КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2011                                                                                           № 7/406

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Суліма  В.В.

суддів:            Пантелієнка В.О.

          Сотнікова С.В.

при секретарі:            

від позивача - ОСОБА_1 – представник за дов. №145 від 31.03.2011р.;

вд відповідача - ОСОБА_2 – представник за дов. №1796 від 16.12.2010р.;

ОСОБА_3 – представник за дов. №257 від 03.02.2011р.;

від третьої особи 1 - не з’явився;

від третьої особи 2 - ОСОБА_4 – представник за дов. №02-345 від 31.03.2011р.;

розглянувши апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 17.02.2011р.

за позовом Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1.          Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго”

Комунальне підприємство “Головний інформаційно-обчислювальний центр”

про стягнення боргу за послуги водопостачання та водовідведення у розмірі 298868,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (далі – позивач) у вересні 2010 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 3973233,17 грн. основного боргу, 69530,08 грн. пені, 10256,19 грн. 3% річних, 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2011р. у справі № 7/406 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2011р. у справі № 7/406 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з’ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2011р. у справі № 7/406 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

          Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/3 від 18.04.2011р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв’язку з перебуванням судді Дзюбко П.О. на лікарняному доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 7/406 колегії суддів у складі: - Сулім В.В. головуючий суддя, суддів Пантелієнко В.О., Сотніков С.В.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду 19.04.2011р. відповідач  заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” – без задоволення.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2011р. у зв’язку з перебуванням судді доповідача на лікарняному розгляд справи було відкладено на 12.04.2011р.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2011р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” -  без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

          Як правильно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи 26.03.2002р. між Відкритим акціонерним товариством “Акціонерна компанія “Київводоканал” (постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (абонент) було укладено Договір № 00362/2-08 на послуги водопостачання та водовідведення (далі –договір), предметом якого відповідно до п. 1 договору, є зобов’язання постачальника  надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватись за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

          Кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, згідно п. 3.1, 3.2 договору передбачено визначати за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал. Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою роботи водолічильника, але не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.

          Згідно п. 3.3. договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

          У відповідності до п. 3.4. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

          Згідно п. 3.6 договору щомісячно постачальник виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно цього договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

          Відповідно до розділу 7 договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання.

          Доказів припинення або розірвання договору в установленому порядку господарському суду не надано.

          З матеріалів справи вбачається, що відповідач утримує на балансі житлові будинки, нежитлові приміщення, які здаються в оренду, та забезпечує їх послугою з постачання питної води, яка ним отримується на умовах договору.

          У зазначених будинках, на вводах у вбудовані та виносні бойлери встановлені пристрої обліку споживання води – водолічильники, показання з яких щомісячно знімаються представниками позивача та відповідача та складаються відповідні акти про зняття показань з водолічильника (з приладу обліку) (додатки №№ 1-5).

Так, Виходячи зі змісту позовної заяви, за період з 01.05.2010р. по 31.07.2010р. відповідачу було надано послуг на суму 13447229,23 грн., а сплачено за весь період суму 9473996,06 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 3973233,17 грн.

          З матеріалів справи вбачається, що позивач нараховував відповідачу плату за послуги з постачання води у спірний період відповідно до тарифів, що були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації, а саме: “Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної і гарячої води для населення” від 30.11.2009р. №1332.

          Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Відповідно до Прикінцевих положень Закону України “Про столицю –місто-герой Київ” міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

          Рішенням від 11.03.1999 р. № 161/262 Київська міська рада сформувала власний виконавчий орган на базі Київської міської державної адміністрації.

          Відповідно до Закону України “Про столицю –місто-герой Київ” та рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. № 21-рп/2003 Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

          Відповідно до ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

          Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996 року право встановлювати тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення, які надаються суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форми власності для всіх споживачів, і комплекс робіт, пов'язаних з відпуском цим суб'єктам води та її очищенням делеговано Київській міській державній адміністрації (п. 16).

          Такі повноваження Київська міська державна адміністрація мала до прийняття  постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2005 р. № 342, якою внесено зміни до постанови № 1548 від 25.12.1996 року та пункт 16 визнано таким, що втратив чинність.

          Таким чином, у спірний період єдиним органом, який у межах міста Києва мав право на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги є Київська міська рада, а на виконання делегованих повноважень –виконавчий орган Київради, який відповідно до ст. 42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” очолює міський голова, який зокрема, підписує рішення ради та її виконавчого комітету, здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету, видає розпорядження у межах своїх повноважень.

При цьому міському голові не надано повноваження щодо встановлення цін, тарифів на житлово-комунальні послуги.

          Відповідно до ч. 6 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчий комітет міської ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються міським головою.

          Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” на виконання власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

          При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003р. № 21-рп/2003, однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київській міській державній адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування. Безпосередньо функції у сфері виконавчої влади реалізуються спеціально уповноваженими посадовими особами Київської міської державної адміністрації. Київський міський голова виконує функції голови Київської міської державної адміністрації за законом. Особа, обрана Київським міським головою, відповідно призначається головою Київської міської державної адміністрації.

          Таким чином, законодавством розмежовуються повноваження Київського міського голови (голова Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради) та голови Київської міської державної адміністрації, які на виконання своїх та делегованих повноважень видають акти:

          - у формі рішення – як особа, що очолює виконавчий орган Київської міської ради, міський голова;

          - у формі розпорядження –як особа, що очолює державний виконавчий орган, голова державної адміністрації.

          Зазначені вище розпорядження про встановлення/погодження тарифів на комунальні послуги підписані одноособово головою Київської міської держадміністрації (його заступником) без зазначення щодо використання повноважень міського голови як голови органу місцевого самоврядування, а отже відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” такі розпорядження підлягають державній реєстрації у відповідному органі юстиції (Головному управлінні юстиції у місті Києві) в установленому органом порядку і набирають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності згідно Указу Президента України “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”.

          Оскільки названі розпорядження Київської міської державної адміністрації не було зареєстровано у органах юстиції, вони відповідно не набрали чинності, а отже, у позивача відсутні підстави для їх застосування.

          Також, колегія суддів вважає, що розпорядження про затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги, які прийняті після набрання чинності постановою КМ України від 11.05.2005 р. № 342, прийнято Київською міською державною адміністрацією без необхідних повноважень, оскільки таке право є компетенцією Київської міської ради як органу місцевого самоврядування та може бути делеговано її виконавчому органу або Київській міській державній адміністрації.

          Доказів на підтвердження делегування повноважень Київській міській державній адміністрації щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, сторонами не надано.

          Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до п. 5 ст. 32 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” у разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше, ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів.

          Таким чином, колегія суддів вважає, що застосування позивачем тарифів на послуги з водопостачання, які затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1332 від 30.11.2009 р., є безпідставним.

          Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

          Розпорядженням Київської міської державної адміністрації “Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення” від 28.08.2002р. № 1680, зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 30.08.2002 р. за № 66/449, з внесеними змінами згідно розпорядження “Про внесення змін та доповнень до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245” № 1907 від 14.10.2003р., зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 30.10.2003 р. за № 72/558, передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій та для населення за 1 куб.м в розмірі 0,82 грн. наданих послуг з водопостачання та водовідведення, який необхідно застосувати для визначення вартості наданих позивачем та отриманих відповідачем послуг, оскільки у спірний період органами місцевого самоврядування міста Києва не було прийнято нормативно-правових актів про встановлення/погодження тарифів, які у встановленому законодавством порядку набули чинності.

Згідно пояснень, наданих третьою особою КП ГІОЦ КМДА від 12.11.2010 року, за період з 01.05.2010 по 31.07.2010 на розрахунковий рахунок позивача було перераховано:

-          6 191 662,37 грн. (за холодну воду та водовідведення холодної води);

-          1 553 463,58 грн. (за холодну воду на підігрів);

-    1 400 343,68 грн. (за водовідведення гарячої води)

Всього:   9 165 469,63 грн.

