Справа № 2-а-3374/11

Постанова  

іменем України

 22.06.2011

Деснянський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого          - судді -           Сенюти В.О.

при секретарі          -                     Бузовері А.О.

за участю позивача                      ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними щодо перерахунку пенсії та зобов’язання здійснити перерахунок, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання дій протиправними, щодо відмови у нарахуванні та виплаті додаткової пенсії у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком перерахунку пенсії та зобов’язання здійснити перерахунок, мотивуючи свої вимоги тим, що йому як інваліду 3 групи  І категорії, який є ліквідатором аварії на ЧАЕС, не в повному обсязі  нараховуються та виплачуються додаткова пенсія відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи».

           В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, просив здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком  з 17.03.2011 року.

          Представник відповідача – Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва – в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача. Позивач проти слухання справи без участі відповідача не заперечував.

Заслухавши пояснення позивача,  дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної справи стороні відповідача необхідно довести правомірність своїх дій та бездіяльності.

          Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва.

          ОСОБА_1 має статус - учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, є інвалідом 3 групи, що підтверджується копіями посвідчень, наявних в матеріалах справи.

          Відповідно до ч. 2 ст. 18 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

          Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          Згідно із ст. 49 вищевказаного Закону пенсії особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії, б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 50 Закону (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року) визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам І групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідом ІІ групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50 процентів пенсії за віком.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року до вказаних статей Закону було внесено зміни: частину 4 ст. 54 Закону було змінено чотирма частинами, а ст.50 Закону було викладено в новій редакції.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35,пунктів 36-100 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Відповідно до положень ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України.  З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Стаття 152 Конституції України встановлює процедурне питання, у відповідності до якого закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Суд керується положеннями ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідно до вимог якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Суд приймає до уваги, зокрема, рішення Конституційного Суду України “У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про чинність Закону України “Про Рахункову палату”, офіційного тлумачення положень частини 2 статті 150 Конституції України, а також частини 2 статті 70 Закону України “Про Конституційний Суд України” стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень конституційного Суду України №15-рп/2000)”. Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, орган Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний суд України в мотивувальній частині зазначає, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.

Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв’язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії суб’єктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз’яснення порядку застосування цього Закону.

Таким чином суд вважає, що при визначенні розміру пенсії застосуванню підлягають ч. 1 ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки застосування постанов Кабінету Міністрів України, не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам законів України та конституції України, як основного закону держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати по справі суд відносить на рахунок держави.

          На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 18, 71, 87, 94, 104, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги  ОСОБА_1  – задовольнити.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва щодо відмови у перерахунку та виплаті додаткової пенсії ОСОБА_1, як ліквідатору наслідків аварії  на Чорнобильській АЕС у розмірах нижче від визначених ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва здійснити з 17 березня 2011 року перерахунок додаткової пенсії ОСОБА_1 виходячи з розмірів, визначених ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком та виплатити недоплачені суми з урахуванням проведених виплат та положень ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення.