КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2011                                                                                           № 3/19

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Ю.Г.

суддів:            Лосєва  А.М.

          Пантелієнка В.О.

при секретарі:           Семенович А.В.

за участю представників

від позивача:              ОСОБА_4 – дов. № 141/2011 від 17.03.2011р;

від відповідача:         не з’явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна

                            страхова компанія»

на рішення        господарського суду міста Києва

від                       22.02.2011 р.

у справі             №3/19 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом         Приватного акціонерного товариства  «Європейський страховий альянс»

до                        Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова

                           компанія»

про                     стягнення 11 246,33 грн

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Європейський страховий альянс» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» про стягнення 11 246 грн. 33 коп.

  Рішенням Господарського суду міста Києва  від 22.02.2011 року  позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 10 891,94 грн. шкоди в порядку регресу, 254,39 грн пені, 112,50 грн державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2011р. у справі №3/19 та припинити провадження по справі.

Свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовував тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано, що позивач не є стороною за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не є особою, яка постраждала внаслідок ДТП, а отже між позивачем та відповідачем відсутні будь-які правовідносини.

Чинним законодавством, на думку відповідача, не передбачено право регресу за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у особи страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування. Позивач, є страховиком, тобто страховою організацією, яка має право на здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Проте, пред’являючи позов до відповідача, позивач, як страховик діє від власного імені, а не представляє інтереси МТСБУ. Законом чітко передбачено, що регресний позов до страховика забезпеченого транспортного засобу має право подати виключно МТСБУ. При цьому законом не передбачено право регресу одного страховика до іншого.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.04.2011р.

В судове засідання апеляційної інстанції представник відповідача не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Представник позивача в судовому засіданні 20.04.2011р. не заперечував проти розгляду справи у відсутності представника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2011 року задоволено клопотання позивача про здійснення заміни Закритого акціонерного товариства „Європейський страховий альянс” його правонаступником, замінено позивача у справі №3/19 Закрите акціонерне товариство „Європейський страховий альянс” його правонаступником – Приватним акціонерним товариством „Європейський страховий альянс”.  

20.04.2011 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду відкладено розгляд справи на підставі п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України до 04.05.2011р.

Згідно з Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.04.11 було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Іваненко Ю.Г. суддів Лосєва А.М., Пантелієнко В.О.

04.05.2011 року в судове засідання  представник відповідача не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав суду усні пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення  місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

          Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

          Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

          У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Враховуючи вищевикладене та те, що явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, апеляційний суд визнав за можливе розпочати розгляд справи у відсутність представника відповідача.

          Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду  справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Так, 15 травня 2009 року між Закритим акціонерним товариством «Європейський страховий альянс» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство „Європейський страховий альянс”, далі – позивач) та ОСОБА_4 був укладений Договір страхування транспортних засобів №26528 (далі – Договір страхування), відповідно до умов якого позивач зобов’язувався відшкодувати збитки, що могли настати у зв’язку з пошкодженням, знищенням чи втратою автомобіля «Ваз», державний реєстраційний номер НОМЕР_2.  

Відповідно до довідки № 8597216 ВДАІ з обслуговування Дніпровського району при УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 30.03.2010р., 30.03.2010 о 16 год. 55 хв. по пр. Броварському (навпроти Японської заправки) відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП),  за участю автомобіля марки “ДАФ” (CONVOY”), державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1.,  застрахованого автомобіля “ВАЗ”, державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4., та  автомобіля марки «СHERY», державний номер НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва  у справі № 3-2071/10 від 23.04.2010, ОСОБА_1. визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого               ст. 124 КпАП України та накладено штраф у розмірі 340 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено застрахований автомобіль “ВАЗ”, державний номер НОМЕР_2.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку № 55/10 від 13.04.2010, матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля “ВАЗ”, державний номер НОМЕР_2 внаслідок його пошкодження при ДТП становить 11 401,94 грн.

Позивачем на підставі договору страхування, заяви про виплату страхового відшкодування від 14.07.2010 року, звіту про визначення розміру вартості матеріального збитку автомобіля було складено страховий акт № 944/10/50/ТР25/00/3 від 16.07.2010, визнано подію страховою, розраховано суму страхового відшкодування та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 11 401,94 грн., що є вартістю відновлювального ремонту.

Зазначені кошти позивачем були видані ОСОБА_4., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими касовими ордерами від 22.07.2010 в сумі 5 000 грн., від 23.07.2010 в сумі 3 000 грн., від 28.07.2010 в сумі 3 401,94 грн., разом 11 401,94 грн.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 11 401,94  грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, транспортний засіб – “ДАФ” (CONVOY”), державний реєстраційний номер НОМЕР_1, належить ОСОБА_3

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, між відповідачем та ОСОБА_3. було укладено договір (поліс) № ВС/9329266 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов’язання відшкодувати заподіяну шкоду.

Вказаним полісом передбачено, що страхову премію внесено 12.12.2009 року,  строк дії договору з 00:00 год. 23.12.2009 до 22.12.2010 включно, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 25 500,00 грн., розмір франшизи визначено в розмірі 510 грн.

Позивачем було надіслано відповідачу регресну вимогу вих. № 4675 від 12.10.2010 на виплату страхового відшкодування в порядку регресу, в якій просив перерахувати на його рахунок відшкодування в розмірі 11 401,94 грн. До вказаного листа були доданий необхідний пакет документів для здійснення такої виплати.

Відповідач отримав зазначену вимогу 18.10.2010, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомленням про вручення поштового відправлення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Однак, відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування у добровільному досудовому порядку, а тому позивач звернувся з позовом до відповідача  про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 10 891,94 грн. (11 401,94 грн. (вартість матеріального збитку відповідно до звіту №  55/10 від 13.04.2010) – 510,00 грн. (франшиза)) та пені у розмірі 254,39 грн, за період прострочення з 19.11.2010 року по дату звернення з позовною заявою до суду.

    Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги, зазначивши про їх обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що слід  стягнути з відповідача на користь позивача 10 891,94 грн. – страхового відшкодування, 254,39 грн – пені, 112,50  грн. - витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що частково відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

 Твердження відповідача в апеляційній скарзі щодо того, що позивач не має права звернення до суду з регресним позовом до відповідача, оскільки Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено право регресу одного страховика до іншого, а регресний позов до страховика забезпеченого транспортного засобу має право подати виключно МТСБУ не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом, виходячи з наступного.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в даному випадку до Приватного акціонерного товариства „Європейський страховий альянс”, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, в даному випадку ОСОБА_4., має до особи відповідальної за завдані збитки, в даному випадку – ОСОБА_3

Отже, Приватне акціонерне товариство „Європейський страховий альянс”, виплативши страхове відшкодування ОСОБА_4., отримало право вимоги до ОСОБА_3 в межах виплаченого страхового відшкодування.

Цивільно – правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу ОСОБА_3 застрахована Закритим акціонерним товариством “Українська екологічна страхова компанія”, що підтверджується матеріалами справи, а саме Полісом №ВС 9329266 від 12.12.2009р.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Договору страхування від 15.05.2009р. № 26528 автомобіль марки «Ваз», державний номер НОМЕР_2, забезпечений Приватним акціонерним товариством „Європейський страховий альянс”, а тому останній набуває статусу третьої особи, так як сам страхувальник  ОСОБА_4. отримав суму страхового відшкодування, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного Кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого від шкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно Полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності ВС/9329266, яким забезпечено технічний засіб “ДАФ” (CONVOY”), державний реєстраційний номер НОМЕР_1, особою, відповідальною за заподіяний збиток, з врахуванням розміру франшизи, яка дорівнює 510 грн., в розмірі 10 891,94 грн. є Закрите акціонерне товариство “Українська екологічна страхова компанія”.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо того, що Приватне акціонерне товариство „Європейський страховий альянс”, яке відшкодувало шкоду, завдану ОСОБА_4., має право зворотної вимоги (регресу) до особи, відповідальної за завдані збитки  у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

А оскільки, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу ОСОБА_3 застрахована Закритим акціонерним товариством “Українська екологічна страхова компанія”, тому враховуючи ст.ст. 993, 1191 Цивільного Кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування” № 85/96-ВР від 07.03.1996, Приватне акціонерне товариство „Європейський страховий альянс” (позивач) має право регресної вимоги саме до Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія” (відповідача по справі).

  Колегія суддів апеляційного  господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції  про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 15 984,06 грн. страхового відшкодування.

  Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 254,39 грн., апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

  В ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

  Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

    Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України угода про неустойку повинна бути укладена в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку, в даному разі пені.   

    Апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що сторонами ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів укладення угоди про неустойку в письмовій формі.

   Окрім того, згідно з п.37.2 ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

   У відповідності до ст. 27 Закону України „Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

 Тобто, відповідно до вищевказаних правових норм до позивача, як страховика,  перейшло право вимоги лише в межах фактично понесених ним затрат.

  Окрім того, положення п.37.2 ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”, на які посилається позивач, регулюють відповідальність за невиконання зобов’язань, що виникли на підставі відповідного договору (правочину), тоді як регресні вимоги по суті є лише відшкодуванням безпосередніх затрат з виплати страхового відшкодування і в даному випадку виплата коштів в порядку регресу не забезпечується неустойкою (пенею), у зв’язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені відсутні і в задоволенні цієї частини вимог слід відмовити.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача частково  знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи, а саме в частині неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи та невірного застосування норм матеріального права щодо стягнення з відповідача пені.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)   неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2011р. у справі №3/19 в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача пені має бути скасовано, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку із частковим задоволенням позову та апеляційної скарги, судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог, а саме: у сумі 1,27 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги підлягає відшкодуванню відповідачеві за рахунок позивача, а 108,91 грн. державне мито за подачу позовної заяви, 228,54 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

          Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, –

ПОСТАНОВИВ:

   1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія»   задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2011р. у справі №3/19 скасувати частково.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

 4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія” (м. Київ, вул. Димитрова, 5-В, код ЄДРПОУ 30729278 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства  «Європейський страховий альянс» (м. Київ, вул. Глибочицька, 33/37, код ЄДРПОУ 19411125) 10 891 (десять тисяч вісімсот дев‘яносто одну) грн. 94 коп. шкоди в порядку регресу, 108 (сто вісім) грн. 91 коп. витрат по сплаті державного мита та 228 (двісті двадцять вісім) грн. 54 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 5.  В іншій частині позовних вимог відмовити.

 6.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» (м. Київ, вул. Глибочицька, 33/37, код ЄДРПОУ 19411125), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія” (м. Київ, вул. Димитрова, 5-В, код ЄДРПОУ 30729278) 1 (одна) грн. 27 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

7. Матеріали справи №3/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      Іваненко  Ю.Г.

Судді                                                                                          Лосєв  А.М.

                                                                                          Пантелієнко В.О.

05.05.11 (відправлено)