Черкаський районний суд Черкаської області    

Дата документу 05.08.2011

                            Справа № 2-а-3323/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(у порядку ст. 182-3 КАС України)

             08 червня 2011 року суддя Черкаського районного суду Черкаської області Фетісова Т.Л., розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до  Управління Пенсійного фонду України у Черкаському районі Черкаської області про визнання бездіяльності й відмови незаконними та зобов’язання нарахувати й виплатити соціальну надбавку дітям війни, -

ВСТАНОВИВ:

            Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України у Черкаському районі Черкаської області про визнання бездіяльності й відмови незаконними та зобов’язання нарахувати й виплатити соціальну надбавку дітям війни.

          В обґрунтування своїх вимог указує,  що він ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус дитини війни що підтверджується відповідним посвідченням НОМЕР_1, а тому відповідно до Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”. Відповідно до ст. 6 указаного закону у редакції до 01 січня 2008 року, коли до нього були внесені зміни згідно з Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року, дітям війни з 01 січня 2006 року має виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.          .

          Просить суд визнати незаконними бездіяльність та відмову відповідача нарахувати та виплатити позивачеві соціальну надбавку дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, та зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити указану доплату за  період з 01.07.2010 року по даний час .

          Управління пенсійного фонду України у Черкаському районі Черкаської області свої заперечення у строк, встановлений ст. 182-3 КАС України, не подало.

          Вивчивши матеріали справи, суддя встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

          Позивач має статус дитини війни відповідно до Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”.

          Відповідно до ст. 6 указаного закону у редакції до 01 січня 2008 року, коли до нього були внесені зміни згідно з Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року, позивачеві  як дитині війни мала виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік” № 3235-IV від 20 грудня 2005 року, а також Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V  від 19 грудня 2006 року дія указаного положення Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни” була зупинена на відповідні роки. Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28 грудня 2007 року це положення Закону було змінено, а саме воно було викладено у наступній редакції: „Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту") до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.

          Конституційний суд України своїм рішенням від 09 липня 2007 року визнав неконституційним пункт 12 статті 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Також Конституційний суд України своїм рішенням від 22 травня 2008 року визнав неконституційним пункт 41 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“, яким були внесені зміни до ст. 6 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”.

          Відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058 –IV від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.           

          Також суддя вважає за необхідне керуватися наступним. Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тобто пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом. Відповідно до положень статті 46 Конституції України було прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум»№ 966-ХІV від 15 липня 1999 року.          Тобто з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, відповідно до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.          

          Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини.                    

            Враховуючи вищенаведене, а також те, що законами про державний бюджет на 2009 та 2010 роки положення ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV не зупинялися, суддя прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні позивачеві підвищення до пенсії за період з   липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, а також з 22 травня 2008 року по даний час, встановленого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що з точки зору матеріального права підлягають задоволенню в цій частині.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне  пенсійного страхування»пенсія –щомісячна виплата в солідарній системі загальнообов’язкового державного  пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення  нею передбаченого  цим Законом пенсійного віку чи визнання інвалідом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що законом не встановлюється ані строковість , ані обмеженість у часі цих виплат . З самого визначення поняття пенсії випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць  протягом  невизначеного  періоду часу. Цей вид  виплат не є строковим , а тому не може бути призначений на якийсь строк. В цьому випадку визначається лише дата , з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін, або строк , на який призначається пенсія не може встановлюватись , оскільки не суперечить самому визначенню пенсії.

          Втім, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суддя вважає, що, оскільки закони та підзаконні нормативно-правові акти публікуються у пресі, кожна особа, за наявності бажання, може мати доступ до цієї інформації. Позов позивачем заявлений до суду 13.05.2011  року. Тому суддя вважає, що позивач без поважних причин пропустив строк давності звернення до суду щодо вимог відносно періоду до  13 листопада 2010 року, тому відносно цих вимог він має бути застосованим і ця частина вимог має бути залишена без розгляду. Поважних причин для відновлення цього строку позивачем не наведено, й суддя їх не вбачає.

          Таким чином, суддя вважає, що, враховуючи положення процесуального закону, позовні вимоги мають бути задоволені в межах шестимісячного строку давності з дня заявлення позову й відповідно до вимог матеріального закону, тобто з  13 листопада 2010 року.

              Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 99, 100, 158-163, 183-2 КАС України,  суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

          Позовні вимоги щодо періоду часу до 13 листопада 2010 року залишити без розгляду.

          Позов щодо інших заявлених вимог задовольнити частково.

          Визнати відмову у виплаті та бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Черкаському районі Черкаської області неправомірними щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1  підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з  13 листопада 2010  року відповідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV в редакції до внесення змін Законом України   № 107-VІ від 28 грудня 2007 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Черкаському районі Черкаської області здійснити  перерахунок та виплату  30 %  надбавки до пенсії  ОСОБА_1  відповідно до  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 107-VІ від 28 грудня 2007 року) з 13 листопада 2010 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом про державний бюджет на відповідний період ,з урахуванням раніше виплачених сум.

          В іншій  частині позовних вимог  -  відмовити.

          Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Рішення приймається судом апеляційної інстанції у порядку письмового провадження, є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя:Т. Л. Фетісова