КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2011                                                                                           № 13/375

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ткаченка Б.О.

суддів:            Федорчука  Р.В.

          Лобаня О.І.

при секретарі:            

  від позивача:                   ОСОБА_1 – дов. №Д07/2011/04/22-33 від 22.04.2011 р.;

від відповідача:                   ОСОБА_2 – дов. № 155/1/23-27 від 11.01.2011р.;

 розглянувши матеріали

апеляційної скарги     Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу  «Енергозбут Київенерго»

на рішення Господарського суду м. Києва

від   15.03.2011 р.  

у справі № 13/375 (суддя – Курдельчук І.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу  «Енергозбут Київенерго»

до Коммунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

про стягнення боргу за спожиту теплову енергію в сумі

108 125,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

   Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 13/375 від 15.03.2011р. позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» 28 326,98 грн. основного боргу, 4 129,70 грн. пені, 910,76 грн. інфляційних втрат, 604,35 грн. 3% річних, 339,72 грн. державного мита та 74,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

          Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу  «Енергозбут Київенерго» звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2011 р. у справі № 13/375 в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю.

           Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

          11.05.2011 р. представник позивача у судовому засіданні заявив клопотання про заміну Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» його правонаступником – Публічним акціонерним товариством «Київенерго» у зв’язку із зміною назви товариства. На підтвердження факту правонаступництва представник позивача надав суду копію довідки з ЄДРПОУ, копію Свідоцтва про державну реєстрацію та копію нової редакції Статуту товариства з відміткою про його реєстрацію.

          Відповідно до вимог ст. 25 ГПК України у разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенні господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі.

          Колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання апелянта та замінити позивача його правонаступником – Публічним акціонерним товариством «Київенерго».

Представник позивача в поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва у справі № 13/375 від 15.03.2011 р. в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю.

Представник відповідача в поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.12.2004 року між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (далі – постачальник, позивач) та Комунальним підприємством “Київжитлоспецексплуатація” (далі - споживач, відповідач) було укладено договір № 1631385 на постачання теплової енергії  у гарячій воді (далі - Договір).

Частина 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.2,  2.3.1, 2.3.2, 2.3.3 Договору позивач зобов’язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону: гарячого водопостачання – протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

Підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською держадміністрацією, крім випадків, зазначених у п. 3.1.7. Договору.

Відповідач в свою чергу, зобов’язувався додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначенні у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.  Виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбаченні в Додатку № 4 до Договору. Додержуватись умов та порядку припинення подачі теплової енергії, які передбаченні в Додатку № 7 до Договору.

Порядок розрахунків сторони погодили Додатком 4 до Договору.

Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість, заявленої у Договорі кількості теплової енергії за розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно з Законом України “Про заставу”, як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії (п. 2 Додатку №4).

Згідно з п. 5 додатку № 4, абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в Районному відділі теплозбуту № 1 за адресою: вул. Меліоративна, 11 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки “Абонент” повертає в РВТ).

Відповідно до п. 5.1 Договору, облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до відповідача та просив стягнути заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.12.2009 р. по 01.07.2010 р. в сумі 88 702,62 грн., яка розрахована з урахуванням нульового сальдо станом на грудень 2009 року.

Відповідач проти заявленої суми позовних вимог заперечував і надав свій розрахунок, так як на його думку позивач за період з 01.10.2008 по 01.04.2010 року застосовував тарифи згідно нечинних розпоряджень, внаслідок чого за вказаний період завищив вартість спожитої теплової енергії, що в свою чергу впливає на кінцеве сальдо розрахунків та суму боргу в розмірі 117915,44 - 91960,00 = 25955,44грн. станом на 01.12.2010 року.

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що при виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, зобов’язуються керуватись тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

З наявних в матеріалах справи доказів, зокрема розрахунків фактичної вартості теплової енергії слідує, що за період з 01.10.2008 року по 01.04.2010 року вартість спожитої теплової енергії відповідач визначав згідно із розпорядженням КМДА №86 від 31.01.07, а  позивач визначав за тарифами затвердженими Розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 1662, № 1663, від 27.11.2008 року, № 1780/1 від 25.12.2008 року, № 127, № 128 від 05.02.2009 року, які скасовані Указами Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 року, № 65/2009 від 03.02.2009 року, № 76/2009 від 09.02.2009 року, як такі, що не відповідають законам та Конституції Україні.

В свою чергу позивач, враховуючи, що вказані вище розпорядження Київської міської державної адміністрації, які були скасовані Президентом України, як незаконні та такі, що суперечать Конституції та законам України, сплачував спожиту теплову енергію за тарифами, встановленими  Київською міською державною адміністрацією у розпорядженні №86 від 31.01.07р. в розмірі 205,94 грн. з ПДВ за 1 Гкал.

           Згідно з тарифами, які використовував позивач у відповідача за період з 01.12.2009 р. по 01.07.2010 р. виникла заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 88 702,62 грн., в той час відповідно до тарифів за якими розраховувався відповідач борг за спожиту теплову енергію складає 25955,44 грн., що підтверджується рахунками, платіжними дорученнями, актами споживання.

Згідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України,  господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

З урахуванням наведеного, господарський суд дійшов правильного висновку, що розпорядження, які визнані Указом Президента такими, що суперечать законодавству, не можуть застосовуватись судом з дати їх прийняття.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2010 року у справі № 2а-9776/09/2670 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” до Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві про визнання незаконним та скасування припису від 23.07.2009 року № 80 “Про виконання законних вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін”, встановлено порушення АЕК “Київенерго” державної дисципліни цін в частині застосування вільних тарифів на теплову енергію за період з 01.11.2008 року по 01.03.2009 року затверджених Розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 1662 від 27.11.2008 року, № 1780/1 від 25.12.2008 року, № 127 від 05.02.2009 року, в позові АЕК “Київенерго” про скасування припису № 80 від 23.07.2009 року “Про виконання законних вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін” відмовлено.

Таким чином, за період з 01.12.2008 року по 10.02.2009 року слід застосовувати тарифи встановлені попереднім Розпорядженням, а саме № 86 від 31.01.2007 року в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007 року.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов правильного висновку, що позов в  частині стягнення основного боргу за період з 01.12.2009 по 01.07.2010 підлягає частковому задоволенню в розмірі 28 326,98 грн.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7 Додатку № 4 до Договору, абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця), енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Позивач керуючись п. 7 Додатку № 4 до Договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 11548,59 грн. пені.

Здійснивши перерахунок пені в межах періодів визначених позивачем, з урахуванням п. 7 Додатку № 4 до Договору та дати внесення проплат та встановленої суми заборгованості, обмеживши її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ, господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 4129,70 грн.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь  інфляційні втрати в розмірі 6291,48  грн. та 3 % річних в розмірі 1583,48 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобов’язання, господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме  інфляційні втрати в сумі 910,76 грн. та 3% річних в сумі 604,35 грн.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона  посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2011р. у справі № 13/375 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Здійснити заміну позивача Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на правонаступника – Публічне акціонерне товариство «Київенерго»

2.          Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу  «Енергозбут Київенерго» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2011р. у справі № 13/375 – залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 13/375 повернути до Господарського суду м. Києва.

4.          Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Ткаченко Б.О.

Судді                                                                                          Федорчук  Р.В.

                                                                                          Лобань О.І.