КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2011                                                                                           № 10/505

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Ю.Г.

суддів:            Разіної  Т.І.

          Лосєва  А.М.

при секретарі:           Семенович А.В.

за участю представників

від позивача:             ОСОБА_1 – дов. № 7 від 02.02.2011р.;

від відповідача:        не з’явилися;

від третьої особи:     ОСОБА_2 – дов. №26-5/14 від 10.01.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Незалежна Страхова Компанія»  

на рішення              господарського суду міста Києва  

від                             03.02.2011 р

у справі                    10/505 (суддя Котков О.В.)

за позовом               Відкритого акціонерного товариства «Незалежна Страхова Компанія»

до                              Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп»

третя особа:            Відкрите акціонерне товариство «Українська  страхова компанія   

                                 «Дженералі Гарант»

про                            компенсацію страхового відшкодування

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Відкрите акціонерне товариство «Незалежна Страхова Компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп»  про компенсацію страхового відшкодування у розмірі 4 271,20 грн.

Під час розгляду справи судом  першої інстанції до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Відкрите акціонерне товариство «Українська  страхова компанія «Дженералі Гарант».

  Рішенням Господарського суду міста Києва  від 03.02.2011 року  позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 881,87 грн. страхового відшкодування, 44,94 грн державного мита, 103,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2011р. у справі №10/505 та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Свою апеляційну скаргу позивач обґрунтовував тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального, а саме:

- не дотримано принципів рівності всіх учасників процесу перед законом і судом та змагальності і диспозитивності,  оскільки  в рішенні відображено лише заперечення відповідача та третьої особи;

- не враховано норми ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України, відповідно до яких страхова компанія набула права зворотної вимоги (регресу) в межах фактичних витрат;

- судом проігноровано страховий акт №. 7091 з розрахунком до нього та калькуляцією до Звіту №3389 від 08.11.2011, а проведений судом розрахунок сум не відповідає дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.04.2011р.

          Представник позивача в судовому засіданні 20.04.2011 року надав суду усні пояснення по суті спору, в яких просив суд задовольнити апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №10/505 від 03.02.2011р. та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції надав суду усні пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

          Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

          Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

          У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Враховуючи вищевикладене та те, що явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, апеляційний суд визнав за можливе розпочати розгляд справи у відсутність представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду  справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

  Так, 24.06.2005 року між Відкритим акціонерним товариством Страхова компанія Правекс-страхування (правонаступником якого згідно зі статуту є Відкрите акціонерне товариство «Незалежна Страхова Компанія», далі - позивач) та ОСОБА_3 (далі  - відповідач) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу.

Згідно сертифікату до договору добровільного страхування транспортного засобу № 493625-2 від 08.11.2006р., який є невід’ємною частиною договору, ОСОБА_3 застраховано автомобіль марки «Нісан», модель «Cefiro», 2004року випуску.

В пункті сертифікату «особи, які допущені до керування транспортним засобом», вказано: Шкардибарда Ігор Григорович.

21.10.2007р. о 15 год. 40 хв. в м. Києві по вул. Набережно-Хрещатицька, 3а сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «ДАФ FT», державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_4 та автомобіля марки «Нісан», модель «Cefiro», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, що належить ОСОБА_3.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2007р. (справа № 3-39415/07) ОСОБА_4, який керував автомобілем марки «ДАФ FT», державний номер НОМЕР_1,   визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

22.10.2007 року водій ОСОБА_5 звернувся до позивача із заявою про подію, яка може бути визнана страховим випадком, та виплату страхового відшкодування.

Згідно зі звітом № 3389 від 08.11.2007р. про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Нісан», модель «Cefiro», державний номер НОМЕР_2, проведене спеціалістом ТОВ “Експертна компанія “Укравтоекспертиза-Стандарт” Рябошапком І.В. (сертифікат № 6773/08 від 07.04.2008р. та свідоцтво № 5847 від 24.09.2007р.), на замовлення позивача, вартість матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу, завданого в результаті його пошкодження складає 11 291,20 грн.

Згідно калькуляції, що додана до звіту, вартість відновлювального ремонту досліджуваного транспортного засобу складає 13 680,53 грн.

 На підставі заяви ОСОБА_5 від 06.12.2007р. про виплату страхового відшкодування та документів, передбачених Договором для вирішення питання про виплату страхового відшкодування, позивачем було прийнято рішення про визнання даної події страховим випадком та виплату страхового відшкодування в розмірі 13 680,53 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме, заявою ОСОБА_5 від 06.12.2007р., розпорядженням на виплату страхового відшкодування вих. № 110430/67 від 04.12.2007р., розпорядженням на оплату страхового відшкодування від 06.12.2007р., розрахунком суми страхового відшкодування, страховим актом № 7091 від 10.12.208р. (а.с. 27-31).

