ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
14.02.08 Справа № 15/69-17/387-18/173-13/227
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого –судді - О.Л. Мирутенко
суддів - Г.М. Гнатюк
- Н.М. Кравчук
Розглянувши апеляційну скаргу ВАТ «Тисменицягаз»та ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2007р.
у справі №15/69-17/387-18/173-13/227
за позовом: ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»
до: ВАТ «Тисменицягаз»
про: стягнення заборгованості.
за участю представників:
від позивача –Працьовита С.М. –представник (довіреність №209/10 від 29.12.2007р.)
від відповідача –не з’явився.
ВСТАНОВИВ :
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2007р., суддя Шкіндер П.А., позов ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»було задоволено частково. Стягнуто з ВАТ “Тисменицягаз” на користь ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” 706597грн.00коп. - основного боргу, 417289грн. 98коп. - інфляційних втрат, 100104грн. 46коп. - 3% річних, 12 239 грн. 91коп. - державного мита, 118 грн. 00 коп. - витрат за надані інформаційно-технічні послуги. В частині стягнення пені в сумі 116 339грн.39коп. - позов залишено без розгляду. В решті позову було відмовлено.
З даним рішенням не погодилися позивач - ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»та відповідач - ВАТ «Тисменицягаз»і оскаржили його в апеляційному порядку з тих підстав, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому позивач оскаржив рішення суду в частині залишення без розгляду його вимог по стягненню пені, а відповідач в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»слід задовольнити повністю, а апеляційну скаргу ВАТ «Тисменицягаз»- залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2007р. у справі №15/69-17/387-18/173-13/227 слід скасувати частково, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2001 року між Дочірньою компанією “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (позивачем) та ВАТ “Тисменицягаз “ (відповідачем) укладено Договір на постачання природного газу для потреб населення № 06/01-816-00000001.
Відповідно до п.2.1 цього договору Постачальник передає Покупцеві в 2002 році газ в обсязі, з врахуванням комерційних витрат, 43 449 117 куб. м., в тому числі по місяцям і кварталах.
Згідно умов даного договору позивач поставив відповідачу протягом січня-грудня 2002 року природний газ в об’ємі 45 525 859 куб. м. на загальну суму 5 405 761,47 грн. Даний факт підтверджується двохсторонньо підписаними актами приймання-передачі природного газу.
Згідно п.5.1 Договору оплата за поставлений природний газ здійснюється відповідачем грошовими коштами, шляхом перерахування на рахунок позивача вартості спожитих обсягів газу, остаточний розрахунок до 10 числа наступного за звітним місяцем.
У відповідності до п.6.2 договором № 06/01-816-00000001 від 28.12.2001, укладеного між сторонами, за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки зазначені у п. 5.1. даного договору, Покупець сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу (в межах оплаченого населенням), за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.
Позивач посилається на порушення відповідачем договірних зобов’язань щодо повного розрахунку за отриманий відповідачем природній газ, внаслідок чого утворився борг за спожитий протягом грудня 2002 р. природний газ, сума якого становить 751 210,26 грн.
В зв’язку з частковим погашенням суми основного боргу в розмірі 44 613,26 грн. під час розгляду даної справи, основний борг відповідача перед позивачем становить 706 597,00 грн.
За порушення термінів оплати відповідно до п.6.2 Договору відповідачу нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в розмірі 116 339, 39 грн.
За прострочення виконання грошового зобов”язання відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Таким чином, загальна сума боргу відповідача перед позивачем становить 1 392 615,55 грн., з яких : 706 597,00 грн.- основний борг; 116 339,39 грн.- пеня; 52 584,72 грн.-7% штрафу ; 417 289,98 грн.- інфляційні втрати ; 100 104, 46 грн. - три проценти річних.
Частиною 3 ст. 174 Кодексу визначено підстави виникнення господарських зобов'язань, зокрема господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови виконання господарських зобов'язань передбачені ст. 193 Господарського кодексу України, зокрема, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами щомісячно погоджувались обсяги постачання природного газу у актах подачі-приймання природного газу, сторони визначили частину переданого відповідачу, але втраченого у технологічному процесі газу (комерційні втрати) і ціну цього газу розрахували за роздрібною ціною на газ для населення за відсутності лічильників газу затвердженого Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Зазначені обсяги втрат відповідачем не оспорювались і визначені як різниця між обсягами надходження газу до газорозподільної мережі та сумою обсягів реалізації газу населенню.
Весь обсяг природного газу придбано у позивача оплатно, комерційні втрати є складовою частиною загального обсягу переданого відповідачу природного газу, а тому заперечення відповідача про те, що він не повинен сплачувати газ при наявності вищенаведених актів та умов договору є безпідставним.
На час укладання договору та його виконання діяло Тимчасове положення про облік відтоків та притоків природного газу, затверджене наказом НАК "Нафтогаз України" № 209 від 09.08.1999 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.09.1999 за № 617/3910, яке втратило чинність згідно наказу НАК "Нафтогаз України" № 326 від 09.06.2004.
Згідно п.1 цього Тимчасового положення відтоки газу - перевитрачання газу, яке може виникати внаслідок перевищення фактично спожитих населенням обсягів газу в осінньо-зимовий період порівняно з діючими середньорічними нормами споживання газу; притоки газу - недобір газу, який може виникати внаслідок того, що у весняно-літній період фактично спожиті населенням обсязі газу менші за діючі середньорічні норми споживання газу.
Відповідно до п.2.9 якщо за результатами року відтоки газу не компенсувалися притоками, а розмір підсумкових втрат не перевищив рівня граничних розрахункових втрат природного газу, то вартість цих втрат газу компенсуються з прибутку власника газу.
Акти приймання-передачі природного газу, підписані сторонами, підтверджують виконання позивачем своїх зобов'язань по договору щодо поставки газу та прийомку газу відповідачем.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зміст укладеного між сторонами договору поставки природного газу для потреб населення не містить будь-яких застережень з цього приводу.
Згідно ст. 128 ЦК УРСР, яка була діючою на момент виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті отриманого природного газу, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено договором або законом.
Оскільки укладений сторонами договір будь-яких застережень відносно переходу права власності на природний газ до відповідача не містить, то суд першої інстанції зробив правомірний висновок про те, що з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі газу, ВАТ "Тисменицягаз" стало власником отриманого за договором № 06/01-816-00000001 від 28.12.2001 природного газу.
Згідно до положень "Порядку нормування виробничо-технологічних витрат у сфері транспортування, постачання і споживання природного газу в системах газопостачання України", затвердженого Наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України за № 1-69 від 29.07.1998р., комерційні втрати природного газу, це втрати газу, які обумовлені: - недоліками способів вимірювання кількості газу та методів, які реалізують ці способи; - похибками приладів обліку кількості газу та приладів визначення фізико-хімічних параметрів газу; - невідповідністю нерівномірного споживання газу без приладів обліку рівномірному обліку за середніми нормами; - використанням побутових газових плит для опалення та гарячого водопостачання внаслідок порушень в роботі систем централізованого теплопостачання та систем гарячого водопостачання; - пошкодженнями та аваріями на газопроводах за умов, коли витоки газу не обліковані; - різницю між кількістю газу, зафіксованою за показаннями побутових газових лічильників і приведеною до умов згідно ГОСТ 2939-63, і кількістю цього газу, зафіксованою за показаннями побутових газових лічильників у разі відсутності приладів визначення тиску та температури газу та при відсутності коректора; - недоліками в інших аспектах організації обліку.
Враховуючи дане визначення, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції, що вартість газу, отримана відповідачем і за яку ним не проведена плата, не є комерційними втратами останнього.
За таких обставин справи апеляційний суд визнає правомірним рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача 706 597,00 грн.- основного боргу.
Відповідач визнав суму основного боргу та не оскаржував її в апеляційному порядку.
У відповідності до приписів п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.
До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Пунктом 5 визначено, що положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1цього розділу строку.
Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Враховуючи вищеназвані приписи Закону, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення 7% штрафу в сумі 52 584,72 грн., що заявлені на підставі ч. 2 ст. 230 Господарського кодексу України та суттєво обтяжують відповідальність відповідача.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Що ж стосується заперечення апелянта щодо безпідставності нарахування позивачем сум інфляції та 3% річних з посиланням на п. 2 р. ІІ “Прикінцевих положень ”Закону України від 08.10.1999 р. №1136-ХІV “Про внесення зміни до ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР”, яким передбачено, що відповідальність боржника з прострочення виконання зобов’язання, а саме сплата збитків від інфляції та 3% річних, не поширюється на випадки прострочення зобов’язання з оплати населенням комунальних послуг та ст. 625 ЦК України не може застосовуватися до правовідносин, що виникли після набрання чинності даним кодексом, то воно є необґрунтованим , а тому відхиляється апеляційним судом. Правовідносини, які виникли та існують між сторонами, не стосуються безпосередньо оплати населенням комунальних послуг та відповідач не є підприємством, що надає комунальні послуги безпосередньо населенню. Правовідносини між сторонами договору продовжують існувати після набрання чинності Цивільного кодексу України, а тому положення цього кодексу слід застосовувати до прав і обов’язків сторін, відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума інфляційних втрат за період з січня 2003 року по червень 2007 р. в сумі 417 289,98 грн. та 3% річних за період з 11.01.2003 р. по 06.08.2007 р., в сумі 100 104, 46 грн. підлягають до задоволення.
Разом з тим апеляційний суд визнає хибним висновок місцевого господарського суду про залишення позову в частині стягнення пені в розмірі 116 339,39 грн. без розгляду. Підстави, на які зіслався суд першої інстанції, не передбачені нормами ст.. 81 ГПК України, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2007р. частково не ґрунтується на матеріалах і обставинах справи та не відповідає вказаним нормам процесуального закону, а тому підлягає скасуванню в частині залишення позовних вимог без розгляду. Справу в частині позовних вимог стосовно пені слід направити на розгляд господарському суду Івано-Франківської області
Керуючись ст.ст. 101,103,104,105,106 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу ВАТ «Тисменицягаз»залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2007 р. у справі №15/69-17/387-18/173-13/227 скасувати в частині залишення позову без розгляду щодо стягнення пені, в іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
Матеріали справи в частині позовних вимог стосовно пені направити на розгляд господарському суду Івано-Франківської області.
Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко
Судді: Г.М. Гнатюк
Н.М. Кравчук