублічного акціонерного товариства «ОТП Банк»
до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва
третя особаВідділ державної виконавчої служби Голосіївського управління юстиції у м. Києві
проВизнання нечинною та скасування вимоги, зобов’язання вчинити дії
за участю представників сторін:
від позивачаОСОБА_2 (за довіреністю від 05.05.2011 року)
від відповідачаОСОБА_3 (за довіреністю № 3895/07 від 11.04.2011 року)
від третьої особине з`явився
ВСТАНОВИВ:
До судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов від Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, в якому просить:
1. Відкрити провадження в адміністративній справі за цим адміністративним позовом.
2. Постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якою зупинити проведення виконавчих дій ВДВС Голосіївського управління юстиції у м. Києві з виконання вимоги Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва від 01.02.2011 №Ю-206у.
3. Визнати не чинною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі від 01.02.2011 № Ю-206у про сплату боргу у розмірі 247 740,31 грн.
4. Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва на протязі двох днів з моменту чинності рішення суду подати заяву до ВДВС Голосіївського управління юстиції у м. Києві про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
06.06.2011 р. на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, через Відділ документального обігу та контролю суду від позивача до судді Саніна Б.В. надійшли документи (вх. №03-12/5128 від 03.06.2011), так в поданому адміністративному позові, позивач просить, зокрема:
1. Визнати не чинною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі від 01.02.2011 № Ю-206у про сплату боргу у розмірі 247 740,31 грн.
2. Визнати не чинною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі від 13.05.2011 №Ю-206у про сплату боргу у розмірі 9,73 грн.
3. Визнати не чинним та скасувати рішення Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва від 20.05.2011 року №555/09 про результати розгляду скарги.
4. Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва на протязі двох днів з моменту чинності рішення суду подати заяву до ВДВС Голосіївського управління юстиції у м. Києві про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
5. Судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2011 р. було відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Відділ державної виконавчої служби Голосіївського управління юстиції у м. Києві та призначено попереднє судове засідання на 16.06.2011 р. В попередньому судовому засіданні оголошувалась перерва на 17.06.2011року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2011 року справу було призначено до судового розгляду та призначено судове засідання на 24.06.2011 року.
В судовому засіданні представник позивача подав через Відділ документального обігу та контролю Окружного адміністративного суду м. Києва заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до яких просить:
1. Визнати не чинною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі від 01.02.2011 № Ю-206у про сплату боргу у розмірі 247 740,31 грн.
2. Визнати не чинною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі від 13.05.2011 №Ю-206у про сплату боргу у розмірі 9,73 грн.
3. Визнати не чинним та скасувати рішення Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва від 20.05.2011 року №5555/09 про результати розгляду скарги.
4. Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва на протязі двох днів з моменту чинності рішення суду подати заяву до ВДВС Голосіївського управління юстиції у м. Києві про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
5. Судові витрати покласти на відповідача.
В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено 15.07.2011 року.
В судове засідання з’явився представник позивача, який позов підтримав в повному обсязі, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.
В судове засідання з’явився представник відповідача, який щодо позову заперечує в повному обсязі, просить відмовити позивачу із підстав викладених в запереченнях.
Третя особа в судове засідання не з’явилась, про час та місце була повідомлена належним чином, подала свої заперечення та вказала про розгляд справи за їх відсутності.
Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до п.2 ч.1 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне державне страхування»(надалі –Закон №1058), виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право не частіше одного разу на календарний рік проводити планові, а також у випадках, передбачених законодавством, - позапланові перевірки на будь-яких підприємствах, в установах і організаціях та у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (у тому числі письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок.
Частиною 1 ст.58 Закону №1058 передбачено що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду
Згідно з ст.1, п.1 ч.1 ст.14 Закону №1058 та п.2.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №21-1 від 19.12.2003 р. (Інструкція №21-1) підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами) є страхувальниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч. 6 ст.20 Закону страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у п.1 ч.1 ст.14 Закону є календарний місяць.
В період з 08.12.2009 року по 24.12.2009 року Управлінням Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва була проведена планова перевірка позивача з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів Пенсійного фонду за період з 14.08.2007 року по 30.11.2009 року, за результатами якої було складено Акт №2219 від 24.12.2009 року (надалі –Акт №2219). В Акті №2219 відповідачем зафіксовано, що перевіркою було встановлено порушення позивачем п.6 ч.2 ст.17 Закону №1058, в результаті чого позивачеві донараховано страхові внески у розмірі 32%, 4% та 2% в сумі 278 361,79 грн. (із яких за ставкою 33,2%, 4% - 262 544,20 грн. та ставкою 2;- 15 817,59 грн. –за квітень, травень, червень, липень 2009 року).
01.02.2011 року, в зв’язку із виникненням заборгованості зі сплати страхових внесків, відповідачем було складено та направлено на адресу позивача вимогу №Ю-206у з проханням погасити заборгованість яка існує у позивача в розмірі 247 740 грн. 31 коп. Вказана вимога №Ю-206у від.01.02.2011 року була отримана позивачем 16.02.2011 року, що підтверджується позивачем та повідомленням про вручення поштового відправлення, наданого відповідачем.
Відповідно до положень п.1.1 Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №21-2 від 19.12.2003 р. (надалі –Порядок №21-2) цей Порядок визначає процедуру подання та розгляду органами Пенсійного фонду України скарг страхувальників при узгодженні ними вимог про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, оскарженні рішень про нарахування пені та накладення фінансових санкцій, передбачених ч.9 ст.106 Закону №1058.
В п.2.1 Порядку №21-2 зафіксовано, що у разі коли страхувальник вважає, що орган Пенсійного фонду в районі, місті, районі у місті невірно визначив суму недоїмки, такий страхувальник має право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду, вимога про сплату недоїмки якого оскаржується, з заявою про узгодження вимоги, яка подається у письмовій формі та супроводжується документами (розрахунками, копіями платіжних доручень тощо), що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі. При цьому, заява повинна бути подана до територіального органу Пенсійного фонду протягом десяти робочих днів, наступних за днем отримання страхувальником вимоги про сплату недоїмки (п.2.2 Порядку №21-2).
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем була виготовлена заява №01-05-19-3/1663 від 25.02.2011 року про узгодження Вимоги про сплату боргу №Ю-206у від 01.02.2011 року (надалі –Заява про узгодження), в якій позивач вказав прохання скасувати Вимогу відповідача №Ю-206у від 01.02.2011 року та яка була направлена на адресу відповідача 28.02.2011 року.
Відповідно до п.2.3 та п.2.4 Порядку №21-2 заява про узгодження вимоги про сплату недоїмки розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів від дня її отримання, та за результатами розгляду заяви про узгодження вимоги про сплату недоїмки територіальний орган Пенсійного фонду зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та повідомити про нього особу, що подала заяву.
Таким чином, Відповідач, відповідно до положень п.2.3 та п.2.4 Порядку №21-2, мав надати в строк до 03.03.2011 року відповідь (рішення) на Заяву про узгодження позивача.
Однак, відповідач акцентує увагу, що Заява про узгодження від позивача надійшла на адресу відповідача лише 17.05.2011 року (вх. №15986/04). Водночас, відповідач акцентує увагу, що позивач належним чином отримав відповідне Рішення про розгляд скарги надане Управлінням Пенсійного фонду в Голосіївському районі м. Києва за результатами розгляду Заяви про узгодження, яка надійшла на адресу відповідача 17.05.2011 року.
Проте, суд критично ставиться до посилання відповідача, що Заява про узгодження була отримана ним лише 17.05.2011 року (вх. №15986/04). Крім того, суд критично ставиться до посилання відповідача, що Управлінням Пенсійного фонду в Голосіївському районі м. Києва була належним чином розглянута Заява про узгодження та надано Рішення про результати розгляду скарги №5555/09 від 20.05.2011 року (надалі –Рішення №5555/09), яким відмовлено в скасуванні вимоги №Ю-206у від 01.02.2011 року.
Як вбачається із матеріалів справи, що підтверджується представником відповідача та позивача, за вхідним №15986/04 від 17.05.2011 року на адресу Управління Пенсійного фонду в Голосіївському районі м. Києва надійшов лист ПрАТ «ОТП Банк»№01-05-19-3/3718 від 13.05.2011 року в якому позивач просив відповідача надати рішення територіального органу Пенсійного фонду про результати розгляду Заяви про узгодження та просив відкликати із Відділу державної виконавчої служби Голосіївського управління юстиції у м. Києві виконавчого документа. Водночас, до листа позивача №01-05-19-3/3718 від 13.05.2011року було долучено додатки, в тому числі і копію Заяви про узгодження.
Таким чином, як було встановлено судом, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями відповідача, 17.05.2011 року Управлінням Пенсійного фонду в Голосіївському районі м. Києва було отримано не оригінал Заяви про узгодження а її копія. Як наслідок, Рішення №5555/09 виносилось на підставі копії Заяви про узгодження, що була долучена до листа позивача №01-05-19-3/3718 від 13.05.2011року.
Однак, відповідач, враховуючи положення п.1.5 та п.1.6 Порядку №21-2, яким не передбачено розгляд копії Заяви про узгодження, не мав права її розглядати, а вразі прийняття її до розгляду мав повернути її позивачеві з відповідним обґрунтуванням не пізніше наступного робочого дня від дня її отримання, про що мала була вчинена відмітка в журналі реєстрації заяв.
