АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-291\2011 року
Категорія ч.2 ст. 125 КК України; Н.Т.Головуючий у 1-й інстанції Жмурко П.Я.
Доповідач: Мілаш С.П.
У Х В А Л А
Іменем України
2011 року квітня місяця 12 дня. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого-судді Мілаша С.П.
Суддів: Голубенко Н.В., Гонтар А.А.
з участю прокурора Акулової С.М.
засудженого ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Карлівського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2011 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком :
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1 українець, громадянин України, не одружений, освіта середня, працюючий тваринником МВРХ Кумівського відділку ВАТ «Бурякорадгоспу Ланнівського», раніше судимий:
- 19.12.2006 р. Апеляційним судом Полтавської області за ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 263, ч.3 ст. 187 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; звільнений згідно постанови Ленінського районного суду м.Полтави від 8.04.2010р. умовно – достроково на 1 рік 1 місяць 29 днів, -
засуджений за ч.2 ст. 125 КК України на 6 місяців арешту.
На підставі ст. 71 КК України приєднано частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком у виді 1 року позбавлення волі. З урахуванням ст. 72 КК України остаточно визначено до відбування 1 рік 6 місяців позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 1943,60 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди; 1000 грн. за оплату юридичної допомоги та 3000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно вироку суду, ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що 24 липня 2010 року, близько 23 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та знаходячись поблизу кафе «Сузіря», що по вул. Леніна в с.Максимівка Карлівського району, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, умисно з метою заподіяння тілесного ушкодження, тримаючи скляну пляшку з пивом ємністю 0,5 л. в правій руці, наніс удар по голові ОСОБА_2
Далі продовжуючи свої злочинні дії штовхнув останнього, від чого ОСОБА_2 вдарився об залізобетонний стовп, після чого ОСОБА_1 наніс удар лобною частиною своєї голови в ніс потерпілому, в наслідок чого ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді забитої рани лобної області голови, забою м’яких тканин в тім’яній ділянці голови з права з садном, забитої рани на носі та перелому носової кістки, струсу головного мозку, саден на спині з ліва, які згідно до висновку судово –медичної експертизи відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
В своїй апеляції ОСОБА_1 не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації його дій, вказує на призначення занадто суворого покарання. Разом з тим просить вирок суду скасувати та провадження по справі закрити і звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст.46 КК України, в зв’язку із примиренням з потерпілим та відшкодуванням останньому завданої ним матеріальної та моральної шкоди.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_1 на підтримання апеляції, думку прокурора Акулової С.М., яка просила залишити вирок суду без змін, а апеляцію без задоволення, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Доведеність вини і правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 по справі ніким не оспорюється.
Призначаючи засудженому покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу ОСОБА_1, який раніше судимий за тяжкі корисливі злочини, за місцем роботи характеризується позитивно та обставини, що пом’якшують покарання, зокрема визнання вини і щире каяття.
У відповідності з вимогами ст. 67 КК України судом правильно вказано обставину, що обтяжує покарання –вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.
З врахуванням того, що злочин ОСОБА_1 було вчинено в період умовно –достроково звільнення, суд першої інстанції правильно визначив міру покарання останньому з застосуванням ст. 71 КК України, частково приєднавши невідбуту частину покарання за вироком Апеляційного суду Полтавської області від 19.12.2006 р.
Оскільки ОСОБА_1 на шлях виправлення не став та знову вчинив умисний злочин, колегія судів не вбачає підстав для пом’якшення йому міри покарання з застосуванням ст. 69 КК України.
Колегія суддів вважає, що покарання призначене засудженому ОСОБА_1 судом першої інстанції є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Доводи апеляції засудженого про те, що справа підлягає закриттю на підставі ст.46 КК України, в зв’язку з його примиренням з потерпілим, не заслуговують на увагу.
Так, відповідно до положень ст. 46 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Відповідно до Постанови пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» такою, що вчинила злочин вперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів, або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, вироком Апеляційного суду Полтавської області від 19.12.2006 р. був засуджений за вчинення тяжких злочинів до реальної міри покарання, даний злочин вчинив в період умовно –дострокового звільнення за вищевказаним вироком, а тому положення ст. 46 КК України до нього застосовуватись не можуть.
Крім того, згідно ч.1 ст. 27 КПК України в справах про злочини, передбачені ст. 125 КК України, примирення підсудного з потерпілим може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.
Як видно з протоколу судового засідання ( а.с. 105 –107), на момент видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку, підсудним ОСОБА_1 не була в повному обсязі відшкодована завдана потерпілому як матеріальна, так і моральна шкода, та потерпілий наполягав на задоволенні його цивільного позову в повному об’ємі, що свідчить про те, що примирення між підсудним та потерпілим на той час не відбулось.
Крім того, у справі приймав участь прокурор, що відповідно до ч.4 ст. 27 КПК України виключає закриття справи в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, або підсудним.
Таким чином, передбачених законом підстав для скасування вироку та закриття провадження по справі не має.
З врахуванням викладеного, колегія суддів, вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 –залишити без задоволення, а вирок Карлівського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2011 року відносно нього –без міни.
С У Д Д І :
Мілаш С.П. Голубенко Н.В. Гонтар А.А.