ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Кота О.В. - головуючого, Михайлюка М.В., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року у справі № 20-5/074 за позовом Міністерства оборони Російської Федерації (далі -Міністерство РФ) (44 спортивний клуб Чорноморського флоту) (далі - Клуб) до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі -СПД ОСОБА_1.) про усунення перешкод в користуванні майном

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2.;

відповідача -Осіпова В.В.,

встановив:

          Рішенням господарського суду м. Севастополя  від 27 квітня 2006 року (суддя Євдокимов І.В.) позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано СПД ОСОБА_1. усунути перешкоди Міністерству РФ в особі Клубу в користуванні майном, шляхом звільнення нежитлового приміщення     загальною площею 52,8 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова, 2 та стягнуто судові витрати.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року (судді Прокопанич Г.К., Борисова Ю.В., Плут В.М.) рішення господарського суду м. Севастополя від 27 квітня 2006 року у справі скасовано, позов Міністерства РФ задоволено, зобов'язано СПД ОСОБА_1. усунути перешкоди Міністерству РФ в особі Клубу у користуванні майном шляхом звільнення асфальтового майданчика площею 52,8 кв.м. за адресою м. Севастополь, пл. Нахімова, 2.

СПД ОСОБА_1. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити чи скасувати постанову апеляційного господарського суду м. Севастополя від 08.06.2006 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, 1 травня 2000 року між Клубом Міністерства РФ та СПД ОСОБА_1., укладено договір оренди (суборенди) № НОМЕР_1, якому 14 червня 2001 року надано №НОМЕР_2

Предметом договору була оренда майданчика за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова, 2, площею 37 кв.м., строк дії визначено пунктом 2.2 до 1 травня 2001 року.

Додатковою угодою №НОМЕР_3 збільшено площу орендованого майданчика до 52,8 кв.м.

Відповідно до додаткової угоди № НОМЕР_4  строк дії договору пролонговано до 31 грудня 2005 року.

В матеріалах справи знаходяться договори від 1 вересня 1999 року:

- договір про умови використання земельної ділянки від 1 вересня 1999 року, відповідно до якого Клуб передає, а СПД ОСОБА_1. приймає в користування земельну ділянку загальною площею 46 м² з наступною забудовою строком на 7 років з пролонгацією.

- договір про спільну діяльність об'єкту роздрібної торгівлі та загального харчування, відповідно до якого внеском СПД ОСОБА_1. є майно та грошові кошти, необхідні для придбання і оплати обладнання, матеріалів, механізмів, вартості проектних та будівельних робіт, а внеском Клубу є право користування частиною земельної ділянки, площею 46м², що знаходиться за адресою пл. Нахімова, 2. 

Отже, фактично в матеріалах справи знаходиться три взаємопов'язаних між собою договори.

При винесенні постанови апеляційним судом враховано Договір від 1 травня 2000 року.

Разом з тим, зазначено, що Договори від 1 вересня 1999 року є неналежними доказами у справі, оскільки підписані не командиром військової частини, а його заступником, і не в 1999 році, а в 2004 році.

Вказаний висновок суду не відповідає постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судове рішення” де зазначено,  що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки в Договорах зазначена дата складання 1 вересня 1999 року є підставним застосовувати до спірних правовідносин норми ЦК УРСР. Разом з тим,  апеляційним судом висунуті припущення щодо дати складання спірних договорів в 2004 році, тому колегія суддів вважає за необхідне враховувати норми ЦК України. 

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Аналогічні положення закріплені в ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 64 ЦК УРСР довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва  перед третіми особами.  Аналогічна норма міститься в ст. 237 ЦК України. Крім того, у ч. 3 ст. 237 ЦК України зазначено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, господарському суду при оцінці договорів необхідно було дослідити, на яких підставах виникає представництво інтересів Клубу Міністерства РФ та наявність вказаних підстав для підписання Договорів.

Проте, вказаного зроблено не було.

Відповідно до ст. 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Аналогічна норма закріплена в ст. 241 ЦК України.

Отже, апеляційному господарському суду необхідно було встановити, чи Міністерством РФ  вчинялися дії, що свідчать про схвалення договорів від 1 вересня 1999 року. Проте, апеляційний господарський суд в порушення ст. 43 ГПК України, ст. 63 ЦК УРСР, ст. 241 ЦК України вказані обставини не досліджував. Тому висновки про те, що договори від 1 вересня 1999 року не є належними доказами у справі є передчасними.

Враховуючи, що предметом спору, відповідно до уточнення до позовної заяви від 20 квітня 2006 року (а. с. 48) є усунення перешкод в користуванні майном, переданим в суборенду, а апеляційним судом зобов'язано звільнити асфальтований майданчик площею 52,8 м², тому господарський суд не дав належну оцінку вимогам позивача (звільнення приміщення, звільнення земельної ділянки, тощо), а відтак не можна встановити чи розглянуті вимоги в повному об'ємі.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції передчасно прийняв рішення, не врахувавши вимог Закону та не дослідивши всіх обставин справи.

Разом з тим, апеляційним господарським судом обґрунтовано скасовано рішення місцевого господарського суду, враховуючи норми ст.ст. 103,104 ГПК України.

Наведене свідчить про те, що винесене судове рішення підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

          При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

 Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹-111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України

постановив:

          Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності  ОСОБА_1 задовольнити.

          Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року та рішення господарського суду міста Севастополя від 27 квітня 2006 року у справі № 20-5/074 скасувати.

          Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя в іншому складі суду.

Головуючий суддя                                                                       О. Кот

                       судді                                                                      М. Михайлюк

                                                                                                    С. Самусенко