Справа №2-320/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня  2011 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді -   судді  Кравчук Т.С.,

при секретарі   -  Лахматовій С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу за позовом  ОСОБА_1   до ОСОБА_2, третя особа  ОСОБА_3 про витребування грошей із чужого незаконного володіння,  за позовом ОСОБА_3  до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності, -     

                                                         ВСТАНОВИВ:

 10.01.2007 року позивач  ОСОБА_1  звернувся до Київського районного суду  м.Одеси з позовом до ОСОБА_2  про визнання  договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності  на тій підставі, що 25.12.2006 року він  уклав з відповідачем  в простій письмовій формі договір купівлі-продажу, за яким придбав у нього за 510 000,00  гривень   квартиру АДРЕСА_1,  й за умовами цього договору ОСОБА_2  зобов’язався до 31.12.2006 року  посвідчити  укладену угоду нотаріально.  Проте  в подальшому відповідач  став ухилятися від посвідчення  угоди,   що змусило його звернутися з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.  

  22.01.2007 року Київський районний суд м.Одеси розглянув позов ОСОБА_1 й задовольнив його,  визнавши за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1. Проте 01.06.2007 року  за заявою позивача  ОСОБА_1 про перегляд судового рішення в зв’язку з  нововиявленими обставинами суд скасував  зазначене рішення і направив матеріли справи до Приморського районного суду м.Одеси для  розгляду позову  по підсудності.

  11.10.2007 року  позивач ОСОБА_1   змінив   позовні вимоги  і просив суд  стягнути з ОСОБА_2 на його користь 510 000,00  гривень, які він сплатив ОСОБА_2 за спірну квартиру. 29.06.2011 року позивач ОСОБА_1   подав до суду заяву про зміни до позовних вимог про витребування грошей у сумі 510 000,00  гривень із чужого незаконного володіння, а саме у ОСОБА_2, обґрунтовуючи позовні вимоги положеннями ст.387  ЦК України, згідно яких  власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, та ст.1212 ЦК України, згідно яких особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

   29.05.2007 року до суду із  позовом до ОСОБА_1  та ОСОБА_2  звернулася ОСОБА_3,  яка просить визнати за нею право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 20.09.2006 року  між нею та  ОСОБА_2  було укладено попередній договір, згідно якого ОСОБА_2 зобов’язався продати, а  вона  купити  спірну квартиру за 85850,00 гривень. Позивачка ОСОБА_3  пояснила, що  ОСОБА_2  отримав від  неї  75750,00 гривень і  зобов’язався  укласти договір купівлі-продажу  квартири не пізніше  20.09.2010 року. Цей строк між ними був обумовлений з урахуванням того, що ОСОБА_2  набув право власності  на квартиру за договором довічного утримання і  міг розпоряджатися нею  лише після  смерті ОСОБА_4  Проте їй,   ОСОБА_3, стало відомо, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а 25.12.2006 року  уклав з  ОСОБА_1   договір купівлі-продажу  спірної квартири у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.

 Позивачка ОСОБА_3 просила суд визнати   за нею право власності  на  квартиру АДРЕСА_1,  стягнувши  з неї на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 10100,00 гривень, які вона мала доплатити відповідачу для укладення договору купівлі-продажу. Позивачка ОСОБА_3  обґрунтовує  свої  позовні вимоги положеннями частини другої ст.220 ЦК України, згідно яких якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.  

В подальшому позивачка ОСОБА_3 пояснила суду, що за час розгляду справи повністю розрахувалася з  ОСОБА_2, сплативши йому за спірну квартиру  суму еквівалентну 2000,00 доларів США, тобто повністю розрахувалася з ним за продану йому квартиру, а тому просила суд визнати за нею  право власності на спірну квартиру.    Відповідач ОСОБА_2 підтвердив  доводи позивачки ОСОБА_3, надав суду оригінал розписки про отримання  від позивачки залишкової  суми вартості спірної квартири, не заперечує визнати за ОСОБА_3 право власності на спірну квартиру.  

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов   ОСОБА_1 та позов   ОСОБА_3    підлягають  задоволенню,  з  наступних  підстав.

          Судом встановлено, що  ОСОБА_2  на праві  власності  належить  квартира  АДРЕСА_1  на підставі Договору довічного утримання, посвідченого 04.03.2003 року державним  нотаріусом  Першої одеської державної  нотаріальної контори Тиквенко М.О. за номером в реєстрі №6-621, зареєстрованого  в КП «ОМБТІ та РОН» під № 332 стр стр137 кн.106 дп.  

           Згідно умов  зазначеного  Договору довічного утримання   ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2  квартиру  АДРЕСА_1, а ОСОБА_2  зобов’язався  довічно  утримувати  ОСОБА_4 та зберігати в її безкоштовному  користуванні  квартиру в цілому.

           ІНФОРМАЦІЯ_1 проживаюча в спірній квартирі  ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим  Першим відділом   РАЦС Приморського районного управління юстиції м.Одеси.     

20.09.2006 року  ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3  попередній договір, згідно якого  зобов’язався продати, а  ОСОБА_3  купити  спірну квартиру за 85850,00 гривень, що еквівалентно  17000,00 доларів США по середньому курсу  Національного  та комерційних Банків України.  Згідно п.4  Попереднього договору в рахунок  майбутнього продажу квартири ОСОБА_2  отримав від   ОСОБА_3 75750,00 гривень.  Повністю суму договору  ОСОБА_3  зобов’язалася сплатити   до  20.09.2010 року (п.3 Попереднього договору).  Проте їй стало відомо, що  квартира, яку вона мала в майбутньому придбати у   ОСОБА_2, була  продана останнім   ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 25.12.2006 року.

 Згідно ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Згідно ч.3 ст.635 ЦК України, зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

В той же час судом з’ясовано, чого не заперечує і відповідач ОСОБА_2,   що  28.04.2008 року  позивачкою ОСОБА_3 було повністю сплачену суму ОСОБА_2 за вартість квартири  АДРЕСА_1.   

Згідно частини другої ст.220 ЦК України яких якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.  У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином позовні вимоги  ОСОБА_3  ґрунтуються   на законі й вона набула право власності  на  квартиру  АДРЕСА_1.    

         Щодо позовних вимог  ОСОБА_1, суд виходить з того, що 25.12.2006 року  ОСОБА_2  уклав  з ОСОБА_1  в простій письмовій  формі договір купівлі-продажу, за яким продав  квартиру   АДРЕСА_1 за 510 000,00  гривень  й  зобов’язався до 31.12.2006 року  посвідчити  укладену угоду нотаріально.  

           Як пояснив ОСОБА_1, чого не заперечує і  ОСОБА_2, останній   ухилився  від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу,  отримані від  ОСОБА_1   кошти за продаж квартири  у розмірі  510 000,00  не повернув, при цьому не заперечує  факту їх отримання.  

         За таких підстав суд вважає, що  позовні вимоги  ОСОБА_1    щодо стягнення з ОСОБА_2   грошових коштів, отриманих за  договором купівлі-продажу від 25.12.2006 року, у розмірі  510 000,00   гривень  є обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.

        На підставі  викладеного та керуючись ст.ст.15,220,387,635,638 ЦК України,  ст.ст.10,11,58,59, 60, 208, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

        Позов   ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа  ОСОБА_3 про витребування грошей із чужого незаконного володіння - задовольнити.

        Позов ОСОБА_3  до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності  – задовольнити.

        Стягнути з ОСОБА_2 а користь ОСОБА_1    грошові кошти  в розмірі   510 000,00    гривень.

        Визнати за ОСОБА_3   право власності на квартиру АДРЕСА_1.

       Рішення суду може бути оскаржено в  апеляційному порядку  через суд  першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк  з дня проголошення рішення апеляційної скарги.      

Суддя

12.07.2011