Справа № 2-1538/11

Р І Ш Е Н Н Я  

Іменем України

20.07.2011  Центрально-Міський  районний суд м.Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді                      Затолочний В.  С

при секретарі                              Морозова  Н.  М.,

за участю:

-          позивачки ОСОБА_1 (відповідач за позовом ОСОБА_2.),

-          відповідача ОСОБА_3 (третя особа за позовом ОСОБА_2.),

-          представника відповідача та позивача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_4,

попередньо розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи Сектор у справах громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Центрально-Міського районного відділу Криворізького міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні, розпорядженні будинком, виселення та зобов’язання вчинити певні дії, -  

В С Т А Н О В И В:

 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позов обґрунтований тим, що 20.12.2004 року позивачка подарувала своєму сину – відповідачу ОСОБА_3 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2. 22.07.2010 року даний житловий будинок ОСОБА_3 продав відповідачу ОСОБА_2 Позивачка вважає, що даний договір є недійсним, тому що в тексті договору прямо зазначено, що ОСОБА_3 зобов’язується виписати ОСОБА_1 і звільнити будинок від матеріальних цінностей, що суперечить чинному законодавству і порушує права позивачки на користування жилим приміщенням. При посвідченні спірного договору нотаріусом були порушені вимоги Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якими заборонено вчинення нотаріальної дії, яка суперечить закону. Тому позивачка просить визнати недійсним вищезазначений договір купівлі-продажу.

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю.

Позов обґрунтований тим, що позивачка придбала домоволодіння АДРЕСА_2.

Відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована в даному домоволодінні та проживає в ньому і відмовляється виселитися з домоволодіння і знятися з реєстрації в ньому, чим позивачу, як власнику домоволодіння, перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю.

Позивачка просить усунути ці перешкоди, виселити відповідача зі спірного домоволодіння без надання їй іншого жилого приміщення та зобов’язати Сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Центрально-Міського районного відділу Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області зняти відповідача з реєстрації у вказаному домоволодінні.

Обидві справи були об’єднані в одне провадження.

В ході розгляду справи було залишено без розгляду вимоги в частині вимог щодо зобов’язання Сектору ГІРФО Центрально-Міського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації відповідача у спірному домоволодінні.

Крім того, в ході розгляду справи було забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірне домоволодіння.

В судовому засіданні позивачка в ОСОБА_1 на задоволенні свого позову наполягала, а позов ОСОБА_2 не визнала. При цьому пояснила, що подарувала спірний будинок своєму сину ОСОБА_3, маючи намір проживати в цьому будинку до кінця свого життя. Іншого житла вона не має. Син вирішив позбавитися від неї, уклавши фіктивний договір купівлі-продажу, хоча насправді залишається його володільцем, проживає в спірному будинку, а їй перешкоджає в ньому мешкати. Вона вимушена шукати житло, періодично проживає у літній кухні на території домоволодіння. Вона користується домоволодінням, доглядає за городом. Вважає, що ніхто не мав права укласти договір без її участі по її виселення та зняття з реєстрації в будинку.

Відповідач ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 в судовому засіданні не визнав, пояснивши, що дійсно уклав договір купівлі-продажу належного йому домоволодіння з ОСОБА_2 В тексті договору було зазначено про його обов’язок зняти з реєстрації в домоволодінні ОСОБА_1 та звільнити будинок від усіх речей, які не належать новому власнику. ОСОБА_1 категорично відмовляється звільнити домоволодіння, знятися з реєстрації в ньому, проживає в літній кухні і користується городом. Він вважає, що ОСОБА_1 в теперішній час втратила право на користування спірним домоволодінням і має бути з нього виселена та знята з реєстрації в ньому. Підстави для визнання недійсним спірного договору відсутні.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнав, а на позові ОСОБА_2 наполягав, пояснивши, що після продажу домоволодіння новий власник має право вимагати від сторонніх осіб усунення будь-яких перешкод у користуванні та розпорядженню власністю. ОСОБА_1 своєю реєстрацією та проживанням у належному ОСОБА_2 домоволодінні чинить їй перешкоди як власнику. Тому вважає свої вимоги обґрунтованими. Позов ОСОБА_1 вважає безпідставним, тому що зазначені в позові обставини не є підставою для визнання договору недійсним.

Інші учасники справи правом на участь у розгляді справи не скористалися.

Вислухавши присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши докази, суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а в позові ОСОБА_1 слід відмовити.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, на праві власності належить домоволодіння АДРЕСА_2, на підставі Договору купівлі-продажу домоволодіння від 22 липня 2010 року (далі - Договір), посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за № 3256 і зареєстрованого КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 28.07.2010 р.

Відповідно до п. 16. Договору право власності на домоволодіння у покупця виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідченого договору, яка мала місце 22.07.2010 р., що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів № НОМЕР_2. Таким чином, право власності ОСОБА_2. на спірне домоволодіння виникло 22.07.2010 р.

Проте на момент купівлі ОСОБА_2 спірного домоволодіння у ньому залишалася зареєстрованою ОСОБА_1, яка на час розгляду справи судом не знялась з реєстрації у належному ОСОБА_2 будинку, чим порушує право останньої на користування та розпорядження домоволодінням як власністю.

Відповідно до п. 7 Договору на момент його укладення продавець – ОСОБА_3, зобов’язався зняти відповідачку з реєстраційного обліку у спірному будинку, проте до цього часу цього не зробив.

Факт перебування ОСОБА_1 на реєстраційному обліку у спірному домоволодіння на момент звернення з цим позовом підтверджується відповідною довідкою квартального комітету та копією домової книги.

При цьому ОСОБА_2 не може вважати себе повноправною власницею будинку та змушена сплачувати комунальні платежі за сторонню для неї особу.

Крім того, як зазначає в позові ОСОБА_2, у неї виникла потреба розпорядитися спірним домоволодінням шляхом його відчуження, чому також перешкоджає відповідачка.

Отже, за захистом своїх прав ОСОБА_2 правомірно звернулася до суду.

Оскільки ОСОБА_1 не є членом сім’ї ОСОБА_2, і згоди на її проживання в моєму будинку ОСОБА_2 не надавала, то ОСОБА_1 підлягає виселенню з належного ОСОБА_2 будинку.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

          Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі ст. 155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

          Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 3) припинення дії, яка порушує право; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 7) припинення правовідношення… Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, ОСОБА_2 обґрунтовано вважає, що її право власності підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні будинком шляхом виселення ОСОБА_1 зі спірного будинку.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 суд виходить з наступного.

ОСОБА_1 безпідставно вважає, що укладенням спірного правочину порушено її право на житло в будинку, яке є сервітутом.

Відповідно до ч.1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч.1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Крім того, позивачка має інше житло, що слідує з її ж позовної заяви, де зазначена її фактична адреса АДРЕСА_1.

Згідно з вимогами ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі зміни власника приміщення.

Таким чином, сервітутне право користування житлом набувають члени сім'ї власника житла за фактом набуття статусу члена його сім'ї. Необхідною умовою виникнення зазначеного сервітуту є спільне проживання членів сім'ї з власником житла та ведення спільного господарства, однак ОСОБА_1 ніколи не проживала разом з ОСОБА_2 і не вела з нею спільне господарство.

Отже, ОСОБА_1 безпідставно вважає своє право користування жилим приміщенням в спірному домоволодінні чинним сервітутом, оскільки він не встановлений ні законом, ні договором, ні рішенням суду, а право користування житлом в спірному будинку в неї припинилося зі зміною власника будинку та задоволено в інший спосіб – шляхом проживання в іншому жилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, спірний договір укладено відчужувачем (продавцем) майна правомірно, на що не повинно впливати наявність в членів його сім’ї права на житло у будинку.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім’ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об’єктів, Закон не передбачив при переході прав і обов’язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім’ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла – ст. ст. 810, 814 ЦК України).

Частина 4 ст. 156 ЖК УРСР передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім’ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Відповідна правова позиція також неодноразово висловлювалася Верховним Судом України в Ухвалах від 17.12.2008 р. у справі № 6-25329св07, від 21.07.2010 р. у справі № 6-4027св09, від 18.09.2008 р. у справі № 6-10723сво08 (копії яких додаються).

Таким чином, оскільки права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника, ОСОБА_1 втратила будь-які права на користування житлом у спірному будинку з переходом права власності на нього до ОСОБА_2 на що закон не встановлю жодних обмежень.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Отже, положення п. 7 спірного договору купівлі-продажу, відповідно до якого продавець зобов'язався виписати з будинку (зняти з реєстраційного обліку) громадянку ОСОБА_1, яка перебуває на реєстраційному обліку та звільнити будинок від будь-яких матеріальних цінностей, які б належали б продавцеві чи третім особам, для безперешкодного користування покупцем, відповідає положенням законодавства, а саме ст. ст. 316, 317, 319, 321, 405 ЦК України, ст.ст. 150, 156 ЖК УРСР, ст. 41 Конституції України, а тому не може бути підставою для визнання договору недійсним з підстав суперечливості його змісту чинному законодавству України.

Таким чином, ОСОБА_3 як власник будинку, чиє право власності не оспорюється позивачкою, мав право розпорядження спірним будинком незалежно від її волі, а положення договору про обов’язок продавця зняти з реєстрації ОСОБА_1 як члена сім’ї попереднього власника будинку відповідає положенням ст. 405 ЦК України та ст. 156 ЖК УРСР, а тому не може бути визнане недійсним, як і договір в цілому.     

Керуючись ст.. ст.. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, ст.. 41 Конституції України, ст.. ст.. 16, 316, 317, 319, 321, 383, 391, 401, 402, 405,  ЦК України, ст.. ст.. 150, 155, 156 ЖК України, ст.. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити за недоведеністю.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні, розпорядженні будинком, виселення та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Усунути перешкоди з боку ОСОБА_1 в користуванні та розпорядженні домоволодінням АДРЕСА_2 власнику домоволодіння ОСОБА_2.

Виселити ОСОБА_1 з домоволодіння АДРЕСА_2 без надання їй іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати – 8 (вісім) грн.. 50 коп. державного мита, 37 (тридцять сім) грн.. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 30.05.2011 року, якою накладено арешт на домоволодіння АДРЕСА_2, яке належить на підставі договору купівлі-продажу від 22.07.2010 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження.

Рішення може бути оскаржене в десятиденний строк з дня проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги через районний суд.

Суддя:В. С. Затолочний