КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2011                                                                                           № 53/606

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Дзюбка П.О.

суддів:            Сотнікова С.В.

          Суліма  В.В.

розглянувши апеляційну скаргу:

товариства з обмеженою відповідальністю “ЕТРІН”

на рішення                     Господарського суду м. Києва від 28.02.2011р.

у справі                     №53/606 (суддя Орєхова О.А.)

за позовом           ТОВ “Євротрейд ЛТД”

до                   ТОВ “ЕТРІН”

про                            стягнення 281429,37 грн.

за участю представників сторін:

від позивача:   ОСОБА_1 дов. від 18.04.2011р.

від відповідача: ОСОБА_2 дов. б/н від 10.11.2009 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.02.2011р. у справі №53/606 позов було задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “ЕТРІН” (далі - відповідач) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Євротрейд ЛТД” (далі - позивач) суму основного боргу у розмірі 266000,00 грн., 2660,00 грн. витрат на сплату державного мита, 223,06 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.20110р. у справі №53/606 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини справи, що мають значення для справи та порушено норми матеріального і процесуального права, а висновки викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи.

В письмових поясненнях та в судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

ТОВ “Євротрейд ЛТД” заявлено позов про стягнення з ТОВ “Етрін” безпідставно набутих грошових коштів на суму в розмірі 281429,37 грн., в тому числі 266000,00 грн. –основний борг, 15439,37 грн. –проценти за користування чужими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач платіжними дорученнями перерахував відповідачу 341 000,00 грн. на виконання проекту договору про надання безвідсоткової фінансової допомоги № 04/11 від 05.11.2007р. Оскільки сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов, договір між сторонами укладено не було. 19.05.2008р. відповідач повернув позивачу частину коштів у розмірі 75 000,00 грн. Решта коштів в розмірі 266 000,00 грн. до цього часу не повернута, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду.

Місцевим судом позов задоволено частково. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження правової підстави набуття від позивача коштів або доказів їх повернення, натомість, вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів було отримано 21.08.2009р., а тому відповідач в строк до 28.08.2009р. був зобов’язаний повернуті дані кошти в сумі 266000,00 грн., за таких обставин, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України позов в даній частині підлягає задоволенню. В частині позову про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами в сумі 15439,37 грн. судом було відмовлено, оскільки, як було встановлено судом, позивач в розрахунках нараховує 3% річних у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України, однак, повернення безпідставно набутих грошових коштів не є грошовим зобов’язанням, як того вимагає зазначена норма права.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі усної домовленості між сторонами, позивач перерахував відповідачу грошові кошти в розмірі 341000,00 грн., що підтверджується належним чином завіреними копіями платіжних доручень: № 65 від 08.11.2007р., № 760 від 08.11.2007р., № 65 від 07.02.2008р. та № 194 від 07.02.2008 р..

В серпні 2009р. позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення безпідставно отриманих коштів, що підтверджується копіями фіскального чеку №2434 від 19.08.2009р., опису вкладення в цінний лист від 19.08.2009р. та копією повідомлення про вручення поштового відправлення від 19.08.2009р.. З повідомлення про вручення поштового відправлення від 19.08.2009р. вбачається, що представник відповідача отримав кореспонденцію –21.08.2009р.

У відповідь на претензію відповідач надіслав позивачу лист від 25.08.2009р. в якому зазначив про готовність у найкоротший строк повернути отримані без достатніх правових підстав кошти перераховані позивачем.

Відповідач повернув позивачу суму в розмірі 75000,00 грн., що підтверджується копією реєстру документів по рахунку від 06.10.2009р..

Залишок безпідставно отриманих коштів в розмірі 266000,00 грн. відповідач не повернув.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те що оскільки відповідач отримав вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів 21.08.2009р., то повинен був у строк до 28.08.2009р. повернути позивачу кошти в сумі 266000,00 грн.

Однак, відповідач, на дату прийняття оскаржуваного рішення, свого обов’язку щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 266 000,00 грн. не виконав.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 139 ГК України зазначається, що майном є сукупність речей та інших  цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній  та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства (п.5 ст. 139 ГПК України).

Враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували правову підставу набуття ТОВ “Етрін” від ТОВ “Євротрейд ЛТД” коштів в сумі 341000,00 грн., або доказів повернення коштів в сумі 266000,00 грн. на рахунок позивача та не обґрунтовано правові підстави їх отримання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів в сумі 266000,00 грн. є законними та обґрунтованими.

