КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2011                                                                                           № 9/34

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Ю.Г.

суддів:            Разіної  Т.І.

          Лосєва  А.М.

при секретарі:           Семенович А.В.

ВСТАНОВИВ:

     Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» про стягнення 21 053 грн. 68 коп.

  Рішенням Господарського суду міста Києва  від 24.02.2011 року  позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 21 053,68 грн. страхового відшкодування, 205,44 грн державного мита, 231 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2011р. у справі №9/34 та припинити провадження по справі.

Свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовував тим, що позивач не є стороною за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не є особою, яка постраждала внаслідок ДТП, а отже між позивачем та відповідачем відсутні будь-які правовідносини.

Чинним законодавством, на думку відповідача, не передбачено право регресу за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у особи страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування. Позивач, є страховиком, тобто страховою організацією, яка має право на здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Проте, пред’являючи позов до відповідача, позивач, як страховик діє від власного імені, а не представляє інтереси МТСБУ. Законом чітко передбачено, що регресний позов до страховика забезпеченого транспортного засобу має право подати виключно МТСБУ. При цьому законом не передбачено право регресу одного страховика до іншого.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.05.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні надав суду усні пояснення по суті спору, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судове засідання апеляційної інстанції представник відповідача не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

          Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

          Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

          У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Враховуючи вищевикладене та те, що явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, апеляційний суд визнав за можливе розпочати розгляд справи у відсутність представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду  справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Так, за договором добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків № ДКТЗ/21/44/48 № А 0108556 від 21.12.2009 р. позивачем застраховано автомобіль “ВАЗ 21093”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 страхувальником по договору є громадянин ОСОБА_1

Згідно постанови Бахчисарайського районного суду Автономної республіки Крим від 13.09.2010 р., 29.08.2010 р. ОСОБА_2 в с. Каштани на вул. Стрельнікова, що в Бахчисарайському районі Автономної республіки Крим, керував транспортним засобом “Мерседес Бенц” державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп’яніння, що спричинило наїзд на стоячий транспортний засіб “ВАЗ 21093”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 власником якого є ОСОБА_1

Дорожньо-транспортна пригода (надалі – ДТП) сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України.

Відповідно до висновку ВАТ “УкравтоТЕХекспертиза”№ 31-0580 від 06.09.2010 р. експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу загальний розмір матеріальної шкоди, завданого власнику транспортного засобу –“ВАЗ 21093”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП, складає 23 298,65 грн.

За страховим випадком – ДТП, що сталась 29.08.2010 р. за участю застрахованого автомобіля, згідно з страховим актом № 21498В/26/2010 від 01.10.2010 р., відповідно до умов Договору добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків № ДКТЗ/21/44/48 № А 0108556 від 21.12.2009 р. визначено суму страхового відшкодування в розмірі 21053,68 грн., виплата якого за договором страхування підтверджується платіжним дорученням № 42651 від 04.10.2010 р.

27.10.2010 р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № Г.26.0.01442 про відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу, про що свідчить Повідомлення про вручення поштового відправлення від 02.11.2010 р.

Станом на 12.01.2011 р. відповідачем не було здійснено дій, щодо задоволення чи відмові у вищезазначеній претензії позивачеві.  

    Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, зазначивши про їх часткову обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що слід  стягнути з відповідача на користь позивача 20 543,68 грн. – страхового відшкодування, 205,44 грн. - витрат по сплаті державного мита та 231 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

 Твердження відповідача в апеляційній скарзі щодо того, що позивач не має права звернення до суду з регресним позовом до відповідача, оскільки Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено право регресу одного страховика до іншого, а регресний позов до страховика забезпеченого транспортного засобу має право подати виключно МТСБУ не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом, виходячи з наступного.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в даному випадку до Приватного акціонерного товариства „Страхова Група «ТАС», в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, в даному випадку ОСОБА_1., має до особи відповідальної за завдані збитки, в даному випадку – ОСОБА_2

Отже, Приватне акціонерне товариство „Страхова Група «ТАС», виплативши страхове відшкодування ОСОБА_1 отримало право вимоги до ОСОБА_2 в межах виплаченого страхового відшкодування.

Цивільно – правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу ОСОБА_2 застрахована Закритим акціонерним товариством “Українська екологічна страхова компанія”, що підтверджується матеріалами справи, а саме Полісом №ВЕ 3868354 від 12.07.2010р.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Договору страхування № ДКТЗ/21/44/48 № А 0108556 від 21.12.2009 р. автомобіль марки “ВАЗ 21093”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 забезпечений Приватним акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС», а тому останній набуває статусу третьої особи, так як сам страхувальник  ОСОБА_1. отримав суму страхового відшкодування, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного Кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого від шкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно Полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності №ВЕ 3868354 від 12.07.2010р, яким забезпечено технічний засіб “Мерседес Бенц” державний реєстраційний номер НОМЕР_1, особою, відповідальною за заподіяний збиток, з врахуванням розміру франшизи, яка дорівнює 510 грн., в розмірі 20 543,68 грн. є Закрите акціонерне товариство “Українська екологічна страхова компанія”.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо того, що Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС», яке відшкодувало шкоду, завдану ОСОБА_1, має право зворотної вимоги (регресу) до особи, відповідальної за завдані збитки  у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

А оскільки, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу ОСОБА_2 застрахована Закритим акціонерним товариством “Українська екологічна страхова компанія”, тому враховуючи ст.ст. 993, 1191 Цивільного Кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування” № 85/96-ВР від 07.03.1996, Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС» (позивач) має право регресної вимоги саме до Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія” (відповідача по справі).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс ВЕ/3868354) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 25500 грн., франшиза - 510 грн.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про страхування” франшизою визначається частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Поряд з цим, відповідно до ст. 12 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, розмір при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо того, що вимога позивача підлягає частковому задоволенню, в зв’язку з тим що позивач не зменшив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого на суму франшизи.

З таких підстав, сума страхового відшкодування становитиме: 21053,68 грн. (загальний розмір матеріальної шкоди) –510,00 грн. (сума франшизи) = 20 543,68 грн.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

          Твердження відповідача в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідачем не підтверджено жодної норми (статті), яка була порушена Господарським судом міста Києва під час розгляду даної справи.  

          Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи,  у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, з викладених у ній підстав, відсутні.

          Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача (апелянта).

          Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, –

ПОСТАНОВИВ:

  1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2011р. у справі №9/34 – без змін.

          2. Матеріали справи №9/34 повернути до Господарського суду міста Києва.

          3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Іваненко  Ю.Г.

Судді                                                                                          Разіна  Т.І.

                                                                                          Лосєв  А.М.

17.05.11 (відправлено)