Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22ц-1891\11 Головуючий у суді І-ї інстанції Орінко В.В.
29 Доповідач Карпенко О. Л.
УХВАЛА
Іменем України
09.08.2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого - Голованя А.М.
суддів - Черниш Т.В.,
Карпенка О.Л.
при секретареві - Дімановій Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення витрат на поховання та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та її представників ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2011 року, -
ВСТАНОВИЛА:
05 березня 2011 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про солідарне стягнення 3781 грн. витрат на поховання та ритуальні послуги, 100 000 грн. відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04 липня 2001 року було постановлено вирок, яким ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину внаслідок якого загинула її неповнолітня дочка ОСОБА_8, частково задоволено її цивільний позов: стягнено з ОСОБА_4 на її користь 3871 грн. на відшкодування матеріальних витрат на поховання та ритуальні послуги, 20 000 грн. відшкодування моральної шкоди. Вирок суду в частині цивільного позову не виконано. Як встановив суд, на час скоєння злочину ОСОБА_4 керував автомобілем УРАЛ-43202 реєстраційний номер НОМЕР_1, який належав ОСОБА_5 Згідно ст. 450 ЦК УРСР останній має нести солідарну відповідальність за завдану їй шкоду. Під час розгляду кримінальної справи вона не зверталася з позовом до ОСОБА_5 так, як їй не було роз’яснення норми цивільного законодавства.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка та її представники подали апеляційну скаргу у якій просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Скаргу обґрунтовано тим, що суд не взяв до уваги, що повне відшкодування витрат на поховання та ритуальні послуги здійснено ОСОБА_4 вже після її звернення з позовом. На час скоєння злочину ОСОБА_4 перебував у фактичних трудових відносинах з ОСОБА_5 і виконував роботу з перевезення металобрухту на належному останньому автомобілі, хоч формально ці відносини було оформлено довіреністю на управління транспортним засобом. У зв’язку з цим ОСОБА_9 має нести солідарну відповідальність за завдану їй шкоду відповідно до ст. 450 ЦК УРСР, ст.ст. 541, 1187 ЦК України. Крім того, відповідно до ст. 1208 ЦК України, у зв’язку з зростанням вартості життя та розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування моральної шкоди має бути відповідно збільшений за рішенням суду. Вирок суду в частині вирішення цивільного позову до цього часу не виконано, водночас ОСОБА_5 має достатньо коштів та майна для відшкодування шкоди.
Відповідач ОСОБА_4 подав письмові заперечення на апеляційну скаргу у яких вказав, що згідно вироку суду від 04 липня 2001 року його визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ст. 286 КК України. Призначене покарання він відбув, відшкодував позивачці витрати на похованні та не заперечує свого обов’язку відшкодувати завдану їй моральну шкоду.
В судовому засіданні позивачка підтримала апеляційну скаргу повністю та надала письмові і усні пояснення у яких зокрема зазначила, що з вироком суду вона була незгодна, оскаржувала його, але він був залишений без змін. На час вирішення спору ОСОБА_4 повністю відшкодував їй витрати на поховання дочки, але вона вважає, що відповідальність має нести не лише він а й ОСОБА_5, як власник автомобіля та особа відповідальна за його технічний стан та експлуатацію. У зв’язку з цим вона не відмовилася від своїх позовних вимог у цій частині. Так, як за період з часу постановлення вироку значно зросла вартість життя, розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути збільшений.
Представник позивачки в судовому засіданні надав пояснення про те, що згідно вироку суду автомобіль, який керував ОСОБА_4 належить ОСОБА_5, між ними існували трудові правовідносини, злочин було скоєно саме під час виконання ОСОБА_4 своїх трудових обовязків, а тому ОСОБА_5 має нести солідарну відповідальність за завдану позивачці шкоду.
Відповіач ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав і пояснив, що він не перебував з ОСОБА_5 у трудових відносинах. А користувався його автомобілем на підставі довіреності. Завдану з його вини майнову шкоду він відшкодував позивачці в повному розмірі, відшкодує також моральну шкоду.
Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав і надав пояснення про те, що в трудових відносин між ним і ОСОБА_4 не існувало, автомобіль він надав ОСОБА_4 на підставі цивільно-правового договору.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, доповідь судді –доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах встановлених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції –залишенню без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04 липня 2002 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України та призначено покарання, частково задоволено цивільний позов ОСОБА_3: стягнено на її користь 3 781 грн. В рахунок відшкодування витрат на поховання та 20 000 грн. моральної шкоди.
Вирок набув законної сили і звернений до виконання.
На час розгляду цивільної справи в суді першої інстанції вирок в частині стягнення відшкодування витрат на поховання виконано повністю.
У зв’язку з цим вимога позивачки про повторне стягнення відшкодування таких витрат є необґрунтованою.
Крім того, як вбачається із змісту вироку від 04 липня 2002 року, на час скоєння злочину ОСОБА_4 на підставі виданої йому довіреності керував автомобілем УРАЛ –43202 реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5
Отже факт заподіяння ОСОБА_4 шкоди при виконанні трудових обов’язків не доведено.
Відповідно до змісту ст. 450 ЦК УРСР та роз’яснень наданих у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, покладається на володільця такого джерела підвищеної небезпеки, якщо не доведено, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання. Оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України “Про дорожній рух” та п. 2.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (із змінами), обов’язок по забезпеченню перед виїздом технічної справності і комплектності транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу, стежити за технічною справністю транспортного засобу у дорозі покладено на водія.
У зв’язку з цим твердження позивачки щодо виникнення у відповідачів солідарного обов’язку відшкодувати завдану їй шкоду є безпідставним.
Відмовляючи в задоволені позову про солідарне стягнення з відповідачів 100 000 грн. відшкодування шкоди, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що розмір відшкодування моральної шкоди було визначено вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04 липня 2002 року одноразово у сумі 20 000 грн.
Посилання позивачки на норми ст. 1208 ЦК України, як на підставу збільшення розміру відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим так, як ці норми не поширюються на правовідносини з відшкодування моральної шкоди.
Отже рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів –
УХВАЛИЛА:
Відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_3 та її представників ОСОБА_6, ОСОБА_7 і залишити без змін рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2011 року.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: