КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2011                                                                                           № 11/80

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Ю.Г.

суддів:            Лосєва  А.М.

          Разіної  Т.І.

при секретарі:           Семенович А.В.

за участю представників

від позивача:             ОСОБА_1 – дов. №ГО-10/295 від 29.12.2010р.;

від відповідача:         ОСОБА_2 – дов. №4088 від 11.12.2010р.;

від третьої особи:      ОСОБА_3 – дов. № 1-909 від 12.05.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

на рішення               Господарського суду міста Києва

від                              22.03.2011 року

у справі                     №11/80 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом                Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

до                               Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

третя особа              ОСОБА_4

про                             визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

 Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»  про визнання договору добровільного страхування здоров’я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008р., укладеного між позивачем та ОСОБА_5 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2011 року порушено провадження по справі та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача ОСОБА_4.

  Рішенням Господарського суду міста Києва  від 22.03.2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.  

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2011р. у справі №11/80 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Свою апеляційну скаргу позивач обґрунтовував тим, що судом першої інстанції не враховано того, що сторони не досягли істотних умов договору страхування. Відповідач вважає, що було досягнуто волевиявлення сторін щодо страхування здоров’я на випадок хвороби, а позивач вважає, що ні, так як страховий тариф і страховий платіж визначений – 0 грн, що неможливо, так як страхування не є безоплатною послугою.

Також, 24.07.2008 року на заміну помилково та з суттєвими помилками укладеного Договору добровільного страхування здоров’я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008р. було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків (Договір СНВ) №011049.

Висновок суду першої інстанції про те, що страхова сума, страховий тариф та страховий платіж не є істотними умовами договору свідчать про неповне з’ясування обставин, що мали значення для справи, недоведеність цих обставин, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, а саме ст.. 982 Цивільного кодексу України, ст.ст. 6,16,29 Закону України «Про страхування».

Крім того, позивач вказує на те, що подання позову щодо визнання недійсності договору є правом позивача, а не його обов’язком, а тому висновки суду щодо незаконності подання такого позову в окремому процесі є незаконними та грубо порушують норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.05.2011р.

05.05.2011 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу.

10.05.2011 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судовому  засіданні апеляційної інстанції  представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, в яких просив суд задовольнити апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №11/80 від 22.03.2011р. повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні надав суду усні пояснення по суті спору, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник третьої особи надав суду усні пояснення по суті спору, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду  справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Так, 7 червня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль") та Закритим акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" укладено генеральну угоду про співробітництво, якою сторони, у томі числі їх структурні підрозділи, на взаємовигідних засадах надають один одному властиві для себе послуги у галузі страхування, розміщення тимчасово вільних грошових коштів та користування ними.

13.06.2008 року між Відкритим акціонерним товариством  "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль") та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №014/9989/74/108184, згідно умов якого кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 65 900,00 USD.

Згідно п. 11.3 кредитного договору, у зв’язку з укладенням договору та відповідно до договорів забезпечення позичальник зобов’язаний здійснити страхування на користь кредитора в тому числі страхування життя позичальника (або страхування позичальника від нещасних випадків на користь та на вимогу кредитора в сумі не меншій за суму кредиту та надати кредитору документ, що підтверджує сплату платежів в повному обсязі.

24.07.2008 між Закритим акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС", (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування здоров’я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 (далі - Договір).

Відповідно до п. 3.3 Договору вигодонабувачем призначено Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", у розмірі заборгованості (сума кредиту, відсотків, пені та інших зобов’язань) страхувальника (застрахованої особи) за кредитним договором № 014/9989/74/108184 від 13.06.2008.

Згідно свідоцтва про смерть та посмертного епікризу 15.01.2009 страхувальник Огійчук Володимир Васильович помер внаслідок виразкової хвороби шлунку.

Згідно ст. 9 Закону України "Про страхування" страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Згідно ст. 10 Закону України "Про страхування" страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Згідно п. 5 Договору визначена страхова сума, тобто грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, по страхуванню здоров'я на випадок хвороби в розмірі 317638,00 грн. Страхова сума по страхуванню від нещасного випадку становить 0,00 грн.

Згідно п. 6.1 спірного договору страхування страховий тариф на Застраховану особу було визначено по страхуванню здоров’я на випадок хвороби 0% та по страхуванню від нещасних випадків 0,25%.

Пунктом 6.2 Договору визначено страховий внесок на Застраховану особу, який по страхуванню здоров’я на випадок хвороби складає 0, а по страхуванню від нещасних випадків 794,09 грн. Загальний внесок на Застраховану особу складає 794,09 грн.

Як вбачається з п. 8 Договору, страховий внесок сплачується до 24 липня 2008 року одноразово. Так, квитанцією від 24 липня 2008 року ОСОБА_5 було сплачено страховий внесок по договору у сумі 794,09 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач в своїй позовній заяві посилається на те, що страхова сума визначена в розмірі 317 638 грн. по договору страхування, (сума по Кредитному договору №014/9989/74/108184 підтверджується п. 3.3 Договору ДМНВ, та листом банку №09-2/6-722 від 26.01.2009 р.), страховий тариф визначений лише щодо страхового покриття від нещасних випадків та складає 0,25% від страхової суми, страховий внесок сплачений Застрахованою особою лише щодо страхування від нещасних випадків.