Колегія суддів, також, погоджується з місцевим господарським судом щодо відмови в частині позову про стягнення з відповідача 15439,37 грн. – процентів за користування чужими коштами. Як було встановлено судом першої інстанції, позивач в розрахунку зазначеної суми нараховує 3% річних у відповідності до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, повернення грошових коштів, які одержані відповідачем без достатніх підстав, не є грошовим зобов’язанням відповідача, а тому суд першої інстанції вірно встановив, що вищезазначені вимоги позивача є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Апеляційний суд не приймає твердження відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, щодо порушення місцевим судом вимог ст.ст. 4-2, 4-3, 43, 111-12 ГПК України, які полягають в неповному та невсебічному розгляді даної справи, а також без врахування зустрічних вимог, враховуючи наступне.

Зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 18.01.2010р., якою було скасовано, зокрема, ухвалу про повернення зустрічної позовної заяви, вбачається, що підставою для скасування ухвали місцевого суду стало неврахування попереднім судом тієї обставини, що дана позовна заява за своєї суттю є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Натомість, як вбачається з заяви відповідача, зарахування зустрічних однорідних вимог обґрунтовані тим, що відповідач передав позивачу транспортні засоби на виконання договору оренди від 18.06.2007р., проте позивач не розрахувався з відповідачем за оренду транспортних засобів в розмірі 399000,00 грн. У зв’язку з чим відповідач нарахував проценти за користування чужими грошовим коштами в розмірі 17925,44 грн. та відповідач вказує, що позивач набув від відповідача 11380,00 грн. безпідставно отриманих коштів в результаті шахрайських дій. Оскільки, позовна вимога позивача на суму в розмірі 281429,37 грн., то враховуючи зарахування зустрічних однорідних вимог, на думку відповідача, позивач винен йому ще 146866,07 грн. боргу.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено в оскаржуваному рішенні, те що зарахування зустрічних вимог відповідача до позивача, як підстава для припинення зобов’язань, здійснено відповідачем без дотримання необхідних умов для такого зарахування і не відповідає матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 602 Цивільного кодексу України встановлено, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що враховуючи приписи ст. 601 ЦК України, зарахування можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов’язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов’язання, його змісту, умов виконання тощо. Однак, позивач заперечував проти здійснення зарахування вимог згідно із заявою відповідача, натомість, як вбачається з матеріалів справи між сторонами наявне існування спору. При цьому, відповідач не надав суду доказів щодо виникнення заборгованості по Договору оренди від 18.06.2007, а саме первинних документів вказаної заборгованості.

Колегія суддів, також, погоджується з твердженнями суду першої інстанції, зазначеним в рішенні, що не є однорідними вимоги: “повернення безпідставно отриманих коштів” та “стягнення заборгованості по договору”.

Обґрунтованим та правомірним є висновок місцевого суду щодо відхилення заяви про зарахування зустрічних вимог в частині процентів за користування чужими грошовим коштами в розмірі 17 925,44 грн., оскільки ці кошти є похідними від зазначеної відповідачем суми заборгованості за Договором оренди від 18.06.2007р..

Також, є вірним висновок суду першої інстанції, що зарахування зустрічних вимог в частині набуття відповідачем від позивача 11380,00 грн. безпідставно отриманих коштів в результаті шахрайських дій, не є однорідними вимогами: “повернення безпідставно отриманих коштів” та “стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в результаті шахрайських дій”. При цьому, відповідач не підтвердив зазначені 11380,00 грн., як безпідставно отримані кошти позивачем від відповідача та те що вказані кошти безпідставно отримані в результаті саме шахрайських дій.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що зобов’язання відповідача перед позивачем на суму 266000,00 грн. не може бути припинено шляхом здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви, оскільки зустрічні вимоги не є безспірними, не підтверджуються первинними документами та не є однорідними.

Така правова позиція підтверджується також інформаційним листом від 12.03.2009 № 01-08/163, в якому Вищий господарський суд України на запитання чи існує предмет спору в разі, якщо одна із сторін (відповідач) заявляє про зарахування зустрічних вимог, а інша (позивач) з таким зарахуванням не погоджується, відповів, зокрема, що припинення зобов’язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Інші доводи наведені ТОВ “ЕТРІН” в апеляційній скарзі колегією суддів також до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

1.    Апеляційну скаргу ТОВ “ЕТРІН” залишити без задоволення.

2.  Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2011р. у справі  № 53/606 залишити без змін.

3.   Матеріали справи № 53/606 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку двадцяти днів місяця.

Головуючий суддя                                                                      Дзюбко П.О.

Судді                                                                                          Сотніков С.В.

                                                                                          Сулім  В.В.