Справа № 1-72/11             

В И Р О К

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

          м.Луцьк                                                                                          15 квітня 2011 року           Луцький  міськрайонний суд Волинської  області під головуванням

судді                                                                       Квятковського М.С.

за участю секретаря                                                   Куденчук О.М.

прокурора                                                             Ващук І.В.

захисника                                                            ОСОБА_1, ОСОБА_2

потерпілого                                                            ОСОБА_3

захисника                                                            ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу про обвинувачення

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Луцька, із середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, мешканця АДРЕСА_1, раніше несудимого,

за ст. 186 ч.2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

          Підсудний ОСОБА_5 30 липня 2010 року, близько 02 год. ночі, знаходячись на тротуарі, за проїжджою частиною дороги поблизу будинку №2, що по вул. Воїнів Інтернаціоналістів у м. Луцьку, переслідуючи корисливу зацікавленість та мету заволодіння чужим майном, застосував насильство до потерпілого ОСОБА_3, яке не є небезпечним для життя та здоров’я, і яке виразилось у нанесенні удару кулаком руки по підборіддю від якого потерпілий впав, після чого підсудний наніс ще декілька ударів ногами по тілу ОСОБА_3, внаслідок чого останній отримав легкі тілесні ушкодження у вигляді забою зовнішнього носа, правої половини обличчя, садна шкіри чільної ділянки зліва з синцем, та відкрито викрав майно потерпілого: мобільний телефон марки «Нокіа 2600»імеі НОМЕР_1 вартістю 300 грн., у якому перебувала сім-картка оператора «Лайф»НОМЕР_2 вартістю 30 грн., на рахунку якої знаходилось 15 грн., а всього на суму 345 грн.

          Допитаний в судовому засіданні, з приводу інкримінованого йому злочину, підсудний ОСОБА_5, своєї вини не визнав.

          Дав показання про те, що, 30 липня 2010 року вранці до нього передзвонив потерпілий ОСОБА_3 з вимогою повернути 40 грн., які він раніше позичив йому. Ввечері він, разом із своїми знайомими ОСОБА_10 із смт. Олика та таксистом ОСОБА_6, прізвище та адреси якого не знає, зустрілися із ОСОБА_3 біля кафе «Славутич». Під час розмови із потерпілим, останній почав його ображати, а тому він вдарив його правою рукою в область грудної клітки та штовхнув лівою рукою в область щелепи, від чого ОСОБА_3 впав. Ніякого майна в той вечір у потерпілого не забирав. Наступного дня ОСОБА_3  по телефону почав вимагати у нього 3000 доларів США, або в іншому випадку, якщо грошей не отримає, звернутись пригрозив в міліцію, що в послідуючому і зробив.

          Не зважаючи на те, що підсудний ОСОБА_5 своєї вини в інкримінованому йому злочині не визнав, його винуватість стверджується зібраними та дослідженими по справі доказами.

          Так, потерпілий по справі ОСОБА_3 дав показання про те, що підсудний ОСОБА_5, маючи перед ним грошовий борг, попередньо передзвонивши йому, під час зустрічі у нічний час 30.07.2010 року, поблизу кафе «Славутич» наніс йому удар кулаком по підборіддю, від якого впав, та декілька ударів ногами по тілу, після чого заволодів належним йому майном: телефоном «Нокіа 2600»із сім-карткою «Лайф», на рахунку якої знаходилось 15 грн., а всього майном на суму 345 грн. При цьому, потерпілий ОСОБА_3 ствердив, що він не висловлював жодного образливого слова відносно підсудного, останній наніс йому удари та заволодів майном після запитання коли ОСОБА_5 поверне гроші.

          Такі показання потерпілого суд приймає до уваги, оскільки вони підтверджуються іншими, об’єктивно зібраними та дослідженими по справі доказами.

          Так, свідок ОСОБА_8, який на час події проживав у квартирі потерпілого ствердив, що 30 липня 2010 року в нічний час, знаходячись на балконі квартири, куди вийшов перекурити, бачив, як підсудний по справі ОСОБА_5 наніс потерпілому удар рукою в область голови, а коли той впав, ще декілька ударів ногами по тілу, після чого заволодів належним ОСОБА_3 телефоном, який випав у нього. Відразу після події бачив на потерпілому тілесні ушкодження.

          З показань свідка ОСОБА_7  - матері потерпілого ОСОБА_3 вбачається, що після повернення її із села, син повідомив їй, що його побили та заволоділи належним йому мобільним телефоном. При цьому, також ствердила, що бачила на обличчі сина тілесні ушкодження, та ту обставину, що в період із червня по серпень 2010 року у їх квартирі дійсно проживав свідок ОСОБА_8

          Зазначені вище показання потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_7 про відомі їм обставини злочину, які вони дали в суді, та на досудовому слідстві ОСОБА_3 і ОСОБА_8 під час очних ставок із ОСОБА_5 та на відтвореннях обстановки та обставин події, узгоджуються і з іншими дослідженими по справі доказами.