Згідно даних, наданих Управлінням праці та соціального захисту населення Святошинського району на р/р позивача зараховано 893 656,98 грн., з яких 822 403,23 грн. - пільги та 71 253,75 грн. – субсидії.

Крім того, з наданих відповідачем платіжних доручень за заявлений до стягнення період орендарями на р/р позивача сплачено 108 568,77 грн. (копії платіжних доручень долучено до матеріалів справи).

          Таким чином, за спірний період у відповідача згідно договору відсутня заборгованість за отримані послуги з водопостачання питної води та приймання стічних вод.                    

          Щодо доводів апелянта, про обов’язок відповідача сплачувати за воду, яка призначена для виготовлення гарячої води, згідно укладеного договору № 00362/2-08 від 26.03.2002 року та додаткової угоди до договору № 00362/2-08 від 26.03.2002р. про визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується абонентом для приготування гарячої від 10.01.2007р., колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

          Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов’язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно ст. 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

          Згідно п. 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, що затверджені  наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 2008 р. за № 936/15627, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України “Про питну воду та питне водопостачання” та “Про житлово-комунальні послуги”.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.1, 3.7).

          Відповідно до ч. 1, 7 ст. 179 Господарського кодексу України (ГК України) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

          Згідно ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

          Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

          Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (ч. 1).

          Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2).

          Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3).

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4).

          Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5).

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (ч. 6).

          Сторонами не надано доказів на підтвердження врегулювання (погодження чи не погодження) умов, які були визначені позивачем у протоколі розбіжностей, оскільки протокол розбіжностей підписаний позивачем з протоколом узгодження розбіжностей, який у матеріалах справи відсутній.          

          Крім того, необхідно зазначити, що позивач нараховує плату за надані послуги у порядку, що визначений у редакції додаткової угоди без урахування протоколу розбіжностей, що свідчить про не згоду з умовами, що визначені відповідачем.

          Отже, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що додаткової угоди до договору № 00362/2-08 від 26.03.2002р. про визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується абонентом для приготування гарячої від 10.01.2007р. вступила в дію.

          Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

          Враховуючи зазначену норму чинного законодавства, колегія суддів вважає, що додаткової угоди до договору № 00362/2-08 від 26.03.2002р. про визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується абонентом для приготування гарячої від 10.01.2007р. є неукладеною позивачем та відповідачем.

          Крім того, враховуючи вищевикладене колегія суддів Київського апеляційного господарського суду по справі № 21/18 прийшла висновку, що додаткова угода до договору № 00362/2-08 від 26.03.2002р. про визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується абонентом для приготування гарячої від 10.01.2007р. є неукладеною позивачем та відповідачем.

          У відповідності до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням  господарського  суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться  знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони

          Враховуючи зазначене вище, колегія суддів відзначає, що у позивача відсутні підстави для виставлення рахунків відповідачу за постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини з приводу надання таких послуг.

          За таких обставин, колегія суддів відзначає, що договір не передбачає обов’язку відповідача сплачувати послуги з постачання холодної води, що використовувалась для виготовлення гарячої, оскільки угода укладена у 2002 році, а вимоги про плату послуги за гаряче водопостачання позивач став пред’являти абоненту вже у процесі дії договору, не уклавши в передбаченому чинним законодавством порядку угоди про уточнення або доповнення його умов.

          Належних доказів на підтвердження укладення договору або додаткової угоди на постачання питної води для виготовлення гарячої між позивачем та відповідачем, сторонами не надано.

          Щодо стягнення з відповідача пені та трьох процентів річних, які були заявлені позивачем в позовних вимогах, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу задоволенню не підлягають, то, як наслідок, задоволенню не підлягають і вимоги про стягнення з останнього пені та трьох процентів річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”, залишити без задоволення.

2.  Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2011р. у справі  № 7/406 залишити без змін.

3.   Матеріали справи № 7/406 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      Сулім  В.В.

Судді                                                                                          Пантелієнко В.О.

                                                                                          Сотніков С.В.