Справа № 2-2647/11 Головуючий у 1 інстанції:Ковтуненко В.В.

Провадження № 22-ц/0390/1014/11

Категорія:39      Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06 липня 2011 року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді  Свистун О В

суддів -  Овсієнка А.А., Осіпука В.В.,     

при секретарі   Кузьмич І.П.,     

          з участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

                відповідача ОСОБА_3               

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просила вказане рішення скасувати у зв’язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

          Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що фрази, які просить спростувати позивач, були викладені відповідачем у листі-зверненні до генерального прокурора України, міністра освіти та заступника міністра праці та соціальної політики,  не є поширенням недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність і ділову репутацію, оскільки висловлені відповідачем в порядку реалізації свого конституційного права на звернення та з метою доведення до відома уповноважених посадових осіб компетентних органів держави допущених, на його думку, порушень закону.

Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та нормах матеріального права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді директора державного професійного технічного навчального закладу «Луцьке вище професійне училище», а відповідач ОСОБА_3 працював – майстром виробничого навчання у цьому ж училищі. В січні 2011 року відповідач звернувся до генерального прокурора України Пшонки В.П., міністра освіти Табачника Д.В. та заступника міністра праці та соціальної політики Надраги В.І. із листом від 31 грудня 2010 року (а.с. 13-16), в якому виклав факти порушення, на його думку, закону та зловживання своїм службовим становищем директором училища ОСОБА_1 і працівниками училища ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та просив зазначених вище посадових осіб контролюючих і правоохоронних органів вжити заходів для припинення та недопущення таких порушень у навчальному закладі.

Із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просив визнати такими, що не відповідають дійсності, порочать його честь, гідність і ділову репутацію, відомості викладені у вищевказаному листі ОСОБА_3, а саме щодо:

-          діяльності «скорумпованої групки, а саме ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6»;

-          необхідності «зупинити їх действия – злодействия, бо тому свавіллю і безнаказаності та безвідповідальності немає меж. Беззаперечні факти їх службових, фінансових та матеріальних зловживань, про які відомо широкому кругу людей (в тому числі управлінню освіти, правоохоронним органам, засобам масової інформації) навіть за межами міста та області, сходять їм з рук, а за правду, - скорочують з роботи, погрожують, ущімлюють, насміхаються»;

-          «Сосницькому з аукціону училищний автомобіль ЛуАЗ проданий за ціною велосипеда»;

-          «... не за цільовим призначенням перепутавши державну кишеню з власною... під зловживання використано більше 70 (сімдесяти) тисяч гривень все тими ж ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6»;

-          «За таких негідників, які застосовуючи брудні технології стали адміністрацією...»;

-          «... хоч влітку дах ремонтували, тут окрема тема, «відкатні» як правило з усіх ремонтів»;

-          «Авторитетом у колективі дані фрукти ніколи не користувались, а користуючись українською ментальністю «пресують» хто попаде під гарячу руку і власні кишені, саме собою. Благодійним фондом вони крутять, як циган сонцем...».

Зазначені відомості з підстав, передбачених ст. 277 ЦК України, ОСОБА_1 просив зобов’язати ОСОБА_3 спростувати шляхом направлення генеральному прокурору України, міністру освіти та заступнику міністра праці та соціальної політики відповідного листа.

Відповідно до ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

За змістом ст.ст. 270, 297, 299 ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, належать право на повагу до гідності і честі та право на недоторканість ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року - негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.  За змістом п. 16 зазначеної постанови відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Що стосується форми і порядку викладення змісту власних оціночних суджень і суб’єктивних думок у зверненні чи скарзі, то законом не встановлено будь-яких заборон чи обмежень щодо використання при цьому слів, словосполучень, алегорій, порівнянь тощо.

Окрім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм випливає, що викладення у зверненнях до органів державної влади, правоохоронних органів тих чи інших фактів або обставин, що на думку заявника містять ознаки правопорушення чи злочину, що в межах своєї компетенції ці органи можуть перевірити, не є в контексті ст. 277 ЦК України поширенням недостовірної інформації, яка порочить честь, гідність і ділову репутацію особи щодо якої вони викладені, а оціночні судження, думки, переконання чи критична оцінка певних фактів і недоліків не входить до предмету судового захисту.

Отже, вислови відповідача викладені в листі, які просить спростувати позивач, є лише вираженням його суб'єктивної думки і поглядів щодо виконання позивачем своїх посадових обов’язків, як директора навчального закладу, в якому працював і відповідач.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Застосовуючи положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян (абз. 6 п. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003).

Враховуючи вказане та відповідно до зазначених норм національного і міжнародного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що оспорювана позивачем інформація,  а саме:

-          діяльность «скорумпованої групки, а саме ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6»;

-          необхідность «зупинити їх действия – злодействия, бо тому свавіллю і безнаказаності та безвідповідальності немає меж. Беззаперечні факти їх службових, фінансових та матеріальних зловживань, про які відомо широкому кругу людей (в тому числі управлінню освіти, правоохоронним органам, засобам масової інформації) навіть за межами міста та області, сходять їм з рук, а за правду, - скорочують з роботи, погрожують, ущімлюють, насміхаються»;

-          «Сосницькому з аукціону училищний автомобіль ЛуАЗ проданий за ціною велосипеда»;

-          «... не за цільовим призначенням перепутавши державну кишеню з власною... під зловживання використано більше 70 (сімдесяти) тисяч гривень все тими ж ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6»;

-          «За таких негідників, які застосовуючи брудні технології стали адміністрацією...»;

-          «... хоч влітку дах ремонтували, тут окрема тема, «відкатні» як правило з усіх ремонтів»;

-          «Авторитетом у колективі дані фрукти ніколи не користувались, а користуючись українською ментальністю «пресують» хто попаде під гарячу руку і власні кишені, саме собою. Благодійним фондом вони крутять, як циган сонцем...»,  

не відноситься до негативної, до образи чи наклепу, а є оціночними судженнями відповідача, викладеними в процесі і в межах реалізації ним свого права на звернення до уповноважених органів державної влади і правоохоронних органів, гарантованого ст. 40 Конституції України і в рамках ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки висловлена не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою її перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами. Крім того, позивач не надав доказів, що внаслідок такого звернення відповідача, порушені його особисті немайнові права.

З огляду на вказане, оспорювані позивачем відомості не можуть бути визнані такими, що ганьблять позивача як людину, принижують його честь, гідність, ділову репутацію, тобто порушують його особисті немайнові права, закріплені в ст.ст. 270, 297, 299 ЦК України, а тому не підлягають спростуванню відповідно до ст. 277 ЦК України, на яку як на підставу посилався позивач звертаючись до суду із даним позовом.

Що стосується позовних вимог до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність в даному випадку правових підстав для стягнення з відповідача такої шкоди.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, заочне рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

          Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 -  відхилити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий          

Судді