КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2011                                                                                           № 41/11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Ю.Г.

суддів:            Лосєва  А.М.

          Разіної  Т.І.

при секретарі:           Семенович А.В.

за участю представників

від позивача:              ОСОБА_1 – дов. № 16 від 10.01.2011р;

від відповідача:         не з’явилися;

від третьої особи:      не з’явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА»

на Рішення               Господарського суду міста Києва

від                                   28.02.2011 року

у справі                     №41/11 (суддя Спичак О.М.)

за позовом                Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

до                                Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача:

                                   ОСОБА_2

про                             стягнення 8 204,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА» про стягнення відшкодування в розмірі 8 204,08 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2011 року порушено провадження по справі та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача ОСОБА_2.

  Рішенням Господарського суду міста Києва  від 28.02.2011 року  позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6288,80 грн. страхового відшкодування, 78,19 грн. державного мита, 180,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2011р. у справі №41/11 та прийняти нове, яким стягнути з відповідача 5 240,67 грн.

Свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовував тим, що судом першої інстанції не враховано того, що при здійсненні ремонту автомобіля на СТО, яка не є платником ПДВ, фактична вартість ремонту є меншою, ніж сума прямої шкоди, обчислена з урахуванням ПДВ, але позивачем не надано суду акту виконаних робіт.

Також, відповідач посилається на те, що судом порушено вимоги ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не досліджено докази, не враховано того, що позивачем не надано документів, які підтверджують відновлювальний ремонт автомобіля, а тому відповідач визнає позовні вимоги в розмірі 5 240,67 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.04.2011р.

В судове  засідання апеляційної інстанції  представник відповідача  не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Представник позивача в судовому засіданні не заперечував проти розгляду справи у відсутності представника відповідача.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2011 року відкладено розгляд справи на підставі п. 1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, на 11.05.2011р., зобов’язано відповідача уточнити вимоги апеляційної скарги в частині дати прийняття оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва у справі № 41/11.

04.05.2011 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 11.05.2011 року представник відповідача повторно не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило, вимоги ухвали суду від 27.04.2011 року не виконали.

Представник  позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав суду усні пояснення по суті спору, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення  місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

          Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

          Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

          У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Враховуючи вищевикладене та те, що явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, апеляційний суд визнав за можливе розпочати розгляд справи у відсутність представника відповідача та третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду  справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Так, 26.05.2009 року між Закритим акціонерним товариством “Страхова компанія “Кредо – Класик”, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Уніка” та Медичним спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамбрамед» укладено Договір страхування № 011079/4002/0000022, яким застраховано автомобіль марки Volvo S80, реєстраційний номер 203-10 КА (а.с. 32-24).

Як вбачається з матеріалів справи, 10 квітня 2010 року о 7 год. 40 хв. на 38 км. дороги Київ – Чоп (с. Березівка) за участю застрахованого автомобіля, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля марки  «ВАЗ 21043», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, сталася дорожньо-транспортна пригода, що підтверджується довідкою УДАІ ГУ МВС України в Київській області про дорожньо-транспортну пригоду № 42295 від 27.04.2010 року (а.с 31).

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від  12.05.2010 року у адміністративній справі № 3-2299/2010 гр. ОСОБА_2 визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу про адміністративне правопорушення України та п. 13.1 ПДР України та притягнуто до адміністративної відповідальності (а.с. 51).

   Відповідно до звіту № 6503 з додатковим оглядом про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Volvo S80, держ. номер – 203-10 КА від 07 червня 2010 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу внаслідок ДТП складає 6 288,80 грн., а згідно ремонтних калькуляцій № 6503 від 07.06.2010 року, вартість ремонту автомобіля Volvo S80, державний номер 203-10 КА, власником якого є Медичне спільне підприємство у формі ТОВ “Гамбрамед” становить 8 204,08 грн.

   Відповідно до Договору страхування № 011079/4002/0000022 від 26.05.2009 року розмір безумовної франшизи при виплаті страхового відшкодування внаслідок ДТП складає 0 грн.

  Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було складено страховий акт № 00042295 від 10.05.2010 року, згідно якого сума страхового відшкодування становить 5 323,03 грн. та страховий акт №00042295 від 28.06.2010 року де сума страхового відшкодування становить 2 881,05 грн., тобто, загальний розмір страхового відшкодування складає  8 204,08 грн.

  На виконання умов Договору позивач сплатив страхувальнику 8 204,08 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 008323 від 14 травня 2010 року на суму 5 323,03 грн. та № 019346 від 02 серпня 2010 року на суму 2 881,05 грн.    

   Згідно полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/8886751 від 15.12.2009 року, цивільно-правова відповідальність водія  автомобіля марки «ВАЗ 21043», державний номер НОМЕР_1 була застрахована у Відкритому акціонерному товаристві “Страхова компанія “Нова” (а.с 50).