10.12.2007 року позивач здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок вигодонабувача АКБ «Правекс банк», згідно умов договору,  у сумі 13817,34 грн, що підтверджується платіжним дорученням №8407 (а.с. 32).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було оплачено вартість автотоварознавчого дослідження у розмірі 320,00 грн., згідно платіжного доручення № 7843 від 13.11.2007р. (а.с. 26).

 Відповідно до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/155848 від 10.06.2007 року, автомобіль марки «ДАФ FT», державний номер НОМЕР_1, що належить відповідачу, на момент ДТП був застрахований у Відкритому акціонерному товаристві  “Українська страхова компанія “Дженералі Гарант”.

Відкрите акціонерне товариство “Українська страхова компанія “Дженералі Гарант” перерахувало на рахунок позивача 8 899,33 грн у відшкодування шкоди в порядку регресу за відповідача, згідно банківської виписки від 05.05.2008р., що також підтвердив представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції.

08.05.2008 року за вих. № 37406 та 08.12.2009 року за вих. №21878,  з метою досудового врегулювання спору, позивач направив до відповідача претензію на суму 5 101,20 грн, з розрахунку 14 000,53 грн (де, 13 680,53 грн – сума страхового відшкодування, 320,00 грн – вартість за проведення експертизи) – 8 899,33 грн (страхове відшкодування Відкритого акціонерного товариства  “Українська страхова компанія “Дженералі Гарант”) = 5 101,20 грн.

Згідно банківської виписки від 12.02.2010р. та від 16.02.2010р. ТОВ “Агротеп” сплатило – 830,00 грн. (франшиза –510,00 грн. + вартість проведення експертизи з визначення матеріального збитку – 320,00 грн. за претензією № 7091 від 08.12.2009р.).

Враховуючи часткову сплату страхового відшкодування та вартість витрат понесених позивачем у розмірі 14 000,53 грн., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення різниці зазначених витрат, яка на думку останнього підлягає відшкодуванню ТОВ “Агротеп” у розмірі 4 271,20 грн.

 Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, зазначивши про їх часткову обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що слід  стягнути з відповідача на користь позивача 1 881,87 грн. страхового відшкодування, 43,94 грн. державного мита, 103,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  В іншій частині позовних вимог було відмовлено, посилаючись на те, що витрати пов’язані з відновлювальним ремонтом автомобіля марки «Нісан», модель «Cefiro», державний номер НОМЕР_2 із врахуванням фізичного зносу підтверджується звітом № 3389 від 08.11.2007р. та складає 11 291,20 грн. Тому, місцевий господарський суд дійшов висновку, що витрати які підлягають відшкодуванню складають 1 881,87 грн. (11 291,20 грн.- 8 899,33 грн. –510,00 грн. франшизи за полісом №ВВ/1558848 ).

 Апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що частково відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

 Порядок виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування ризиків, пов’язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу регулюється Законом України „Про страхування”.

 Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

 Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

          Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки  виникають  із  дій  осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що  не  передбачені  цими  актами,  але  за  аналогією  породжують цивільні права та обов'язки. Підставами   виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання  майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За ч. 1, 3 ст. 22 ЦК України, особа,  якій завдано збитків  у  результаті  порушення  її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки  відшкодовуються  у повному обсязі,  якщо договором або законом не передбачено відшкодування у  меншому  або  більшому розмірі.

Згідно ст. 27 Закону України “Про страхування”, до страховика,  який  виплатив  страхове   відшкодування   за договором   майнового   страхування,   в  межах  фактичних  затрат переходить право вимоги,  яке страхувальник  або  інша  особа,  що одержала страхове відшкодування,  має до особи,  відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа,  яка відшкодувала шкоду,  завдану іншою особою, має право  зворотної  вимоги  (регресу)  до  винної  особи  у  розмірі виплаченого  відшкодування,  якщо  інший  розмір  не  встановлений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа,  яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю  між  фактичним  розміром  шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода,  завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю  особистим  немайновим правам фізичної або юридичної особи,  а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є  діяльність,  пов'язана  з використанням,  зберіганням  або  утриманням транспортних засобів, механізмів та  обладнання,  використанням,  зберіганням  хімічних, радіоактивних,   вибухо-  і  вогненебезпечних  та  інших  речовин, утриманням диких звірів,  службових  собак  та  собак  бійцівських порід  тощо,  що  створює  підвищену  небезпеку для особи,  яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода,    завдана    джерелом    підвищеної     небезпеки, відшкодовується  особою,  яка  на  відповідній  правовій  підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє   транспортним   засобом,   механізмом,   іншим  об'єктом, використання,  зберігання або утримання  якого  створює  підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за  вибором  потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду  і  такої  ж  якості,  полагодити пошкоджену  річ  тощо)  або  відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків,  що  підлягають  відшкодуванню   потерпілому, визначається  відповідно  до реальної вартості втраченого майна на момент  розгляду  справи  або  виконання  робіт,  необхідних   для відновлення пошкодженої речі.