Більше того, судом приймається до уваги, що Заяву про узгодження, відповідно до матеріалів справи (лист ТОВ «КАУ-Експерес»№406 від 12.05.2011 року, Реєстр адресного обслуговування ТОВ «КАУ-Експерес»від 28.02.2011 року), було отримано 28.02.2011 року уповноваженою особою Управлінням Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва «ОСОБА_4». При цьому, представник відповідача, також не заперечує факт отримання Заяви про узгодження уповноваженою особою Управлінням Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва «ОСОБА_4».
Як наслідок, суд дійшов висновку на безпідставність посилання відповідача на отримання Заяви про узгодження від позивача 17.05.2011 року.
Відповідно до п.6.8 Положення №21-2, якщо вмотивоване рішення за заявою страхувальника який здійснює виплату і доставку пенсій, не надсилається скаржнику протягом строку, встановленого для розгляду його заяви, така заява вважається повністю задоволеною на користь скаржника з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що відповідно до положень п.2.3, п.2.4, п.6.8 Порядку №21-2 Вимога №Ю-206у від 01.02.2011 року була узгоджена відповідачем з 04.03.2011 року.
Крім того, Управлінням Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва 13.05.2011 року надіслала на адресу позивача ще одну вимогу про сплату боргу №Ю-206у на суму 9 грн. 73 коп.
В п.8.3 Інструкції №21-1 вимога формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Таким чином, суд враховуючи ту обставину, що Вимога №Ю-206у від 01.02.2011 року була фактично узгоджена Управлінням Пенсійного фондом України в Голосіївському районі м. Києва на підставі Заяви про узгодження в порядку передбаченому п.6.8 Положення №21-2, суд дійшов висновку про протиправність формування та надіслання відповідачем на адресу АТ «ОТП Банк»іншої Вимоги за аналогічним номером із донарахуванням в сумі 9 грн. 73 коп.
Водночас, суд акцентує увагу, що п.1 ч.2 ст.17 КАС України, визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Нормативно-правові акти –це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні (відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування).
Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти, які стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління від інших актів, є їх виражений правозастосовчий характер, а також їх конкретність, зокрема: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб’єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв’язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата –конкретної особи або осіб; зникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні акти можуть бути оскаржені іншими особами, які в них зазначені, тобто безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
Обов’язковою ознакою як нормативно-правового так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов’язковість його приписів для відповідного суб’єкта (суб’єктів), дотримання якої забезпечується правовими механізмами, правова позиція щодо чого викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 15.01.2009 у справі №К-1647/07.
В той же час, рішення про розгляд скарги не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.
Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин
Так, позивачем заявлено вимогу про визнання протиправним та скасування Рішення №5555/09, однак оскаржуване рішення не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії та його не може бути оскаржено в порядку адміністративного судочинства за правилами КАС України.
Враховуючи вимоги ст.157 КАС України, суд роз’яснює, що оскарження Рішення №5555/09 не відноситься до юрисдикції судів, оскільки вказані рішення не можуть бути оскарженні у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Крім того, суд акцентує увагу, що позовна вимога про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва на протязі двох днів з моменту чинності рішення суду подати заяву до ВДВС Голосіївського управління юстиції у м. Києві про повернення виконавчого документа стягувачеві не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ
Більше того, п.1 ч.1 ст.3 КАС України під справою адміністративної юрисдикції розуміє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень
Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплене у ст. 6 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов’язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Таким чином, КАС України не містить положень, які б давали позивачу право звертатись до суду із вимогою щодо зобов’язання суб’єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії в майбутньому, тобто в той період часу, коли відповідачем ще не вчинені дії (не допущена бездіяльність) які могли б бути визнані судом неправомірними, не встановлено підтвердженого належними доказами факту порушення суб’єктом владних повноважень вимог законодавства, що має тенденцію удосконалення шляхом внесення змін в нормативні акти або в окремі його положення.
Отже, у даному випадку у разі порушення права, свобод чи інтересів Позивача у нього виникає право звернення до суду, а вимоги щодо зобов'язання вчинити певні дії на майбутнє, не можуть бути предметом розгляду в суді.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення. Ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено
Керуючись положеннями ст.ст. 2, 3, 6, 17, 71, 86, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»до Упрадвіння Пенсійного фонду України задовольнити частково.
2. Визнати нечинною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі №Ю-206у від 01.02.2011 року про сплату боргу у розмірі 247 740,31 грн.
3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі №Ю-206у від 13.05.2011 року про сплату боргу у розмірі 9,73 грн.
4. Закрити провадження в частині визнання нечинним та скасування рішення Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва №5555/09 від 20.05.2011 року про результати розгляду скарги.
5. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
6. Судові витрати в сумі 1 (одна) грн. 70 коп. судового збору присудити на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»за рахунок Державного бюджету України
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Б. В. Санін