Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-3820/2011 р. Головуючий у 1 інстанції : Сидоренко Ю.В
Суддя-доповідач : Давискиба Н.Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Давискиби Н.Ф.
Суддів: Осоцького І.І.
Мануйлова Ю.С.
При секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи –Національний Банк України в особі Управління Національного Банку України в Запорізькій області , приватний нотаріус Василівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5, про визнання недійсним кредитного договору та іпотечного договору, -
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи –Національний Банк України в особі Управління Національного Банку України в Запорізькій області, приватний нотаріус Василівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5, про визнання недійсним кредитного договору та іпотечного договору.
В позові зазначав, що 30.04.2008 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк»був укладений договір споживчого кредиту № ZPVAGK0000002830. Відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати йому кредитні кошти готівкою, через касу Банку 30 квітня 2008 року, терміном погашення по 30 квітня 2019 року включно, у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 46345 доларів США 60 центів. Він зобов'язався сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15 % річних, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом за фактичний період користування кредитними коштами. В якості забезпечення виконання ним своїх зобов'язань за кредитним Договором, 30.04.2008 року між ним та Банком було укладено іпотечний договір № 1076, за яким він передав в іпотеку ПАТ КБ «Приватбанк»трикімнатну квартиру загальною площею 64,9 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1. За умовами договору, повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом він повинен здійснювати у доларах США - валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених Договором. Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тому надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Згідно ч.5 ст.5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Разом з цим, у нього на момент укладення спірного кредитного Договору індивідуальна ліцензія, що видається НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним Договором була відсутня. Єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме він як позичальник, який звертається з кредитною заявкою до Банку з проханням видати кредит. Отримувачем за такою операцією також є Позичальник. Випадків, передбачених законодавством, в яких він - позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Таким чином, чинним законодавством йому не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюти при здійсненні платежів за спірним Договором та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ КБ «Приватбанк»шляхом внесення доларів США в касу Відповідача. Використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становища Позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, неповинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Тому оспорюваний кредитний Договір є недійсним. Просив суд визнати недійним кредитний договір № ZPVAGK0000002830, укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк»від 30 квітня 2008 року; визнати недійсним іпотечний договір № 1076, укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк»від 30 квітня 2008 року; в порядку застосування недійсності іпотечного договору (майнової поруки) № 1076, укладеного між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк»від 30 квітня 2008 року, зобов’язати приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 виключити з Державного реєстру іпотек запис № 1076 від 30 квітня 2008 року про державну реєстрацію іпотечного договору № 1076 від 30 квітня 2008 року; виключити з Єдиного реєстру заборону відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 1077 від 30 квітня 2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за іпотечним договором № 1076 від 30 квітня 2008 року та стягнути з відповідача на свою користь судові витрати по справі.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2011 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 30.04.2008 року уклав з відповідачем договір споживчого кредиту з терміном погашення –30.04.2019 року, у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у сумі 46345 доларів США 60 центів, зі сплатою 15% річних за весь строк фактичного користування кредитом на строк.
Відмовляючи у задоволенні позову про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що між сторонами склались договірні правовідносини з надання кредиту, за яким банк надав позивачу кредит в іноземній валюті, а ОСОБА_3, отримавши їх, зобов’язався повернути ці грошові кошти зі сплатою відповідних відсотків на умовах, зазначених у договорі. Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що банк на підставі отриманої від Національного Банку України генеральної ліцензії, здійснює законну діяльність з надання кредитів в іноземній валюті, а тому вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним не ґрунтуються на вимогах закону і задоволенню не підлягають.
Такі висновки суду відповідають матеріалам справи і вимогам закону.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину за ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є суперечність змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.
Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до положень ст.ст.47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст.ст.32, 44 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст.2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банк, який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, має достатні юридичні підстави та законне право для надання кредиту в іноземній валюті.
Крім того, за правилами ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте ОСОБА_3 не довів, в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання кредитного договору, за умовами якого йому був наданий кредит в іноземній валюті та використаний ним на власні потреби. Позивачем не надано будь-яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що спірний кредитний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Укладання кредитного договору в іноземній валюті цілком відповідало внутрішній волі позивача; при отриманні кредиту позивач усвідомлював та гарантував, що умови кредитного договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам
Посилання ОСОБА_3 на несправедливість умов кредитного договору в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачі»як на підставу визнання договору недійсним судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги, оскільки відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаї, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання апелянта на те, що певні умови кредитного договору та договору іпотеки носять дискримінаційний характер і порушують його права споживача (позичальника) за цим договором. Крім того, позивач з вимогами про визнання недійсними окремих умов кредитного договору до суду не звертався.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про визнання договору недійсним не ґрунтуються на вимогах закону, а тому задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам. Рішення суду відповідає вимогам статей 213,214 ЦПК України, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307,ст. ст. 308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2011 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: