Справа № 2-35/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.07.2011 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого  судді –Сидоренко Ю.В.,

при секретарі       – Калініченко Л.О., Кійченко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великобагачанського РВ УМВС України в Полтавській області, Прокуратури Великобагачанського району Полтавської області, Прокуратури Полтавської області про визнання незаконною бездіяльності та стягнення компенсації моральної шкоди,

В с т а н о в и в:

9 серпня 2010 р. ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду з позовом до Великобагачанського РВ УМВС України в Полтавській області, Прокуратури Великобагачанського району Полтавської області, в якому просила визнати незаконною бездіяльність відповідачів, яка виражається у грубому порушенні строків розгляду кримінальної справи № 96010082, яка була порушена у квітні 1997 року по факту ДТП по ст. 215 ч.1 КК України, та стягнути з відповідачів у солідарному розмірі за рахунок державного бюджету на її користь, в рахунок часткової компенсації завданої моральної шкоди, 500000 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що 13.07.1996 року, внаслідок ДТП, яке сталося з вини її колишнього чоловіка ОСОБА_2, вона отримала черепно-мозкову травму, перелом ребер та ключиці, розрив селезінки та перелом хребта, внаслідок чого проходила тривалий курс лікування, яке продовжується і по цей час, двічі на рік вона по місяцю перебуває на стаціонарному лікуванні, у 2000 році їй встановлена друга група інвалідності. Їй відомо, що по факту ДТП Великобагачанським РВ УМВС України в Полтавській області була порушена кримінальна справа, однак усі її намагання дізнатись, як йшло слідство, чим закінчилося, залишалися марними. Тільки після звернень адвоката, у березні 2010 року, їй стало відомо, що 1 квітня 1997 року кримінальна справа закрита на підставі ст.8 КПК України. Її намагання скасувати закриття справи з тих підстав, що вона закрита по сфальсифікованим документам, виявилися марними. Протягом 14 років вона не мала ні найменшого доступу до слідства, всі ці роки справу від неї ховали, належної інформації про хід слідства у неї не було, при цьому прокурор умисно не виконував протягом багатьох років свого обов’язку, покладеного на нього Конституцією та законами України. Вважала, що протиправними діями та бездіяльністю відповідачів їй завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що вона багато років не мала ніякої інформації про хід слідства, а отже не мала ніякого ефективного засобу свого захисту. Все це протягом багатьох років постійно і безперервно заподіює їй душевних страждань, позбавляє спокою і впевненості, доставляє величезні страждання, потребує прийняття від неї додаткових зусиль по організації свого життя. При визначенні розміру моральної шкоди виходила з глибини та тривалості фізичних та душевних страждань, відсутності позитивних перспектив, а значить відсутності достойного майбутнього, погіршення здібностей і позбавлення можливості їх реалізації, ступеню вини відповідачів.

Ухвалою суду від 2 вересня 2010 року до участі в справі в якості співвідповідача було залучено Прокуратуру Полтавської області.

В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, пояснила, що протягом всього часу, який пройшов після порушення кримінальної справи вона не отримувала ніяких повідомлень від правоохоронних органів про хід слідства, а на її звернення їй не відповідали, тому про закриття справи вона дізналась тільки у 2010 році. Постанова про закриття справи ґрунтується на сфальсифікованих документах, оскільки вона не писала заяви, в якій просила не притягати її чоловіка до кримінальної відповідальності, а на час закриття справи ОСОБА_2 не працював у Гоголівській центральній базі виробничого обслуговування ВАТ «Укрнафта». Вважала, що прокурором при цьому не належним чином здійснювався контроль за діями органу слідства. Розмір завданої їй моральної шкоди визначила у сумі 250000 грн.

Представники відповідача - Великобагачанського РВ УМВС України в Полтавській області, що діють на підставі відповідних доручень –ОСОБА_3 (а.с.30, 96, 124, 144), ОСОБА_4 (а.с. 45, 59, 152), позовні вимоги не визнали, просили у їх задоволенні відмовити з тих підстав, що постанова про закриття кримінальної справи № 96010082 від 01.04.1997 року винесена у відповідності з діючим на той час кримінально-процесуальним законодавством і про це позивачка була належним чином повідомлена, але звернулась до суду лише після того, як їй стало відомо про знищення кримінальної справи за строком давності, тобто знищені докази, які свідчать про правомірність проведення досудового слідства по вказаній кримінальній справі. Повідомили, що проведеною службовою перевіркою порушень чинного законодавства, бездіяльності з боку працівників міліції не встановлено, отже вимоги, викладені в позовній заяві ОСОБА_1, є безпідставними.