Крім того, волевиявлення Відповідача  і Позивача, на думку позивача, суперечить встановленим в договорі істотним умовам (лист №09-2/6-722 від 26.01.2009 р.): Відповідач вважає, що було застраховано здоров'я на випадок хвороби, Позивач вважає, що це не відповідає дійсності, так як таке страхування не було оплачено.

Виходячи з вищенаведеного, позивач зазначає, що в Договорі визначена страхова сума по одному ризику - по страхуванню здоров'я на випадок хвороби, але відсутній страховий платіж по цьому ризику, і навпаки, страхова сума по ризику страхування від нещасного випадку дорівнює 0,00 грн. тобто відсутня, а страховий платіж по страхування від нещасного випадку становить 794, 09 грн.

Таким чином, страховий платіж був сплачений за ризик настання нещасного випадку, але грошове зобов'язання Позивача по цьому ризику дорівнює 0,00 грн.

Також, позивач вказує, що 24.07.3008 року на заміну помилково та з суттєвими помилками, укладеного Договору добровільного страхування здоров’я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008р., між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків (Договір СНВ) №011049.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.. 229 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просив суд визнати договір добровільного страхування здоров’я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008р., укладеного між позивачем та ОСОБА_5 недійсним з моменту укладення.

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог,  зазначивши про їх не обґрунтованість та не підтвердженість належними доказами.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 16 Закону України «Про страхування» Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Істотними  умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума),  розмір страхового платежу і строки  його сплати,  строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства, згідно ст.. 982 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про страхування» договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню також у разі: 1) якщо його укладено після страхового випадку; 2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст..  203 Цивільного кодексу України, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як зазначено у п. 13 роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 вимоги про визнання недійсними угод, укладених внаслідок помилки, розглядаються господарськими судами за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009.)

Доводи позивача викладені в апеляційній скарзі щодо того, що сторони не досягли істотних умов договору страхування: Відповідач вважає, що було досягнуто волевиявлення сторін щодо страхування здоров’я на випадок хвороби, а позивач вважає, що ні, так як страховий тариф і страховий платіж визначений – 0 грн, що неможливо, так як страхування не є безоплатною послугою, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом, з наступних підстав.

Як вбачається з оскаржуваного договору, сторони дійшли згоди щодо істотних умов, а саме предмет договору страхування – майнові інтереси, що пов’язані з життям, здоров’ям та працездатністю застрахованої особи, страховий випадок – смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку та смерть застрахованої особи внаслідок захворювання, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума) – 317 638 грн,  розмір страхового платежу і строки  його сплати – 794 грн 09 коп, до 24 липня 2008 року,  строк договору до 24 липня 2009 року та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Крім того, в матеріалах справи відсутній додатковий договір щодо внесення змін до умов Договору №ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008р., який є невід’ємною частиною договору, як передбачено п. 10.1 оскаржуваного договору.

Колегією суддів апеляційного господарського суд не приймається посилання позивача на те, що  24.07.2008 року на заміну помилково та з суттєвими помилками, укладеного Договору добровільного страхування здоров’я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008р. було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків (Договір СНВ) №011049, оскільки з умов договору СНВ №011049 жодним чином не вбачається того, що він був укладений саме як додатковий договір до Договору №ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008р. чи якимось чином змінює умови оскаржуваного договору.

Інших обґрунтувань та доказів щодо того, у чому полягала помилка саме позивача при укладенні спірного договору позивачем не наведено ані суду першої інстанції , ані апеляційному господарському суді.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладено між позивачем та ОСОБА_5.

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" не є стороною спірного договору, а визначено лише як вигодонабувач за договором.

У відповідача не виникало жодних зобов’язань перед позивачем щодо укладеного між позивачем та ОСОБА_5 договору.

З положень ч. 2 ст. 1229 Цивільного кодексу України випливає, що оскільки право на отримання страхової суми не належало страхувальнику за його життя і не входило до складу його майна, вигодонабувач взагалі не може вважатись цивільним правонаступником страхувальника.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй апеляційній скарзі не вказує та не конкретизує, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в момент укладення Договору № ДМНВ 27/28-001207 між позивачем та ОСОБА_5.

Крім того, рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 14.09.2010, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17.01.2011, задоволено позов ОСОБА_4 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", стягнуто з  Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" на користь Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції суму страхового відшкодування за Договором добровільного страхування здоров’я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008 у розмірі 373 671,95 грн., пеню у розмірі 100 952,32 грн. та судові витрати.

Так, під час розгляду цивільної справи Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" не посилалось на недійсність Договору добровільного страхування здоров’я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку № ДМНВ 27/28-001207 від 24.07.2008, та заперечення останнього зводились до анулювання вказаного договору.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

          Твердження позивача в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права не може бути прийнято судом до уваги, оскільки позивачем не підтверджено жодної норми (статті), яка була порушена Господарським судом міста Києва під час розгляду даної справи.  

          Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи,  у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги позивача, з викладених у ній підстав, відсутні.

          Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача (апелянта).

          Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, –

ПОСТАНОВИВ:

  1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2011р. у справі №11/80 – без змін.

          2. Матеріали справи №11/80 повернути до Господарського суду міста Києва.

          3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Іваненко  Ю.Г.

Судді                                                                                          Лосєв  А.М.

                                                                                          Разіна  Т.І.

17.05.11 (відправлено)