КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2011 № 13/610
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Ю.Г.
суддів: Разіної Т.І.
Лосєва А.М.
при секретарі: Семенович А.В.
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1 – дов. №610-Ю від 11.10.2010р.;
від відповідача-1: не з’явилися;
від відповідача-2: не з’явилися;
від третьої особи: не з’явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія «ВУСО”
на рішення Господарського суду міста Києва
від 22.02.2011 року
у справі №13/610 (суддя Курдельчук І. Д.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ВУСО”
до 1) Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна
страхова компанія „ОРАНТА”
2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Таксі «Каштан”
третя особа ОСОБА_2
про відшкодування майнової шкоди , завданої в результаті ДТП у порядку
регресу в розмірі 8 328,30 грн
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” про стягнення 8 328,30 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2010 року порушено провадження по справі та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача ОСОБА_2.
09.02.2011 року ухвалою Господарського суду міста Києва залучено до участі в справі в якості іншого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю „Таксі «Каштан” та прийнято клопотання про зміну позовних вимог, згідно якого позивач просив суд стягнути з відповідача-1 7 179,81 грн страхового відшкодування в порядку регресу, з відповідача-2 – 1 148,49 грн різниці суми страхового відшкодування.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2011 року в задоволенні позовних вимог до відповідача-2 відмовлено, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 7179,81 грн. з відповідача-1 припинено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2011р. у справі №13/610 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Свою апеляційну скаргу позивач обґрунтовував тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 993, 1172,1191,1194 Цивільного кодексу України, Закон України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та ст.. ст. 34, 80, 104 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.05.2011р.
Представник позивача в судовому засіданні 18.05.2011 року надав суду усні пояснення по суті спору, в яких просив суд задовольнити апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №13/610 від 22.02.2011р. повністю та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Представники відповідачів, третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції не з’явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Враховуючи вищевикладене та те, що явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, апеляційний суд визнав за можливе розпочати розгляд справи у відсутність представників відповідачів та третьої особи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Так, між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» і ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 016509-02-10-01 від 21.04.2008 року, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіль «Мітсубісі оутлендер», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 березня 2009р. в м. Києві на вул. А.Ахматової сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Мітсубісі оутлендер», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_3, та автомобіля «Део ланос», державний реєстраційний номер 04652 КА, що належить ТОВ «Таксі-Каштан», під керуванням ОСОБА_2, що підтверджується довідкою ВДАІ Дарницького району при УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 02.03.2009 року.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований автомобіль «Мітсубісі оутлендер», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 18.03.2009 року ОСОБА_2 було визнано винним в вчиненні дорожньо-транспортної пригоди за участю застрахованого автомобіля та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до Рахунку-фактури ТОВ «Авто-Мотив» № 00000001062 від 02.03.2009 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля складає 11 345 грн. 78 коп.
Згідно умов договору страхування позивач сплатив страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 8328 гри. 30 коп., що підтверджується платіжним дорученням №8251 від 29.05.2009 року.
Виплата страхового відшкодування була здійснена у відповідності до статті 25 Закону України «Про страхування» та на підставі заяви Страхувальника від 02.03.2009 року та страхового акту № 3496-02 від 29.05.2009 року.
Згідно полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8773184 від 13.11.2008 року, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Део ланос», державний реєстраційний номер 04652 КА була застрахована у Відкритому акціонерному товаристві „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” (а.с 78).
16.09.2009 року вих. № 4336 позивачем було направлено на адресу відповідача-1 претензію про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) у сумі 8 328,30 грн, та пакет необхідних документів.
06.11.2009 року вих. №09-06-04/27668 відповідачем-1 на адресу позивача направлено лист з вимогою надати документи, які підтверджують розмір заподіяних збитків.
Разом з тим, копія Звіту про оцінку майна була направлена відповідачу-1 в додатках до претензії від 16.09.2009 року вих. № 4336, а відповідач кошти не сплатив.
Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог до відповідача-2 зазначивши про їх не обґрунтованість та не підтвердженість належними доказами, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 7179,81 грн. з відповідача-1 припинено.
Апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Статтею 29 Закону України “Про страхування” передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
За змістом ч. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно по частини 9.1 статті 9 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти.
Згідно з частиною 9.2 статті 9 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Део ланос», державний реєстраційний номер 04652 КА була застрахована у Відкритому акціонерному товаристві „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” згідно полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8773184.
З пункту 2 Полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8773184 вбачається, що страхове відшкодування за шкоду заподіяну майну потерпілих завжди зменшується на суму франшизи, яка складає 0,00 грн.
Відповідно до звіту № 174 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу «Мітсубісі оутлендер», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від 02.03.2009 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу внаслідок ДТП складає 7 179,81 грн.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню оцінена шкода, завдана власнику транспортного засобу «Мітсубісі оутлендер», в результаті ДТП, а саме 7 179,81 грн.
Апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду при припинення провадження по справі в цій частині в зв’язку з оплатою відповідачем-1 страхового відшкодування, оскільки в матеріалах справи відсутні докази у підтвердження виплати страхового відшкодування відповідачем-1 позивачу у сумі 7 179,81 грн., що також підтвердив представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ст.. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 1 148,49 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неповно з’ясовано судом першої інстанції обставини, які мають значення для справи, а саме не виконання відповідачами належним чином зобов’язання щодо виплати в порядку регресу страхового відшкодування, що в свою чергу свідчить про невірне застосування норм матеріального, а також процесуального права.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4)порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2011р. у справі №13/610 підлягає скасуванню повністю з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку із задоволенням позову та апеляційної скарги, судові витрати покладаються на відповідачів, а саме: у сумі 43,97 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги, 71,79 грн. державне мито за подачу позовної заяви, 203,45 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача-1, у сумі 7,03 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги, 11,48 грн. державне мито за подачу позовної заяви, 32,55 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача-2.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ВУСО” задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2011р. у справі №13/610 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ВУСО” (83055, м. Донецьк, вул. Постишева, 60, 7-й пов., код ЄДРПОУ 31650052, МФО 334011) 7 179 (сім тисяч сто сімдесят дев’ять) грн. 81 коп. в порядку регресу, 71 (сімдесят одна) грн. 79 коп. витрат по сплаті державного мита та 203 (двісті три) грн. 45 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Таксі «Каштан” (03067, м. Київ, вул. Службова, 5, код ЄДРПОУ 3720606 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ВУСО” (83055, м. Донецьк, вул. Постишева, 60, 7-й пов., код ЄДРПОУ 31650052, МФО 334011) 1 148 (одна тисяча сто сорок вісім) грн. 49 коп. в порядку регресу, 11 (одинадцять) грн. 48 коп. витрат по сплаті державного мита та 32 (тридцять дві) грн. 55 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ВУСО” (83055, м. Донецьк, вул. Постишева, 60, 7-й пов., код ЄДРПОУ 31650052, МФО 334011) 43 (сорок три) грн. 97 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Таксі «Каштан” (03067, м. Київ, вул. Службова, 5, код ЄДРПОУ 3720606 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ВУСО” (83055, м. Донецьк, вул. Постишева, 60, 7-й пов., код ЄДРПОУ 31650052, МФО 334011) 7 (сім) грн. 03 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.
8. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
9. Матеріали справи №13/610 повернути до Господарського суду міста Києва.
10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Іваненко Ю.Г.
Судді Разіна Т.І.
Лосєв А.М.
23.05.11 (відправлено)