Відповідачі Прокуратура Великобагачанського району Полтавської області та Прокуратура Полтавської області своїх представників у судове засідання не направили, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.150, 151).

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданого відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до пунктів 6, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів, встановлюється законом. Відповідної спеціальної норми у ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час вчинення ДТП та закриття кримінальної справи, не існувало, а положення ст.443 ЦК УРСР (1963р.) на відносини, що виникли між сторонами, не розповсюджуються, отже до них слід застосовувати загальні норми про відшкодування моральної шкоди.

Згідно ст.440-1 ЦК УРСР (1963р.) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 4 від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що 13 липня 1996 року внаслідок ДТП, що сталося з вини ОСОБА_2, на той час чоловіка позивачки, з яким вони, за її поясненнями, пізніше розірвали шлюб, потім знову одружились у 2003 році (а.с.20), а у 2010 році знову розірвали шлюб (а.с. 22), позивачка отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що підтверджується копією висновку судово-медичної експертизи від 22.07.1996р. (а.с.121).

Постановою слідчого Великобагачанського РВ УМВС України в Полтавській області від 01.04.1997 року, провадження по кримінальній справі № 96010082, порушеній по факту вказаного ДТП за ознаками ст. 215 ч.1 КК України (1960р.), було закрите на підставі ст. 8 КПК України (а.с.10, 41). Вказана постанова погоджена з в.о. прокурора Великобагачанського району 02.04.1997р.

12.12.2002 року архівна кримінальна справа № 96010082 знищена в зв’язку з тим, що термін її зберігання закінчився (а.с.40, 115).

Відповідно до висновку службової перевірки від 07.09.2010р., проведеної у Великобагачанському РВ УМВС України в Полтавській області, порушень чинного законодавства в діях працівників міліції під час розслідування і закриття кримінальної справи не виявлено (а.с.49-50).

Згідно відповідей Прокуратури Великобагачанського району Полтавської області від 26.04.2010р. і 29.06.2010 року на заяви позивачки, підстав для скасування постанови про закриття кримінальної справи від 01.04.1997 року не вбачається (а.с.13, 16).

В Рішенні Конституційного Суду України N 6-рп/2001 від 23.05.2001р. зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Оскільки в порядку кримінального судочинства вищевказана постанова слідчого про закриття кримінальної справи не визнана незаконною і не скасована, суд вважає не доведеною протиправність діянь відповідачів. Крім того, позивачка не довела свого позову в частині наявності та розміру моральної шкоди, що є її обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 та ст.60 Цивільного процесуального кодексу України. При цьому судом було роз'яснено позивачці її права та обов'язки та попереджено про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Підтвердження факту заподіяння моральної шкоди у зв'язку з душевними переживаннями чи фізичними втратами через діяльність (бездіяльність) відповідачів на підставі медичних документів, наданих позивачкою (а.с.17-19) суд вважає неможливим, оскільки вони підтверджують психічні та фізичні страждання, завдані внаслідок ДТП, на відшкодування яких з винної особи –ОСОБА_2 рішенням апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2010 року стягнуто 20000 грн.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність загальних підстав для відшкодування відповідачами моральної шкоди позивачці, отже у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 208, 209, 213-215, 218, 294 ЦПК України, ст.440-1 ЦК УРСР (1963р.), ст.1176 ЦК України, суд, -

В и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Великобагачанського РВ УМВС України в Полтавській області, Прокуратури Великобагачанського району Полтавської області, Прокуратури Полтавської області про визнання незаконною бездіяльності та стягнення компенсації моральної шкоди –відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з часу проголошення через Миргородський міськрайонний суд до Апеляційного суду Полтавської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано.

Суддя:Ю. В. Сидоренко