Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22ц-7134/11                                                                 Головуючий у 1 й інстанції - Скрипник К.О.

Категорія 45                                                   Доповідач  -  Куценко Т.Р.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області  в складі:

головуючого  - Куценко Т.Р.

суддів –Рудь В.В., Повєткіна В.В.

при секретарі   - Коляді О.І.   

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

                              ОСОБА_2,

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Гаражний кооператив «Гарант», Інноваційне впроваджувальне товариство з обмеженою відповідальністю «Славута»про поділ майна подружжя та визнання права власності, -           

                                        ВСТАНОВИЛА:

          ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.2011 року скасувати, та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

          Зазначеним рішенням суду від 25.03.2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено та визнано за ним право власності на 1\2 частину гаража АДРЕСА_1 , також вирішено питання щодо судових витрат /а.с. 123-124/.

          Як на підстави апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, через те, що позивач ніякої участі в будівництві гаража не приймав і гроші в це не вкладав /а.с. 129-132/.

          Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 25.11.1989 року по 29.01.2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

          В 1994 році, під час сумісного проживання, за спільні кошти, сторонами було збудовано гараж АДРЕСА_1, і який було зареєстровано за ОСОБА_2 Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив розділити спільне майно подружжя та визнати за нам право власності на 1\2 частину вищевказаного гаража.

          Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала посилаючись на те, що 30.06.1994 року їй, як головному бухгалтеру ІВТ «Славута», за рахунок прибутку, отриманого від підприємницької діяльності підприємства, була надана безвідсоткова цільова позичка в розмірі 120 млн. крб., що еквівалентно 3000 доларам США, строком на 20 років , з поверненням їх 01.07.2014 року, про що було укладено договір № 16.  Гроші 13.07.1994 року підприємством були перераховані на рахунок ТОВ «Юлан», з яким відповідачка уклала договір № 56/5 по будівництву вищевказаного гаража. Позичка на цей час позивачкою не повернута. ОСОБА_2 вважає, що так як позивач навіть не знав про цю позичку, ні матеріально ні фізично участі у будівництві гаража не приймав, то його позовні вимоги задоволенню не підлягають.

          За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідно до ст. 60,70 СК України позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

          Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених  вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

          Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права і обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

          Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також  поясненнями самих сторін.

          При вищенаведених обставинах справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що відповідно до вимог ст.ст. 60,70 Сімейного Кодексу України позовні вимоги ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та визнання за ним права власності на 1\2 частину гаража підлягають задоволенню.

          Приведені в апеляційній скарзі доводи відповідачки не можуть бути прийняті  до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

          Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

          Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

          Щодо посилань відповідачки в апеляційній скарзі на те, що судом порушено її право на захист, так як їй не було надано можливості звернутися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про розділ суми отриманої позики від ІВТ «Славута»пропорційно відсотковому відношенню розподілу гаража, то вони не можуть бути прийняті до уваги, так як відповідачка не позбавлена права звернутися до суду з  будь-якими  вимоги до ОСОБА_3 окремо від цієї справи.

          Таким чином, доводи апеляційної скарги є необгрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307,308  ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду  м. Дніпропетровська від 25 березня 2011 року залишити без змін.

       Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів   з цього часу.

Судді: