Справа № 22-210/2008 рік Головуючий суддя 1 інстанції: Доля В.А.
Суддя-доповідач : Гордійчук С.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 лютого 2008 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Собіни І.М.
суддів : Гордійчук С.О., Мельника Ю.М.
при секретарі : Прохорович М.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою комунального малого підприємства ''Автокомфорт'' на рішення Рівненського міського суду від 4 грудня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до комунального малого підприємства ''Автокомфорт'' про стягнення збитків за договором схову та моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 04 грудня 2007 року позов ОСОБА_1 до КМП ''Автокомфорт'' про стягнення збитків за договором схову та моральної шкоди задоволено.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 завданих збитків на суму 71 258 гривень, 7000 гривень у відшкодування моральної шкоди, 50 гривень судових витрат та на користь держави державне мито в розмірі 720 гривень 50 копійок, 30 гривень оплати за інформаційно-технічні послуги.
В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач вказує на його незаконність, оскільки суд не врахував, що між сторонами був укладений договір зберігання, а не договір схову, зокрема договір схову є реальним - передача майна на схов повинна бути здійснена фактично і підтверджена встановленими законом засобами, проте позивач договору схову у письмовій формі з відповідачем 10 серпня 2003 року не укладав. Крім того, відповідач вказує, що відмітка в журналі про здавання 10.08.2003 року позивачем свого транспортного засобу під охорону відсутня не через упущення з боку сторожа, а через те, що даний транспортний засіб у зазначений день на стоянку не ставився. Також, суд не врахував пояснення свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а свої висновки побудував лише на поясненнях позивача і показаннях його водія.
Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд правильно виходив з того, що збитки позивачу заподіяні з вини відповідача, оскільки останній не забезпечив схоронності прийнятого автостоянкою транспортного засобу.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведенні відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.
Доводи апеляційної скарги проте, що між сторонами мав місце договір зберігання, а не договір схову не заслуговують на увагу, оскільки зберігання автомобіля є різновидом договору схову, передбаченого главою 36 ЦК Української РСР, і його правове регулювання здійснюється на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №115 "Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках".
Відповідно до пунктів 12,21 зазначених Правил під час оформлення приймання на зберігання черговий приймальник вносить необхідні дані про володільця транспортного засобу і транспортний засіб до відповідного журналу обліку транспортних засобів і розписується в ньому. Транспортний засіб видається з автостоянки після здавання черговому приймальнику перепустки у разі його довгострокового зберігання чи представлення квитанції (касового чека) про оплату - у разі тимчасового зберігання та після того, як одержувач розпишеться в журналі обліку щоденного та одноразового заїзду і виїзду транспортних засобів.
Виходячи із зазначених положень Правил та вимог статей 413,414 ЦК Української РСР договір схову слід вважати укладеним з моменту внесення необхідних даних до відповідного журналу обліку транспортних засобів і розпису в ньому черговим приймальником.
З матеріалів справи вбачається, що належний на праві власності ОСОБА_1 автомобіль "Volkswagen LT", 1998 року випуску, був прийнятий на зберігання працівником автостоянки №2 державного комунального малого підприємства "Автокомфорт" 10 серпня 2003 року, про що свідчить корінець квитанції № 051948 від 10 серпня 2003 року, проте цей автомобіль був викрадений з автостоянки невідомими особами в ніч з 10 на 11серпня 2003 року.
Той факт, що до журналу обліку транспортних засобів черговим не вносився запис, не може свідчити про не укладення договору схову.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги проте, що 10.08.2003 року автомобіль на стоянку не заїжджав і на зберігання не здавався, оскільки це спростовується показаннями свідка ОСОБА_6, поясненнями ОСОБА_7 (а.с.8), протоколом огляду місця події (а.с. 23).
Вірним є висновок суду щодо стягнення моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги про безпідставне відхилення судом показань свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не заслуговують на увагу, оскільки у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Враховуючи, що рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу комунального малого підприємства ''Автокомфорт'' на рішення Рівненського міського суду від 4 грудня 2007 року відхилити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею чинності.
Головуючий :
Судді :