Справа № 2-а-3718/11

Постанова  

іменем України

 17.06.2011

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді                      Сенюти В.О.,

при секретарі                                        Бузовері А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту  населення в Деснянському районі м. Києва, Київського міського центру по нарахування  та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянського району в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дії відповідачів та зобов’язати провести перерахунок та виплатити щорічну одноразову допомогу на оздоровлення за 2008 - 2010 р. з урахуванням проведених виплат.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що йому, як особі, яка евакуйована у 1986 році із зони відчуження 2 категорії, не у повному обсязі виплачують щорічну допомогу на оздоровлення.

          Ухвалою суду Деснянського районного суду м. Києва від 17.06.2011 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту  населення в Деснянському районі м. Києва, Київського міського центру по нарахування  та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними в частині здійснення перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2008 року по 04.11.2010  року залишено без розгляду на підставі ч.1, 2 ст. 99, ст. 100 КАС України.

В судове засідання позивач не з’явився, у прохальній частині позовної заяви просить справу розглядати у його відсутність.

Представник Управління праці та соціального захисту населення в судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду свої письмові заперечення, в яких просить розглядати справу у його відсутність, крім того у письмовій заяві просить позовні вимоги залишити без розгляду, оскільки в провадженні Деснянського районного суду м. Києва знаходиться позовна заява між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника відповідача, за наявних у справі матеріалів.

Представник відповідача – Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат – в судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду свої письмові заперечення, в яких просить розглядати справу у його відсутність.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

          Статтею 100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

          Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної справи стороні відповідача необхідно довести правомірність своїх дій та бездіяльності.

Судом встановлено, що позивач має статус особи, яка евакуйована у 1986 році із зони відчуження ІІ категорії та перебуває на обліку у Управлінні праці та соціального захисту населення в Деснянському районі м. Києва.

Відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення встановлена в таких розмірах:

- інвалідам 1 та 2 групи – п’ять мінімальних заробітних плат;

- інвалідам 3 групи, дітям-інвалідам – чотири мінімальні заробітні плати;

- учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії – п’ять мінімальних заробітних плат;

- 3 категорії – три мінімальні заробітні плати;

- кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків – три мінімальні заробітні плати;

- евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей – три мінімальні заробітні плати.

          Однак на підставі ст. 117 Конституції України та ст.ст. 62, 67 Закону Кабінет Міністрів України видав постанову від 12.07.2005 року за № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановив наступні розміри щорічної допомоги на оздоровлення:

-          інвалідам 1 та 2 групи – 120 грн.;

-          учасникам ліквідації 2 категорії – 100 грн.;

-          інвалідам 3 групи – 90 грн.;

-          учасникам ліквідації 3 категорії, кожній дитині, яка втратила одного з батьків, евакуйованим у 1986 році, включаючи дітей – 75 грн.

          Тобто позивачу щорічна допомога на оздоровлення була виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року, якою розмір щорічної допомоги на оздоровлення був зменшений у порівнянні з Законом, який регулює дані правовідносини.            

          Разом з тим, відповідно до вимог ст. 62 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

          В ч. 1 ст. 67 вищевказаного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

          Тобто, Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінет Міністрів України не уповноважено зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, в тому числі змінювати розмір щорічної допомоги на оздоровлення, визначений ст. 48 даного Закону, а надано право на роз’яснення цього Закону. Суд не бере до уваги доводи відповідачів, викладені в його письмових запереченнях, про те, що встановлення конкретних (зменшених) сум компенсацій і допомоги, допомоги на оздоровлення Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не сприяють реалізації встановлених Законом прав і гарантій, а змінюють та коректують встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим порушують норми Закону, оскільки в ст. 71 чітко встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які приймаються Верховною Радою України.

          Таким чином суд вважає, що здійснення виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, не є правомірним, оскільки не відповідає нормам законів України та Конституції України, як основного закону держави. До того ж відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема основи соціального захисту, а в ст. 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, і право делегувати свої повноваження іншим державним органам парламенту Конституцією України не надано.

А Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, який саме здійснює виплату щорічної допомоги на оздоровлення був вимушений здійснити виплату відповідно до нарахувань здійснених Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянського району в м. Києві .

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.

          Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати по справі суд відносить на рахунок держави.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 18, 71, 94, 104, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законом України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1  – задовольнити.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянського району в м. Києві – протиправними.

          Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянського району в м. Києві здійснити перерахунок ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі 3 мінімальних заробітних плат відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням проведених виплат.

Визнати дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат – протиправними.

Зобов’язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік у розмірі 3 мінімальних заробітних плат відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням  проведених виплат.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.