Виноградівський районний суд Закарпатської області

_______________________________________________________________          

Справа  № 2-а-2046/11

Номер рядка звіту 99

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20.06.2011                                                                                               м.Виноградів     

Суддя Виноградівського районного суду Закарпатської областіЛевко Т.Ю., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до Управління ПФУ у Виноградівському районі про зобов’язання відповідача виплатити недоодержану як дитині війни надбавку за період із 02.12.2010 року по 30.04.2011 року та зобовязання відповідача в подальшому виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% від прожиткового мінімуму згідно Закону України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до УПФУ у Виноградівському районі про зобов’язання відповідача виплатити недоодержану як дитині війни надбавку за період із 02.12.2010 року по 30.04.2011 року та зобовязання відповідача в подальшому виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% від прожиткового мінімуму згідно Закону України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на щомісячну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Виплата надбавки повинна була здійснюватись відповідачем. Вказане право було обмежено прийнятими законами про бюджет. Однак рішеннями КСУ від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року вказані зміни були визнані такими, що не відповідають Конституції України. Однак відповідачем у 2007,2008,2009,2010 роках вказане підвищення нараховувалось та виплачувалось у зменшеному розмірі – 10% прожиткового мінімуму. Тому позивач просить зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити недоодержану надбавку, а також зобов’язати відповідача виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% від прожиткового мінімуму.

Відповідачем заперечння не подано.

Дослідивши подані докази, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, прийшовши до висновку, що є достатньо підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суддя прийшов до переконання про часткову обґрунтованість  вимог позивача, з наступних міркувань.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1.є «дитиною війни» в розумінні статті  1  Закону України № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни». Позивач ОСОБА_1 є пенсіонером ) і йому призначено пенсію по віку. Відповідно до чинної редакції статті 6 Закону України № 2195-IV позивач має право на отримання державної соціальної підтримки у вигляді підвищення до пенсії.

Із поданих доказів встановлено, що відповідачем на виконання ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у 2008-2010 рр позивачу ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась надбавка (підвищення) до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розглядаючи справу в межах позовних вимог, в частині яких відкрито провадження у адміністративній справі, суддя констатує, що правовідносини, які відповідають встановленим фактам, врегульовані ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» (далі-Закону), зокрема на дані правовідносини поширюється дія ст.6 в ред. Закону від 18.11.2004 року.

Так, нова редакція ст.6 вказаного Закону була Рішенням Конституційного суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнана неконституційною. Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відтак із 22.05.2008 року вказана норма діє у наступній редакції: «Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».

Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, то суд приходить до висновку, що на час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність, і ця норма не суперечить ч.1 ст.2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», згідно якої прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. На цій підставі спростовується посилання відповідача на те, що розмір мінімальної пенсії за віком не може застосовуватись як розрахункова величина для підвищення пенсії позивачу на підставі ст.6 Закону.

За законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року  Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення, на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. Пунктом 1.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року завданням Управлінь є забезпечення призначення та виплати пенсій. Отже суд приходить до висновку, що в даному конкретному випадку саме на відповідача покладено обов’язок здійснювати нарахування та забезпечувати виплату підвищення до пенсії позивачу ОСОБА_1

У відповідності до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак прямим порушенням даної конституційної норми є застосування відповідачем на виконання покладених законом обов’язків статті 6 Закону № 2195-IV в ред. від 28.12.2007 року починаючи із 22.05.2008 року і до цього часу, в тобто в редакції, що визнана неконституційною, а відтак є нечинною. Такі дії відповідача є протиправними.

Таким чином, починаючи із 22.05.2008 року розмір підвищення, яке належало нараховувати до пенсії позивача, повинен був становити 30% мінімальної пенсії за віком. Обов’язок нарахування та забезпечення такого підвищення покладено на відповідача. А відтак, відповідачем допущено діяння, що полягало у неприведенні розміру підвищення, що нараховувалося до пенсії позивача, до розміру, що встановлено чинним законом та нарахування і виплату підвищення у меншому розмірі.

Отже, суддя приходить до висновку  про обгрунтованість позовних вимог, що стосуються виплати позивачу за минулий період, а в даному випадку в період із 02.12.2010 року, відповідачем підвищення до пенсії на підставі ст.6 Закону в розмірі меншому, ніж передбачений Законом.

Відповідно до ч.2 ст.11, ст..162 КАС України, в межах визначених повноважень суду надано право виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. На цій підставі суддя вважає за необхідне визнати встановлені під час розгляду справи діяння відповідача такими, що призвели до порушення законних прав позивача, а відтак -  неправомірними.

Розглядаючи вимогу позивача про зобов’язання відповідача виплачувати в подальшому «державну соціальну допомогу» в розмірі, передбаченому законом, суддя констатує, що вказана вимога стосується майбутніх виплат, а відтак майбутніх прав позивача, які ще не порушені. У відповідності до ст.6 КАСУ, адміністративний суд розглядає звернення осіб, які вважають, що порушені її права, свободи або інтереси. Тобто, звернення за захистом ще не порушених прав у сфері публічно-правових відносин  не підлягає судовому захисту в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, соціальна підтримка, що передбачена Законом України № 2195-IV визначена у вигляді підвищення до пенсії та встановлена у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

На підставі вищенаведеного вимога позивача про «зобов’язання відповідача виплачувати в подальшому щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% прожиткового мінімуму згідно Закону України» не грунтується на Законі та не підлягає задоволенню.

Отже, оцінивши досліджені під час розгляду справи повідомлені сторонами обставини, підтверджені поданими доказами, у їх сукупності, суддя приходить до переконання, що позов ОСОБА_1  підлягає задоволенню в частині зобов’язання відповідача забезпечити виплату підвищення до пенсії за період із 02.12.2010 року по 30.04.2011 року включно, а на підставі ч.2 ст.11, ст.162 КАСУ з метою повного захисту порушених та невизнаних прав позивача від порушень з боку суб’єкта владних повноважень суддя вважає за необхідне прийняти відповідну постанову.

На підставі викладеного, керуючись ст.64 Конституції України, ст.ст.3,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 8,10,31,60,212,213,214,215 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1  задовольнити частково.

Визнати діяння Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі в частині неприведення розміру підвищення, що нараховувалося до пенсії позивачаОСОБА_1  на підставі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», до розміру, що встановлений чинним законом, та нарахування і виплати підвищення у меншому розмірі - неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі здійснити нарахування та забезпечити виплату ОСОБА_1 , підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період із 02.12.2010 року по 30.04.2011 року включно із урахуванням виплачених сум підвищення та ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

В задоволенні решти вимог позову – відмовити.

На постанову може бути подана апеляція протягом десяти днів з дня отримання її копії до Апеляційного суду Закарпатської області через районний суд.

Суддя           Т. Ю. Левко