Згідно ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Відповідно до ст. 49 ГК України, підприємці  зобов'язані  не  завдавати шкоди довкіллю,  не порушувати права та законні  інтереси  громадян  і  їх  об'єднань, інших   суб'єктів   господарювання,  установ,  організацій,  права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до п. 1.1 Договору, предметом даного договору є страхування Страховиком транспортних засобів, що належать Страхувальнику, визначених в Сертифікатах до цього договору страхування. Сертифікати є невід’ємною складовою частиною цього договору страхування.

Згідно п. 1.2 Договору, сертифікати містять суттєві умови договору страхування стосовно кожного окремого транспортного засобу, зокрема розмір страхової суми, термін дії страхового захисту, розмір страхового платежу, номер кредитного договору тощо.

Пунктом 8.5 Договору визначено, що підстави для визначення розміру збитку зазначено у сертифікаті.

Як вбачається з Сертифікату, а саме пункту «умови страхування», підстава для визначення розміру збитку – рахунки профільної СТО Укравто, умови визначення розміру страхового відшкодування – без вирахування зносу на деталі, які замінюються.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивачем визначено розмір збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу з порушенням вимог договору, укладеного між позивачем та страхувальником ОСОБА_3, оскільки підставою для визначення розміру збитку позивачем стала Калькуляція до Звіту № 3389 від 08.11.2007р. про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, а не рахунок профільної СТО Укравто.

В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на п. 8.7 договору добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу ТЗЛ № 493625 від 24.06.2005р. відповідно до якого у разі наявності підстав для пред'явлення регресних вимог до третьої особи, а також у разі, якщо Страхувальник не погоджується із сумою збитку, яку визначив спеціаліст страховика, збиток визначається належним експертом-автотоварознавцем. Експерта визначає та вартість експертизи оплачує страховик. Вартість відновлювального ремонту, оціночна (дійсна) вартість та знос транспортного засобу визначаються експертом  авто товарознавцем згідно з діючими нормативно-правовими документами.

Так, позивач зазначає, що у відповідності з умовами договору страхування Страховою компанією було подано заяву на проведення експертного автотоварознавчого дослідження ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт», на вирішення якого поставлено питання про визначення суми матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Нісан», модель «Cefiro», державний номер НОМЕР_2, по цінам профільних СТО «УкрАвто».

Крім того, позивач вказує на те, що Калькуляції до Звіту з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу №3389 від 08.11.2007 року розмір відновлювального ремонту транспортного засобу по цінам профільних СТО «Укравто» склав 13 680,53 грн з ПДВ.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає дані твердження позивача, оскільки вони спростовуються матеріалами справи,
а саме Звітом з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу №3389 від 08.11.2007, з якого не вбачається того, що визначення суми матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Нісан», модель «Cefiro», державний номер НОМЕР_2, відбувалося по цінам профільних СТО «УкрАвто», а в калькуляції не вказано, що розмір відновлювального ремонту транспортного засобу визначено по цінам профільних СТО «УкрАвто».

Також, позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів у підтвердження того, що Страхувальник не погоджується із сумою збитку, яку визначив спеціаліст страховика.

Апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що хоча у разі наявності підстав для пред'явлення регресних вимог до третьої особи збиток і визначається належним експертом-автотоварознавцем, відповідно до п. 8.7 Договору, однак  в Сертифікаті сторони визначили суттєві умови до договору в частині підстави для визначення розміру збитку та розміру страхового відшкодування, та з матеріалів справи не вбачається внесення будь-яких змін до даного сертифікату.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що страховик здійснив виплату страхового відшкодування з порушенням умов договору страхування, а тому не набув права зворотної вимоги (регресу) до винної особи, у відповідності до вимог чинного законодавства.    

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

 Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду даної справи.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а саме виплата страхового відшкодування з порушенням умов договору страхування, та не настання у позивача (страховика) права регресної вимоги до винної особи, що в свою чергу свідчить про невірне застосування норм матеріального,  а також процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)  неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4)порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2011р. у справі №10/505 підлягає частковому скасуванню в частині задоволення позовних вимог, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку із відмовою в задоволенні позовних вимог та частковим задоволенням апеляційної скарги, судові витрати покладаються на позивача, а саме: у сумі 25,50 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги, 102,00 грн. державне мито за подачу позовної заяви, 236 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а 25,50 грн. -  державне мито за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

  1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Незалежна Страхова Компанія»  задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2011р. у справі №10/505 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

« В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.»

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротеп” (02094, м. Київ, вул. Сергієнка, 11, код 21496904, з будь-якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Відкритого акціонерного товариства “Незалежна Страхова Компанія” (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2, код 20036721, на будь-який його рахунок виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) 25,50 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

7. Матеріали справи №10/505 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      Іваненко  Ю.Г.

Судді                                                                                          Разіна  Т.І.

                                                                                          Лосєв  А.М.

28.04.11 (відправлено)