2-а-2993/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 11 липня 2011 року     Суддя Подільського районного суду міста Києва Васильченко О.В., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва про зобов’язання нарахувати та виплатити як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну 30% надбавку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до УПФУ у Подільському районі м. Києва про зобов’язання нарахувати та виплатити у повному обсязі як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну 30% надбавку.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивач є «дитиною війни» згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач зазначив, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак зазначене підвищення йому спочатку не виплачувалось, а потім стало виплачуватися, але у значно меншому розмірі. Позивач звернувся із заявою до відповідача, у якій просив провести відповідний перерахунок та виплату щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2006 р. по день звернення. Відповідач, посилаючись на Закони України про Державний бюджет України на відповідні роки та на Постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530, відмовив у задоволенні прохань, викладених у його заяві. Оскільки, відповідачем було відмовлено у здійснені вказаного перерахунку, позивач і звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та просить суд зобов’язати УПФУ в Подільському районі м. Києва перерахувати та сплатити йому в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії виходячи із розміру 30% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 р. по дату винесення рішення у справі з урахуванням проведених виплат; зобов’язати УПФУ в Подільському районі м. Києва призначити довічно йому щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і виплачувати надбавку щомісячно в подальшому починаючи з 01.04.2011 р. до того часу поки дана норма Закону буде чинною.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 01.01.2006 по 20.10.2010 рр. залишено без розгляду, у зв’язку з пропуском строку звернення з адміністративним позовом до суду (а.с. 41).

Протягом встановленого строку письмових заперечень від відповідача не надійшло.  

Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до висновку що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1,  народився ІНФОРМАЦІЯ_1 р. (а.с. 15) та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України в Подільському районі м. Києва, отримує пенсію за віком та має статус дитини війни, що підтверджується посвідченням Серії АА № НОМЕР_1 (а.с. 17), письмовою відповіддю відповідача (а.с. 10).

19.04.2011 року позивач звернувся до Управління Пенсійного Фонду України в Подільському районі м. Києва із заявою з проханням провести йому відповідний перерахунок та виплатити різницю недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком за період 2006-2011 роки (а.с. 9), однак листом від 20.04.2011 року відповідач відмовив у перерахунку пенсії, з посиланням на  Закони України  «Про державний бюджет України» на 2008-2011 та Постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 (а.с. 10).

Згідно із ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», вважаю, що на нього розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( 2195-15 ), який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік» збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії.

           На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Враховуючи викладене вважаю, що вимоги позивача про нарахування та виплату їй підвищення до пенсії у розмірі, визначеному в ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 21 жовтня 2010 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.   

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї відмови в нарахуванні та виплаті щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь 300 грн. на правову допомогу, то в їх стягненні слід відмовити виходячи з наступного.

Згідно з ст. 16 КАС України кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

З довідки від 19.04.2011 № 8-19/04 та акту прийому-передачі послуг від 19.04.2011  вбачається, що позивачеві було надано консультаційно-правові послуги ТОВ «Надія» (а.с. 20, 21-22). За надання зазначених послуг позивачем було сплачено ТОВ «Надія» 300 грн. (а.с. 19).

Згідно з довідкою з ЄДРПОУ № 7508/05 від 21.04.2005 одним з видів діяльності  ТОВ «Надія» є діяльність адвокатських об’єднань та індивідуальна адвокатська діяльність (а.с. 23).

Проте з вищезазначених довідки та акту не вбачається, чи надавалася правова допомога позивачу  фахівцем у галузі права, чи має він право за законом на надання правової допомоги та чи надавав таку допомогу як фахівець у галузі права, чи як представник позивача.

Додані до позовної заяви копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2306/10 від 26.06.2003 (а.с. 25) та копія диплому спеціаліста (а.с. 24) генерального директора ТОВ «Надія» Чубко О. М. не є доказом того, що саме нею надавалася правова допомога позивачу.   

З огляду на викладене, підстави для стягнення витрат на правову допомогу відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаю за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 03 грн. 40 коп. - судового збору.

На підставі викладеного, ст.ст. 8, 22, 46, 152 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 5-7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 5, 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та керуючись ст.ст. 71, 94, 99-100, 102, 158, 159, 162, 163, 167, 183-2, 186 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну 30 % надбавку до пенсії як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 21 жовтня 2010 року, з урахуванням проведених раніше виплат.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 03 грн. 40 коп. - судового збору.

В іншій частині вимог  ОСОБА_1 - відмовити.

Відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2, ч. 1 ст. 256 КАС України постанова підлягає негайному виконанню.   

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                      Васильченко  О.  В.