Справа № 22ц/1290/3734/11
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого – Іванової І.П.
суддів:Парінової І.К., Єрмакова Ю.В.,
при секретарі – Вербицькому І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою представника Троїцького територіального медичного об’єднання Луганської області
на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 09.06.2011 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Троїцького територіального медичного об’єднання Луганської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 09.06.2011 року позов ОСОБА_3 до Троїцького територіального медичного об’єднання Луганської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено в повному обсязі. Рішенням суду наказ Троїцького територіального медичного об’єднання Луганської області від 14.03.2011 року в частині звільнення ОСОБА_3 визнаний незаконним та скасований, позивач поновлена на посаді медсестри загальної практики сімейної медицини Покровської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, з відповідача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.03.2011 року по 09.06.2011 року у розмірі 2527,84 грн. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення скасувати та закрити провадження по справі. Апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, не з’ясував всіх обставин справи.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 просив рішення Троїцького районного суду Луганської області від 09.06.2011 року залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачка з 15.03.2004 року працювала медсестрою Покровської амбулаторії сімейного лікаря. 31.12.2010 року позивачка була звільнена по переводу до Троїцького ТМО без змін істотних умов праці. 04.01.2011 року позивач прийнята по переводу до Троїцького ТМО дільничною медсестрою Покровської амбулаторії сімейного лікаря. У зв’язку із реорганізаціями назва посади та роботодавця змінювалися, але фактично місце роботи та обов’язки залишалися незмінними.14.03.2011 року позивач була звільнена з роботи у зв’язку із скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. ОСОБА_3 має на утриманні сина, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевірив законність та обґрунтованість рішення, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 та поновляючи її на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачки відповідач допустив порядок звільнення з займаної посади. Такого висновку суд дійшов обґрунтовано.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 була звільнена за п.1ст.40 КЗпП України. У п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів”№9 від 06.11.1992р. (зі змінами) дано роз’яснення, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно штатного розпису на 01.01.2011р. в Покровської амбулаторії сімейного лікаря було 2 одиниці медичної сестри загальної практики сімейної медицини, а вже на 01.04.2011р. одна одиниця медсестри скорочувалась (а.с.42).
Як передбачено ч.1ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 під розпис попереджалась про наступне вивільнення за 2 місяця.
Крім того, згідно ч.1ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору за п.1ст.40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Витяг з протоколу засідання профспілкового комітету від 07.03.2011р. №7 (а.с.34-35) свідчить, що згода на вивільнення ОСОБА_3 отримана. Але при розгляді профспілковою організацією звернення першого керівника було допущено порушення вимог закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 43 КЗпП України подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно винесено; розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.
Відповідач не надав суду докази, що ОСОБА_3 належним чином повідомлялась про час засідання профспілкового органу. На засідання профспілкового комітету з питання про надання згоди про її звільнення ОСОБА_3 не запрошували, участі в засіданні вона не брала, про те, що засідання відбулося, їй стало відомо зі слів представника відповідача в суді. Тому судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що звільнення проведено без належним чином отриманої згоди профспілкового комітету.
На засіданні профспілкового комітету не з’ясовувалось, чи не користується ОСОБА_3 переважним правом на залишення на роботі. Це питання повинні були вирішити, оскільки в особливій картці, яка зберігається на підприємстві, вказано, що вона має на утриманні дітей: 1995р. народження та 1998р. народження. Як пізніше з’ясував суд, ОСОБА_3 виховує та утримує дітей одна. ЇЇ чоловік з 2003р. проживає в Російській Федерації, про що свідчить ксерокопія його паспорту (а.с.45) та довідка Покровської сільської ради Троїцького району Луганської області(а.с.14)
Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.
У зв’язку з наведеним, довід апелянта, що при звільненні ОСОБА_3 переважне значення було надано дотриманню вимог ст.ст.41,42 КЗпП України, не заслуговує на увагу.
Безпідставно апелянт посилається на те, що не має в матеріалах справи офіційних даних про те, що чоловік ОСОБА_3 не надає їй матеріальної допомоги.
Представник відповідача, який брав участь у судовому засіданні не скористався своїм правом, передбаченим ст.27 ЦПК України та не заявив клопотання про отримання офіційних даних про надання чи не надання чоловіком ОСОБА_3 своїм дітям матеріальної допомоги.
Суд першої інстанції у відповідності з діючим законодавством правильно вирішив, що ОСОБА_3 слід віднести до одиноких матерів.
Вимога апелянта про закриття провадження у справі є незаконною, оскільки у відповідності зі ст.310 ЦПК України апеляційний суд може закрити провадження у справі тільки з підстав, передбачених ст.205 ЦПК України, а саме: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
2) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про
закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від
позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або
постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той
самий предмет і з тих самих підстав;
3) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;
4) сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом;
5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його
компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той
самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли
суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання
рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до
третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому
самому третейському суді виявився неможливим;
6) померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі,
якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
7) ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у
справі.
Жодної з названих підстав апелянт не вказав.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального закону, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись п.1ч.1ст.307, ст.308, п.1ч.1ст.314, ст.315 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника Троїцького територіального медичного об’єднання Луганської області відхилити.
Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 09.06.2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: