Справа № 2-а-1384/11/2211
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2011 року суддя Нетішинського міського суду Хмельницької області Стасюк Р.М., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Нетішині про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити нарахування і виплату підвищення до пенсії,,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Управління пенсійного фонду України в м. Нетішині про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії починаючи з 15.12.2010 року по час припинення права на таке підвищення. Позовні вимоги мотивує тим, що має статус дитини війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на підвищення пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, таке підвищення до пенсії, у визначеному законом розмірі, відповідачем не виплачується. У зв’язку з цим просить визнання дій протиправними, зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату недоплаченої соціальної допомоги за вищезазначені періоди по часу припинення права на таке підвищення.
Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Відповідачем - Управлінням ПФУ в м. Нетішині надано письмові заперечення проти позову, в яких відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що відповідно до ст. 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету ПФУ. Крім того, законом не визначений механізм розрахунку підвищення до пенсії, передбаченого вищевказаною статтею. Позивачу виплачується підвищення до пенсії відповідно до п. 8 постанови КМУ від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Крім того, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягає застосуванню для нарахування підвищення до пенсії, оскільки застосовується лише для визначення розміру пенсій, призначених згідно з цим законом. Просить у позові відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Як вбачається з паспорту НОМЕР_1 позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Комарівка Славутського району Хмельницької області, є громадянкою України. На час закінчення 2 вересня 1945 року Другої світової війни позивачці було менше 18 років.
Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та має статус дитини війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2, виданим на ім’я позивача 02.03.1999 року з відповідною відміткою.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
З письмових заперечень управління ПФУ в м. Нетішин та довідки про отриману позивачем пенсію вбачається, що позивачу проводиться виплата підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до п. 8 постанови КМУ від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», тобто, в розмірі меншому, ніж встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
З огляду на викладене, суд не бере до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком. Статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена ч. 1 ст. 28 названого закону, для розрахунку підвищення до пенсії позивача.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві застосуванню підлягає ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Кечко проти України» зазначив: «… в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», який набрав чинності 19.06.2011 року, прикінцеві положення доповнено пунктом 4, в якому серед іншого зазначено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Управління ПФУ в м. Нетішин як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити відповідне підвищення пенсії позивачу. Однак, відповідач, у порушення зазначених положень Закону, таких нарахувань не проводив.
Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Аналізуючи норми діючого законодавства, матеріали справи, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу у здійсненні нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 15.12.2010 року до 15.06.2011 є протиправними.
Враховуючи протиправність дій відповідача, з метою захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд прийшов до висновку про необхідність захисту цих прав шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період, що знаходиться в межах шестимісячного строку звернення до суду, а саме з 15.12.2010 року до 15.06.2011 року з урахуванням проведених виплат.
Суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведена правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у здійсненні нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України повідомлені позивачем та відповідачем обставини, а також наявні у матеріалах справи докази, з урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства України, суд вважає, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Враховуючи положення абзацу дев’ятого частини 1 статті 256 КАС України, відповідно до якого, негайно виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження, постанова суду підлягає негайному виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. При цьому суд враховує, що позивач сплатила судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп., тому їй слід відшкодувати понесені нею судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 11, 69-71, 79, 86, 94, 158-163, 167,183-2, 256 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з підвищенням її розміру на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" – протиправними.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" обчисленої виходячи з вимог ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 15.12.2010 року до 15.06.2011 року, з врахуванням проведених виплат.
Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова суду підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Стасюк Р. М.
Відповідно до ст. 99 КАС України (в новій редакції) строк для звернення до адміністративного суду встановлений у шість місяців, а тому, нарахування недоплаченої суми пенсії позивачеві, повинно здійснюватись у межах даного строку, тобто за 6 місяців. Вимоги, які виходять за межі встановленого строку, задоволенню не підлягають.
Так як правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Частиною 2 ст. 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З огляду на дану норму, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
В даному випадку, судом не встановлено поважності пропущеного строку звернення до суду позивачем. Також останнім вимога щодо поновлення пропущеного ним строку позовної давності не висувалась, в зв’язку з чим суд знаходить обґрунтованими підстави для відмови в задоволенні позову щодо здійснення перерахунку заборгованості, яка утворилася з 01.02.2010 року з підстав пропуску строку позовної давності, та у зав’язку з цим відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Заперечуючи проти позову, відповідач просить відмовити у його задоволенні ще і за тих підстав, що позивачем пропущений строк на звернення до суду. Проте судом встановлено, що позивачка звернулася до суду у межах шестимісячного строку, встановленого ст.99 КАС України, оскільки відповідь від УПФУ стосовно мотивів відмови у здійсненні перерахунку датована 20.09.2010 р. й надіслана позивачці поштою, відповідно про порушення її прав позивачці стало відомо лише після отримання відповіді.