2-34/11

  4

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД  ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2011 року                                         м.Володимир-Волинський

    Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

      головуючого: судді Лященка О.В.

      при секретарі: Шафатинській О.В.

      з участю позивача: ОСОБА_1

      представника позивача: ОСОБА_2

      представника позивача: ОСОБА_3

      відповідача: ОСОБА_4

      представника відповідача: ОСОБА_5

      представника третьої особи на стороні відповідача: Гупіка М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Володимир-Волинський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Ковельська міська рада, про визнання права власності на нерухоме майно та встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки однією сім’єю без шлюбу,-

встановив:

  ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_7, а також ОСОБА_8 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Ковельська міська рада, про визнання права власності на нерухоме майно та встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки однією сім’єю без шлюбу.

  ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на 1/2 нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»та на 1/2 нежитлової будівлі пральні, які знаходяться по АДРЕСА_1, а також після збільшення позовних вимог, просить встановити факт спільного проживання її та ОСОБА_10, як жінки та чоловіка однією сім’єю без шлюбу за період з листопада 1996 р. по жовтень 2003 р., а також просить визнати за ОСОБА_7 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_10, право власності на 1/3 всього належного її покійному батьку –ОСОБА_10 майна, грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках №НОМЕР_1, №НОМЕР_2 у ВАТ «Державний ощадний банк України»в філії –Волинське обласне управління ТВБВ №10002/0127, а також право власності на 1/6 нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»та на 1/6 нежитлової будівлі пральні.

  Позивач ОСОБА_8, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати за нею в порядку спадкування право власності на 1/3 всього належного її покійному сину ОСОБА_10 майна, грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках №НОМЕР_1, №НОМЕР_2 у ВАТ «Державний ощадний банк України»в філії –Волинське обласне управління ТВБВ №10002/0127, а також право власності на 1/6 нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»та на 1/6 нежитлової будівлі пральні.

 В позовній заяві позивачі покликаються на ту обставину, що ОСОБА_1 познайомилася в серпні 1996 р. з ОСОБА_10, а з листопада 1996 р. стали з ним спільно проживати без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина –ОСОБА_7 Зазначають, що відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 були фактичними шлюбними, мало місце ведення спільного господарства, спільне проживання, виховання дитини, ведення ділових справ та отримання доходу.

   27.09.2001 р. ОСОБА_10 було придбано нежитлові будівлю готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»та будівлю пральні, по АДРЕСА_1.

   05.11.2003 р. було знайдено тіло ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, при цьому ОСОБА_1 організувала його похорон.

   Після смерті ОСОБА_10 в судовому порядку було встановлено факт визнання ним батьківства щодо ОСОБА_9, дочки відповідачки ОСОБА_4

    Позивачі вважають, що частки у нерухомому майні повинні розподілятися таким чином: 1/2 для ОСОБА_1, як її право на частку в спільній сумісній власності і по 1/6 для ОСОБА_7, ОСОБА_8, і ОСОБА_9 в порядку спадкування.

  Рішенням Володимир-Волинського міського суду від 09.06.2010 р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. Вимоги інших позивачів задоволено.

 Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 12.08.2010 р. рішення було залишене без змін.

 Ухвалою Верховного Суду України від 24.11.2010 ухвалені у справі судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

 В судових засіданнях під час нового розгляду справи позивачі та їх представники позов підтримали, просять його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

 Відповідач та її представник позов визнали частково, не заперечують проти визнання за ОСОБА_7 в порядку спадкування за законом після смерті її батька, ОСОБА_10, права власності на 1/3 грошових коштів, що належали ОСОБА_10 та знаходяться на банківських рахунках №НОМЕР_1 та  №НОМЕР_2 у ВАТ «Державний ощадний банк України»в філії –Волинське обласне управління ТВБВ №10002/0127, а також права власності на 1/6 частину нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»площею 1359,1 кв.м., та на 1/6 нежитлової будівлі пральні площею 103,5 кв.м., які знаходяться по АДРЕСА_1 Не заперечують проти визнання за ОСОБА_8, в порядку спадкування за законом після смерті її сина, ОСОБА_10, права власності на 1/3 грошових коштів, що належали ОСОБА_10 та знаходяться на банківських рахунках №НОМЕР_1 та №НОМЕР_2 у ВАТ «Державний ощадний банк України»в філії –Волинське обласне управління ТВБВ №10002/0127, а також права власності на 1/6 частину нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»площею 1359,1 кв.м., та на 1/6 частину нежитлової будівлі пральні площею 103,5 кв.м., які знаходяться по АДРЕСА_1 Заперечили проти задоволення решти вимог. Суду пояснили, що ОСОБА_10 ніколи не проживав однією сім’єю із ОСОБА_1, а з весни 2003 року він проживав із відповідачем. Стверджує, що ОСОБА_1 працювала водієм у ОСОБА_10, поставивши собі за мету завагітніти від нього. Коштів ОСОБА_1 у придбання нерухомості не вкладала, майно було придбане за особисті кошти ОСОБА_10

 Представник третьої особи позов не визнав, та просить відмовити у його задоволенні.

 Заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків,  дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

 Згідно ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

 Оскільки встановлення факту проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_1 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без шлюбу пов’язане зі спором про право, то ОСОБА_1 звернулася з відповідною позовною вимогою. Така вимога пов’язується з необхідністю захисту майнового права, встановленого ст. 17 Закону України «Про власність».

 Факт спільного проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_1 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без шлюбу, підтверджується наявними в справі доказами, а саме: фотографіями, на яких зображені ОСОБА_1 та ОСОБА_10, їхня дочка ОСОБА_7, позивачка ОСОБА_8, які зроблені під час відпочинку, святкувань, під час виходу ОСОБА_1 з пологового будинку, в день хрещення дочки, і демонструють наявність родинних та близьких стосунків ОСОБА_10 і ОСОБА_1

 Крім того, факт наявності таких стосунків вбачається з досліджених судом відеозаписів, на яких видно разом ОСОБА_1 і ОСОБА_10, а також відеозапис їх спільного відпочинку на морі влітку 2003 року.

  З довідки комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа»від 27.10.2009 р. №105 вбачається, що доньку ОСОБА_1 та ОСОБА_10, в 2001-2003 роках батьки супроводжували на заняття або разом, або почергово.

  З довідки дитячого ясла-садку №8 «Казка»від 23.10.2009 №78 та витягу із журналу вбачається, що ОСОБА_7 відвідувала заклад з 19.04.2001 р. по 30.05.2004 р. Батьки разом або почергово приводили доньку та забирали її. В журналі батьками дитини записані ОСОБА_1 та ОСОБА_10 і їхня спільна адреса по АДРЕСА_2, що відповідає поясненням позивачів та їх  свідків.

З відповіді Ковельського міського відділу УМВС України у Волинській області від 22.06.2011 р. №206 вбачається, що 28.10.2003 р. ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів з приводу зникнення її чоловіка ОСОБА_10

З наявного в матеріалах справи рахунку №45 від 06.11.2003 р. на оплату ритуальних послуг вбачається, що похорон ОСОБА_10 організовувала ОСОБА_1 Дану обставину підтвердили також свідки позивача –ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та свідок відповідача ОСОБА_15

 Крім того, свідки позивача –ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_13, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_21 підтвердили факт проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_1 однією сім’єю, ведення ними спільного господарства, виховання дитини та отримання доходу, який полягав у ввезенні з-за кордону автомобілів і їх подальшої реалізації на Україні.

  Підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_10 і ОСОБА_1 також свідки  відповідача –ОСОБА_22 та ОСОБА_15

  За таких обставин справи, суд приходить до висновку, що факт спільного проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_1, як чоловіка і жінки однією сім’єю без шлюбу за період з листопада 1996 р. по жовтень 2003 р. мав місце.

 Суд критично оцінює заперечення відповідача про те, що ОСОБА_1 не жила із ОСОБА_10

  Як вбачається з пояснення від 17.02.2009 р., клопотання про призначення судово-генетичної експертизи від 14.07.2008 р., заяви від 28.01.2008 р., які подавала та підписувала ОСОБА_4 в справі за її позовом про встановлення факту батьківства, в цих документах відповідач сама особисто згадує ОСОБА_1, як співмешканку ОСОБА_10

 Суд також не бере до уваги покази свідків сторони відповідача – ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 про те, що ОСОБА_1 не проживала з ОСОБА_10, оскільки вони спростовуються згаданими вище матеріалами справи. Крім того, покази свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24 є непослідовними та суперечливими.

  Так, свідок ОСОБА_24 показав, що співпрацював із ОСОБА_10 з 2003 року лише по одній судовій справі, для участі у судовому засіданні його лише один раз возила в м.Луцьк водій ОСОБА_10 –ОСОБА_1,  в той час як з наявних в матеріалах справи копій ухвал Господарського суду Волинської області вбачається, що ОСОБА_24 представляв інтереси ОСОБА_10 по декількох судових справах, у т.ч. в 2002 році. Наведені обставини ставлять під сумнів достовірність його показів.

 Свідки відповідача –ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 не знали ОСОБА_10 в період з 1996 по 2001 рік, а  їхні покази ґрунтуються лише на почутому від інших осіб, яких свідки не змогли назвати.

Згідно до ст. 63 ЦПК України, не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Посилання свідків на те, що вони про відсутність шлюбних стосунків між ОСОБА_1 і ОСОБА_10 дізналися від ОСОБА_10 сприймається критично в силу неможливості перевірити дані обставини, а також з огляду на наявність інших доказів, які підтверджують факт проживання ОСОБА_10 і ОСОБА_1 однією сім’єю.

 Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що рішенням апеляційного суду Волинської області від 23.10.2008 р. в іншій справі встановлено факт проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_10 з весни 2003 року. Цим рішенням встановлювався факт визнання ОСОБА_10 свого батьківства, а не факт спільного проживання. Така ж правова позиція міститься і в ухвалі Верховного Суду України від 24.11.2010 р. в даній справі.

 За таких обставин, позовна вимога ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання її та ОСОБА_10, як жінки та чоловіка однією сім’єю без шлюбу за період з листопада 1996 р. по жовтень 2003 р. підлягає до задоволення.

Згідно ст. 17 Закону України «Про власність», який діяв у період, коли було придбано об’єкти нерухомості, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 і ОСОБА_10 здійснювали спільну діяльність по ввезенню з-за кордону автомобілів і їх реалізації в Україні, від чого отримували спільний дохід. Дану обставину підтвердили свідки сторони позивача ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_13, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_21, та свідок сторони відповідача ОСОБА_22 Відомостей про будь-які інші їхні джерела доходу в період з 1996 по 2001 рік суду не представлено.

В матеріалах справи є належним чином завірений переклад звинувачувального акту м.Ополє Любельської районної прокуратури, Республіка Польща від 16.08.1996 р., який підтверджує, що в 1996 р. ОСОБА_1 займалася придбанням автомобілів за кордоном. Крім того, управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Волинській області відповіддю від 17.02.2011 р. №18/571 підтвердило, що з листопада 1995 р. по лютий 1998 р. ОСОБА_1 використала свій закордонний паспорт, внаслідок чого їй було видано новий. Ці документи підтверджують пояснення ОСОБА_1 та покази свідків сторони позивача про те, що ОСОБА_1 також займалася ввезенням з-за кордону автомобілів для їх подальшої реалізації в Україні.

Окрім ввезення автомобілів, ОСОБА_1 займалася їх оформленням в Україні і організовувала виконання ремонтних робіт, що стверджується показами свідків ОСОБА_20, ОСОБА_21, та підтверджено наявними в матеріалах справи рахунком та квитанціями про ремонт автомобілів, які виписані на ім’я ОСОБА_27.

 Таким чином, ОСОБА_1 брала нарівні із ОСОБА_10 участь в здійсненні спільної діяльності по отриманню доходу.

  Як вбачається з відповідей Ковельського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи УМВС України у Волинській області від 24.02.2011 р., впродовж 1996-2001 років за ОСОБА_1 було зареєстровано 34 автомобілі, а за ОСОБА_10 –24 автомобілі. Наявний у матеріалах справи висновок №7601 експертного автотоварознавчого дослідження від 24.06.2011 р. підтверджує, що від реалізації 27 автомобілів ОСОБА_1 могла отримати дохід 187430,00 грн.

 Як стверджує позивач ОСОБА_1, кошти, отримані від продажу автомобілів, між нею і ОСОБА_10 не ділилися. Це стверджується також показами свідка ОСОБА_21, який зазначив, що коли позичав гроші у ОСОБА_10, останній направив його до ОСОБА_1, сказавши, що в них одна каса.

  За таких обставин справи суд приходить до висновку, що єдиним видом доходу ОСОБА_10 та ОСОБА_1 в період 1996-2001 р.р. була їхня спільна діяльність з рівним ступенем участі в ній по ввезенню з-за кордону автомобілів та їх реалізація в Україні і отримання спільного доходу, а тому бере до уваги доводи позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_8 про те, що в придбання об’єктів нерухомості –будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»та будівлі пральні було вкладено спільні кошти ОСОБА_10 і ОСОБА_1

 Твердження сторони відповідача про те, що ОСОБА_1 не могла брати участь в придбанні нерухомості, оскільки була конкурентом ОСОБА_10 під час аукціону 14.09.2001 р. нічим не підтверджені, оскільки незалежно від наявності чи відсутності між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 конкуренції в ході аукціону, в придбання майна вкладалися їхні спільно зароблені кошти. Наявність у ОСОБА_1 квитанцій про сплату коштів за придбання нерухомості на аукціоні також підтверджує цю обставину.

 Свідок ОСОБА_28, яка в 2001 р. працювала в органах податкової служби в м. Ковелі, підтвердила, що ОСОБА_10 їй сказав, що готель придбали вони разом із ОСОБА_1 Про те, що готель було придбано спільно ОСОБА_10 і ОСОБА_1, підтвердили й свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_29, ОСОБА_21

В матеріалах справи є договір оренди від 02.01.2002 р., згідно якого підприємець ОСОБА_10 передав управлінню соціального захисту населення в оренду приміщення в готелі. Цей договір скріплено підписом ОСОБА_1, яка також займалася газифікацією приміщення, а її домашній номер телефону зазначено в проекті відведення земельної ділянки, який замовлявся ОСОБА_10 Дані докази підтверджують, що приміщення готелю використовувалося спільно ОСОБА_10 і ОСОБА_1

Зважаючи на ту обставину, що об’єкти нерухомості були придбані за спільні кошти, отримані внаслідок спільної діяльності ОСОБА_10 і ОСОБА_1 з рівним ступенем участі в цій діяльності кожного з них, то частки ОСОБА_10 та ОСОБА_1 в придбаному майні є рівними, по 1/2 кожному. З огляду на це, підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на 1/2 нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»та на 1/2 нежитлової будівлі пральні, які знаходяться по АДРЕСА_1.

 Водночас суд відхиляє посилання позивачів на ст. 74 Сімейного кодексу України, оскільки даний нормативний акт не діяв на момент придбання нерухомості.

 Суд не бере до уваги покази свідка ОСОБА_23 про те, що в ОСОБА_1 не було своїх коштів, оскільки згідно ст. 63 ЦПК України, не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

 Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_10, який помер 01.11.2003 року, спадкоємцями першої черги за законом є його діти ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 та матір ОСОБА_8, які своєчасно звернулись із заявами в нотаріальну контору про прийняття спадщини за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_10

З урахуванням викладених вище мотивів, ОСОБА_10 належить 1/2 нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3», загальною площею 1359,1 кв.м. та 1/2 нежитлової будівлі пральні, загальною площею 103,5 кв.м., які знаходяться по АДРЕСА_1. Крім того, ОСОБА_10 належать грошові вклади, які розміщені в ТВБВ-10002/0127 Волинського обласного управління ВАТ «Ощадбанк»на рахунках №НОМЕР_1, №НОМЕР_2.

 Судом встановлено, що ОСОБА_10 на випадок своєї смерті заповіт не складався.

 Згідно ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємця). Згідно ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

 Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народження після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

 Згідно ч. 4 ст. 1268 України визначено, що малолітня, неповнолітня особи вважаються такими, що прийняли спадщину.

 Відповідно до ст. 1278 ЦК України передбачено, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

За таких обставин, з урахуванням визнання позовних вимог в цій частині, решта спадкового майна після смерті ОСОБА_10 повинно ділитися між його матір’ю, ОСОБА_8 та дочками ОСОБА_7 і ОСОБА_9

Тому підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_8 та ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_7 про визнання за ними права власності на 1/3 всього належного ОСОБА_10 майна, грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках №НОМЕР_1, №НОМЕР_2 у ВАТ «Державний ощадний банк України»в філії –Волинське обласне управління ТВБВ №10002/0127, а також права власності на 1/6 нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»та на 1/6 нежитлової будівлі пральні.

Підстав для застосування строків позовної давності суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.10, 60, 63, 88, 174, 212-215 ЦПК України, на підставі ст..ст. 1216, 1258, 1261, 1268, 1278 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про власність», суд -

вирішив:

  Позов задовольнити повністю.

  Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_10, як чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу за період з листопада 1996 р. по жовтень 2003 р.

  Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»загальною площею 1359,1 кв.м., та на 1/2 частину нежитлової будівлі пральні загальною площею 103,5 кв.м., які знаходяться по АДРЕСА_1

  Визнати за ОСОБА_7 в порядку спадкування за законом після смерті її батька, ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, право власності на 1/3 грошових коштів, що належали ОСОБА_10 та знаходяться на банківських рахунках №НОМЕР_1 та  №НОМЕР_2 у ВАТ «Державний ощадний банк України»в філії –Волинське обласне управління ТВБВ №10002/0127, а також право власності на 1/6 частину нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»площею 1359,1 кв.м., та на 1/6 нежитлової будівлі пральні площею 103,5 кв.м., які знаходяться по АДРЕСА_1

  Визнати за ОСОБА_8, в порядку спадкування за законом після смерті її сина, ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, право власності на 1/3 грошових коштів, що належали ОСОБА_10 та знаходяться на банківських рахунках №НОМЕР_1 та №НОМЕР_2 у ВАТ «Державний ощадний банк України»в філії –Волинське обласне управління ТВБВ №10002/0127, а також право власності на 1/6 частину нежитлової будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_3»площею 1359,1 кв.м., та на 1/6 частину нежитлової будівлі пральні площею 103,5 кв.м., які знаходяться по АДРЕСА_1

  Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2007 грн. 50 коп. та по оплаті послуг за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

  Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги, яка подається на протязі десяти днів з дня його проголошення через Володимир-Волинський міський суд Волинської області та набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Головуючий: