Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
28.07.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої – судді Фазикош Г.В.,
суддів – Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.,
при секретарі – Коновчук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 квітня 2011 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про зобов’язання укласти договір найму житлового приміщення, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, - ОСОБА_3, яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, з участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, - ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5, з участю третьої особи без самостійних вимог – Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, про визнання осіб втратившими право на користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, в якому просив зобов’язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради укласти з ним договір найму житлового приміщення – кімнати АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивував тим, що у вказану квартиру ( та той час кімнату у гуртожитку) позивач вселився на підставі ордеру за №29 від 26.05.2006 року, виданого Міністерством оборони України в особі ВЧ А-0822 Західного оперативного командування, разом з колишньою дружиною ОСОБА_6 До цього часу він проживає у цій квартирі разом з другою дружиною ОСОБА_3 і неповнолітнім сином ОСОБА_4 У 2007 році гуртожиток було передано на баланс й обслуговування у комунальну власність в м.Ужгороді зі зміною статусу гуртожитку на житловий будинок. У вересні 2010 року позивач звернувся до відповідача із заявою про укладення з ним окремого договору найму житлового приміщення, однак листом від 06.10 2010 року за №Р-2523/02-6 йому було відмовлено з тих причин, що відсутня згода іншого наймача кімнати №21 «а» цього ж будинку ОСОБА_7 ОСОБА_1 вважає, що така відмова відповідача є неправомірною, оскільки згода інших мешканців будинку на укладення договору користування житловим приміщенням в даному випадку не потрібна (а.с. 5-6).
Третя особа по справі ОСОБА_7 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їх неповнолітнього сина ОСОБА_4, в якому просив визнати відповідачів втратившими право на користування вказаним вище жилим приміщенням у зв’язку із відсутністю їх у цьому приміщенні понад встановлені законом строки та знятти їх з реєстраційного обліку. Позовні вимоги мотивував тим, що він проживає у будинку АДРЕСА_1 Цей будинок реконструйований із гуртожитку та наразі має статус 32-квартирного житлового будинку, що знаходиться у комунальній власності. Квартири №21 «а» та №21 «б» є кімнатами зі спільним коридором та санвузлом. ОСОБА_7 стверджує, що відповідачі за зустрічним позовом тривалий не проживають у спірній кімнаті №21 «б», а саме понад два роки, у зв’язку із чим він звернувся до КП «ЖРЕР-4» - балансоутримувача будинку із заявою про перевірку паспортного режиму з метою зафіксувати зазначений факт непроживання, що й було зроблено актами від 27.05.2009 року, 15.09.2009 року та 23.10.2010 року. На думку ОСОБА_7 це є підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у спірній кімнаті відповідно до ч.3 ст.71 та ст.72 ЖК України ( а.с.24-26).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 квітня 2011 року у задоволенні обох позовів було відмовлено ( а.с. 48-53).
На це рішення подали апеляційні скарги ОСОБА_1.( а.с.56-57) та ОСОБА_7 (а.с. 62-63). В обох скаргах апелянти просять рішення місцевого суду скасувати в частині, що стосується відмови у задоволенні їх позовних вимог, та ухвалити нове рішення в частині цих вимог. Обидва апелянти стверджують що, на їх думку, місцевий суд неправильно встановив фактичні обставини справи, та зробив висновки, які не відповідають цим обставинам, не підтверджені зібраними по справі доказами та не узгоджуються зі змістом норм матеріального права.
Ініш учасники процесу рішення місцевого суду не оскаржували.
В судовому засіданні в апеляційній інстанції ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити., скаргу ОСОБА_7 не визнав та просив відхилити. ОСОБА_7 свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, а скаргу ОСОБА_1 – відхилити.
Вислухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія перевірила законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та прийшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які строни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.
Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22 березня 2010 року було частково задоволено позов Департамента міського господарства Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Рішенням апеляційного Закарпатської області від 07 липня 2011 року вказане рішення Ужгородського міськрайонного суду було змінено, у вимогах Департамента міського господарства Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням – відмовлено (справа № 2/0790/1997/11). У цьому рішенні апеляційний суд визнав доведеним факт непроживання ОСОБА_1 у спірній квартирі по АДРЕСА_1 понад встановлені строки, однак встановив, що це було викликано поважними причинами: квартира непридатна для проживання та потребує капітального ремонту. Оскільки власником будинку, в якому знаходиться квартира є Ужгородська міська рада, то відповідно до вимог ст.ст.176, 180, 183, 184 ЖК України фінансування капітального ремонту житлового будинку та квартири має здійснюватися за рахунок коштів житлово-експлуатаціних організацій та державного бюджету. Оскільки такий ремонт не здійснено, то відповідачі не проживають у квартирі з пованих причин та підстави для визнання іх такими, що втратили право на користування цим приміщенням, відсутні.
Враховуючи доведенність вказаного вище факту, колегія вважає, що підстав для визнання ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їх неповнолітнього сина ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування спірним приміщенням з тих самих підстав за позовом ОСОБА_7 немає.
Крім того, колегія звертає увагу й на те, що відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересві. І лише у випадках, встановлених законом, до суду можуть звернутися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
В даній справі, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їх неповнолітнього сина ОСОБА_4, ОСОБА_7 не довів факту порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судом було встановлено, що будинок по АДРЕСА_1, в якому знаходяться квартири №21 «а» та №21 «б». є багатоквартирним житловим будинком і не має статусу гуртожитку. Вказані квартири є самостійними, хоча й пов’язані спільним коридором та санвузлом. Таким чином, ОСОБА_7 ніякого відношення до житлового приміщення, яке перебуває у користуванні ОСОБА_1 та його сім’ї, немає.
За цих обставин, колегія вважає, що висновки місцевого суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 є обгрунтованими та доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 їх не спростовують.
Що стосується вимог ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, то на думку колегії, у задоволенні цієї вимоги суд відмовив помилково, виходячи із того, що кімнати АДРЕСА_1 є складовими частинами однієї квартири. Між тим, матеріалами справи цей висновок не доведено. Більше того, вказаним вище рішенням апеляційного Закарпатської області від 07 липня 2011 року по справі № 2/0790/1997/11, яке має преюдиційне значення для даної справи, встановлено, що кімната №21 «б», яка пеперебуває у користуванні ОСОБА_1 та в якій він зареєстрований, є самостійною квартирою. Одже, згода користувача сусідньою кімнатою, яка також має статус окремої квартири, для укладення договору найму з позивачем в даному випадку не є необхідною.
За цих обставин позов ОСОБА_1 слід задовольнити, зов’язавши Виконавчий комітет Ужгородської міської ради укласти з позивачем ОСОБА_1 договір найму вказаного житлового приміщення.
Керуючись ст.ст.10,11, 303, п.п.1.4. ст.309, ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів –
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 квітня 2011 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про зобов’язання укласти договір найму житлового приміщення, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, - ОСОБА_3, яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, з участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, - ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5, з участю третьої особи без самостійних вимог – Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, про визнання осіб втратившими право на користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку – в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати, ухваливши у цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.
Зобов’язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради укласти з позивачем ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення – кімнати АДРЕСА_1.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча: Судді: