Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-6557/11 Головуючий у 1 й інстанції - Черновський Г.В.
Категорія 56 Доповідач - Куценко Т.Р.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2011 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого –Куценко Т.Р.
суддів –Рудь В.В., Повєткіна В.В.
при секретарі –Коляді О.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційними скаргами
ОСОБА_2, ОСОБА_3
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа –Дніпропетровська міська рада про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.03.2011 року в частині відмови в задоволенні її позовних вимог про стягнення індексу інфляції за час прострочення виконання зобов’язань, десяти відсотків річних від простроченої суми та завданої моральної шкоди скасувати, та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі /а.с. 227-230/.
ОСОБА_3 також звернувся з апеляційною скаргою та просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.03.2011 року скасувати, та ухвалити нове яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі /а.с. 233-236/.
Зазначеним рішенням суду від 24.03.2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на її користь 176 000 грн., у решті позовних вимог було відмовлено. Також вирішено питання щодо судових витрат /а.с. 221-222/.
Як на підстави апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що рішення суду в частині відмови їй в задоволенні позовних вимог про стягнення індексу інфляції за час прострочення виконання зобов’язань, десяти відсотків річних від простроченої суми та стягнення моральної шкоди є незаконним та необгрунтованим. Позивачка вважає, що суд неповно дослідив обставини, які мають значення для вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом невірно застосовані норми матеріального права.
ОСОБА_3 як на підстави апеляційної скарги посилається на те, що вищевказане рішення є незаконним і грунтується на висновках які не відповідають обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є матір’ю ОСОБА_4, яка загинула під час вибуху побутового газу у будинку АДРЕСА_1.
За життя, з 1980 року, ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Від шлюбу у них була донька яка також загинула під час вибуху.
Після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, до складу якого входить і квартира АДРЕСА_1, яка була придбана під час шлюбу, але зруйнована внаслідок вибуху 13.10.2007 року.
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у встановленому законом порядку звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.
Рішенням сесії 5-го скликання Дніпропетровської міської ради № 3/21 від 24.10.2007 року «Про порядок використання грошових коштів резервного фонду державного бюджету, передбачених на проведення (першочергових) заходів ліквідації надзвичайної ситуації, що склалася в результаті вибуху газу в житловому будинку АДРЕСА_1, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.10.2007 року № 870-р на компенсаційні виплати потерпілим за втрачене майно і на облаштування житла», було затверджено Порядок використання коштів резервного фонду державного бюджету, передбачених на проведення цих заходів, відповідно до вказаного розпорядження на компенсаційні виплати потерпілим за втрачене майно та облаштування житла.
Цим порядком передбачено право на отримання компенсаційних виплат постраждалими громадянами та спадкоємцями. Однак виділену суму компенсації 704 000 грн. на придбання житла за втрачено житло отримав тільки ОСОБА_3
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки втрачене житло належало ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, а компенсація виплачувалася саме за квартиру, то ОСОБА_2 має право на1/4 частину цієї компенсації як спадкоємиця першої черги після смерті ОСОБА_4 разом з відповідачем ОСОБА_3
Крім того, 16.11.2007 року ОСОБА_3 склав заяву, якою зобов’язався протягом двох банківських днів сплатити ОСОБА_2 25% від отриманої грошової компенсації за втрачене житло, але до цього часу взяті на себе зобов’язання не виконав.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скарги необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права і обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну право оцінку, постановив рішення яке відповідає вимогам закону.
Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями сторін.
При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги по закону після смерті ОСОБА_4, та кожний з них має право на Ѕ частину квартири, яка належала спадкодавцю на момент смерті. Так як спірна квартира знаходилася у спільному майні подружжя, то після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на Ѕ частку. Тому ОСОБА_2 має право на ј частину квартири в порядку спадкування, а ОСОБА_3 на ѕ частини (1/2 в спільному майні квартири + ј частина в порядку спадкування).
Приведені в апеляційних скаргах доводи позивачки та відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Щодо посилань позивачки ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплати їй суму заборгованості за грошовим зобов’язанням з урахуванням індексу інфляції за період з листопада 2007 року по лютий 2011 року та 10 відсотків річних від простроченої суми, а також моральну шкоду за несвоєчасну виплату вищевказаних сум, то вони не можуть бути прийняті до уваги через те, що на дані правовідносини ця норма закону не розповсюджується та законодавством не передбачена.
Щодо посилань в апеляційній скарзі ОСОБА_3 на те, що оскільки на момент відкриття спадщини загибла ОСОБА_4 не мала права на грошові кошти за втрачене житло, що ці кошти не відносяться до складу спадщини, то ОСОБА_2 не може їх спадкувати, а також те, що його змусили написати заяву в якій він зобов’язався сплатити ОСОБА_2 ј частину отриманої ним компенсації , яка складає 176000 грн., то вони не можуть бути прийняті до уваги як безпідставні.
Таким чином доводи апеляційної скарги є необгрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 303, ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 –відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2011 року –залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді :