КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2011 № 12/2341
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Ю.Г.
суддів: Пантелієнка В.О.
Разіної Т.І.
при секретарі: Семенович А.В.
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1 – дов. №921 від 20.05.2010р.;
від відповідача: не з’явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Птахофабрика Перше травня»
на рішення Господарського суду Черкаської області
від 10.02.2011 року
у справі №12/2341 (суддя Грачов В.М.)
за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2
до Відкритого акціонерного товариства «Птахофабрика Перше травня»
про стягнення 8118,20 грн.
ВСТАНОВИВ:
Суб’єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Черкаської області із позовом до Відкритого акціонерного товариства «Птахофабрика Перше травня» про стягнення 8118,20 грн.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.02.2011 року позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 8118,20 грн. основного боргу, 102,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2011р. у справі №12/2341 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовував тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення порушено норми процесуального права, розглянуто справу у відсутності представника відповідача, який знаходився у відрядженні, порушено норми матеріального права, так як не взято до уваги те, що позивачем не проведено акт звірки розрахунків та судом не вирішено питання про проведення взаємозвірки розрахунків між сторонами станом на дату розгляду справи у суді.
Крім того, відповідач вказує на те, що судом порушено ст.. 43 Господарського процесуального кодексу України та неповно відображено обставини, що мають значення для даної справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.03.2011р.
Згідно з Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Іваненко Ю.Г., суддів: Пантелієнко В.О., Разіна Т.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2011 року відкладено розгляду апеляційної скарги на підставі п.1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, до 13.04.2011 року.
Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Враховуючи вищевикладене та те, що явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, апеляційний суд визнав за можливе розпочати розгляд справи у відсутність представника відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні 13.04.2011 року надав суду усні пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Так, 09.04.2010 між Суб’єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_2 (далі – позивач) та Відкритим акціонерним товариством «Птахофабрика Перше травня» (далі – відповідач) укладено договір у спрощений спосіб, тобто шляхом підтвердження прийняття товару згідно видаткових накладних.
Відповідно до умов Договору, позивач зобов’язався передати відповідачу товар, а відповідач в свою чергу зобов’язався прийняти та оплатити товар.
Матеріалами справи підтверджено, а саме, видатковими накладними №ЯР-1000055 від 08.04.2010 року, №ЯР-1000073 від 21.04.2010 року, № ЯР-1000087, №ЯР-1000084 від 27.04.2010 року, №ЯР-1000090 від 29.04.2010 року, №ЯР-1000095 від 30.04.2010 року, №ЯР-1000172 від 01.07.2010 року, №ЯР-1000183 від 06.07.2010 року, №ЯР-1000196 від 09.07.2010 року, №ЯР-1000226 від 29.07.2010 року, довіреностями № АВС 000578 від 08.04.2010 року та №АВС000722 від 01.07.2010 року, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар, на загальну суму 11094 грн. 68 коп.
За поставлений товар відповідач розрахувався частково, та згідно розрахунку позивача заборгованість складає 8118 грн. 20 коп.
20.10.2010 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію про сплату заборгованості за поставлений товар в розмірі 8118 грн. 20 коп., що підтверджується фіскальним чеком від 21.10.2010 року (а.с. 20,21).
Разом з тим, відповідачем дана претензія залишена без відповіді та без виконання.
Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем оплачено поставлений товар лише частково, та доказів про оплату товару в повному обсязі відповідачем не надано.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, зазначивши про їх обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що слід стягнути з відповідача на користь позивача 8118,20 грн. – основного боргу, 102,00 грн. - витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору, даний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст.. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст.. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Відповідно до ст.. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст.. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст.. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст.. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач у відповідності до умов договору поставив товар, а відповідач прийняв товар, на загальну суму 11094 грн. 68 коп., що підтверджується матеріалами справи, а саме, видатковими накладними №ЯР-1000055 від 08.04.2010 року, №ЯР-1000073 від 21.04.2010 року, № ЯР-1000087, №ЯР-1000084 від 27.04.2010 року, №ЯР-1000090 від 29.04.2010 року, №ЯР-1000095 від 30.04.2010 року, №ЯР-1000172 від 01.07.2010 року, №ЯР-1000183 від 06.07.2010 року, №ЯР-1000196 від 09.07.2010 року, №ЯР-1000226 від 29.07.2010 року, які підписані обома сторонами, та довіреностями № АВС 000578 від 08.04.2010 року та №АВС000722 від 01.07.2010 року.
Відповідно до ст.. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст.. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати
інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за
відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо того, що відповідачем належним чином не виконано умови договору, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, не здійснено повну оплату переданого покупцеві товару у семиденний строк з дня пред’явлення вимоги, а саме до 27.10.2010року.
Наявність і розмір невиконаного спірного грошового зобов’язання відповідачем допустимими доказами не спростовано, а навпаки підтверджено актом звірки розрахунків від 09.08.2010 року, підписаного сторонами по справі, що в свою чергу спростовує твердження відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо того, що позивачем не проведено акт звірки розрахунків та судом не вирішено питання про проведення взаємозвірки розрахунків між сторонами станом на дату розгляду справи у суді.
Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції при винесенні рішення норм процесуального права в частині розгляду справи у відсутності представника відповідача не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції неодноразово було задоволено клопотання представника відповідача та відкладено розгляд справи, а саме 07.12.2010, 23.12.2010 року.
Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом Черкаської області не було визнано явку сторін у судові засідання обов’язковою.
В матеріалах даної справи відсутні докази у підтвердження перебування представника відповідача у відрядженні, а також будь-які клопотання щодо відкладення розгляду справи 10.02.2011 року.
Крім того, згідно зі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21.01.2011 року було продовжено строк вирішення спору по справі №12/2341 на п'ятнадцять днів.
Відповідно до ст.. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд у відповідності до вимог чинного законодавства розглянув справу за наявними в ній матеріалами у відсутності представника відповідача та не порушив норми процесуального права.
Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Твердження відповідача в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідачем не підтверджено жодної норми (статті), яка була порушена Господарським судом Черкаської області під час розгляду даної справи.
Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, з викладених у ній підстав, відсутні.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача (апелянта).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Птахофабрика Перше травня» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.02.2011р. у справі №12/2341 – без змін.
2. Матеріали справи №12/2341 повернути до Господарського суду Черкаської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Іваненко Ю.Г.
Судді Пантелієнко В.О.
Разіна Т.І.
20.04.11 (відправлено)