   22.06.2010 року та 14 жовтня 2010 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензії № 76 та № 76/1 про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу), та пакет необхідних документів, які були вручені 25.06.2010 року та 18.10.2010 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, однак відповідач на подані заяви не відреагував, кошти не сплатив.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, зазначивши про їх часткову обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що слід  стягнути з відповідача на користь позивача 6 288,80 грн. – страхового відшкодування, 78,19 грн. - витрат по сплаті державного мита та 180,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Статтею 29 Закону України “Про страхування” передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За змістом ч. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно по частини 9.1 статті 9 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обов'язковий  ліміт  відповідальності  страховика  -  це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового  відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором  страхування  на  індивідуальних  умовах   можуть   бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти.

Згідно з частиною 9.2 статті 9 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень  на одного потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «ВАЗ 21043», державний номер НОМЕР_1 була застрахована у Відкритому акціонерному товаристві “Страхова компанія “Нова” згідно полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/8886751.

З пункту 2 Полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/8886751 вбачається, що страхове відшкодування за шкоду заподіяну майну потерпілих завжди зменшується на суму франшизи, яка складає 0,00 грн.

Відповідно до звіту № 6503 з додатковим оглядом про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Volvo S80, держ. номер – 203-10 КА від 07 червня 2010 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу внаслідок ДТП складає 6 288,80 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню оцінена шкода,  завдана власнику транспортного засобу Volvo S80, державний номер 203-10 КА, в результаті ДТП, а саме 6 288,80 грн.

Доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо того, що судом першої інстанції не враховано того, що при здійсненні ремонту автомобіля на СТО, яка не є платником ПДВ, фактична вартість ремонту є меншою, ніж сума прямої шкоди, обчислена з урахуванням ПДВ, але позивачем не надано суду акту виконаних робіт, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом, з наступних підстав.

Відповідно до Закону України «Про страхування», страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору, а умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, є обов'язковими для виконання. Договором страхування не було передбачено положень, які б передбачали неврахування чи вирахування суми ПДВ з суми страхового відшкодування.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до п. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування операції з: надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Враховуючи зазначене, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника ПДВ послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюються з урахуванням сум ПДВ, які включаються до вартості.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Таким чином, страхова компанія (страховик), надаючи послуги зі страхування, у разі настання страхового випадку виплачує страхову виплату, розмір якої визначається на підставі розміру матеріального збитку, розрахованого шляхом проведення відповідної експертизи.

Крім того, пунктом 17 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що у звіті про оцінку майна та у висновку про вартість об'єкта оцінки оцінювач відображає факт про включення або не включення до ринкової вартості суми ПДВ і умова щодо визначення ринкової вартості з включенням суми зазначеного податку зазначається у договорі на проведення оцінки майна.

Оскільки експертний висновок підписаний і страховиком, і страхувальником, то дійсну суму матеріального збитку (з ПДВ) слід вважати визнаною.

  Так, в п. 2 резолютивній частині апеляційної скарги відповідач просить суд зупинити виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №41/11.

 Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що дане клопотання не може бути задоволено судом апеляційної інстанції, оскільки у відповідності до вимог ст.. 121-1 Господарського процесуального кодексу України,  суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Також, в п. 3 резолютивній частині апеляційної скарги відповідач просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2011 року у справі № 41/11. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду було  зобов’язано відповідача уточнити вимоги апеляційної скарги в частині дати прийняття оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва у справі № 41/11.

   Разом з тим, дана ухвала залишена відповідачем без виконання.

   Зважаючи на те, що в тексті апеляційної скарги відповідач зазначав про винесення судом першої інстанції рішення саме 28.02.2011 року, а також, те, що в матеріалах справи № 41/11 є лише одне рішення, яке було прийняте 28.02.2011 року, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що в резолютивній частині апеляційної скарги відповідачем зроблено технічну помилку в даті прийняття оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва у справі № 41/11, а тому датою прийняття оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва у справі № 41/11 слід вважати 28.02.2011 року.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

          Твердження відповідача в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідачем не підтверджено жодної норми (статті), яка була порушена Господарським судом міста Києва під час розгляду даної справи.  

          Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи,  у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, з викладених у ній підстав, відсутні.

          Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача (апелянта).

          Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, –

ПОСТАНОВИВ:

    1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2011р. у справі №41/11 – без змін.

          2. Матеріали справи №41/11 повернути до Господарського суду міста Києва.

          3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Іваненко  Ю.Г.

Судді                                                                                          Лосєв  А.М.

                                                                                          Разіна  Т.І.

17.05.11 (відправлено)