/а.с. 26; 33 –38/

/а.с. 72 –78; 83 –84/.

          Так, свідок ОСОБА_9 дав показання про те, що був залучений слідчими органами в якості понятого при відтворенні  обстановки і обставин події із ОСОБА_8, коли той показував яким чином підсудний  ОСОБА_5 наніс потерпілому удар кулаком в обличчя, після чого останній впав, у нього вилетів мобільний телефон, який світився, і яким заволоділа особа після нанесення удару.

          Із фототаблиць, до протоколу відтворення обстановки та обставин події із ОСОБА_8 вбачається, що дійсно із місця на балконі квартири, де знаходився вказаний свідок було видно місце вчинення злочину, а отже він дійсно бачив дану подію.

/а.с. 74 –78/.

          Відповідно до інформації про сеанси телефонного зв’язку, яка приєднана до матеріалів справи в якості речового доказу, протоколу огляду роздруківок вхідних та вихідних з’єднань абонента оператора мобільного зв’язку, саме потерпілому ОСОБА_3 на мобільний телефон НОМЕР_2  30 липня 2010 року о 01 год. 11 хв. зателефонував підсудний із мобільного телефону НОМЕР_3, і це з’єднання по мобільному телефону ОСОБА_3 було останнім.

/а.с. 61 –62; 63/.

          Як вбачається із висновку комісійної судово-медичної експертизи за № 17 від 02 березня 2011 року, потерпілий ОСОБА_3, внаслідок вчинення відносно нього злочину, отримав легкі тілесні ушкодження у вигляді забою зовнішнього носа, правої половини обличчя, садна шкіри чільної ділянки зліва з синцем. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися при обставинах та в строк, на які вказує потерпілий.

          На підставі наведених доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що своїми умисними діями, направленими на відкрите викрадення чужого майна, поєднаними із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, вчиненими повторно, підсудний ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений ст. 186 ч.2 КК України.

          Кваліфікуючи таким чином дії підсудного, суд виходить із наступного:

          Так, із наведених у вироку доказів вбачається, що всі дії підсудного по відношенню до потерпілого були вчинені з метою заволодіння майном. Про це свідчать і телефонний дзвінок підсудного до потерпілого перед злочином, в ході якого вони домовились про зустріч, те, що відразу після нанесених потерпілому ударів ОСОБА_5 заволодів його мобільним телефоном, те, що відповідно до вироку Апеляційного суду Волинської області від 03 вересня 2010 року ОСОБА_5 уже був засуджений за вчинення ряду корисливих злочинів, вчинених у 2008 році, а отже являється особою схильною до вчинення таких злочинів.

          Разом з тим, суд не приймає до уваги висновки судово-медичної експертизи за № 1605 від 05.10.2010 р. в тій частині, що потерпілому були спричинені і середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, оскільки як вбачається із висновку комісійної судово-медичної експертизи  від 02 березня 2011 р. за №17 такі тілесні ушкодження як злам кісток лицевого черепа по Фор та нижньої стінки правої орбіти не підтверджується об’єктивними даними.

          Заперечення підсудного ОСОБА_5 про те, що не заволодівав майном потерпілого ОСОБА_3, показання про це свідка ОСОБА_10, суд до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються наведеними по справі доказами, та розцінює як намагання підсудного уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, а свідка ОСОБА_10 –сприяти йому  у цьому.

          При цьому, суд також враховує, що ОСОБА_5 в ході досудового слідства у явці з повинною зазначав, що він наніс удари потерпілому ОСОБА_3 та заволодів його мобільним телефоном, який пізніше продав за 40 грн.

/а.с. 20/.

          В подальшому, в ході слідства і в суді ОСОБА_5 неодноразово міняв показання, будучи допитаним в якості підозрюваного, обвинуваченого, під час відтворення обстановки та обставин події, під час очних ставок із потерпілим ОСОБА_3 і свідком ОСОБА_8, в якості підсудного, щодо обставин конфлікту та нанесення ударів потерпілому, та осіб, які були при цьому присутні.

          Так, спочатку ОСОБА_5 зазначав, що наносив два удари потерпілому, при цьому були присутні його знайомі ОСОБА_10 із смт. Олика та таксист ОСОБА_6. В подальшому, підсудний змінив свої показання, та став зазначати, що наніс один удар в груди потерпілому, другий раз штовхнув його в обличчя, при цьому, в останньому судовому засіданні уже стверджував, після допиту свідка ОСОБА_10 за клопотанням захисника, що під час цих подій був присутній вказаний свідок на ім’я ОСОБА_5, який проживає по АДРЕСА_2. Свідок ОСОБА_10 дав показання про те, що він дійсно був присутній під час зустрічі 30 липня 2010 року потерпілого із підсудним, при цьому останній лише раз штовхнув потерпілого, речі не забирав, вони із підсудним знайомі уже кілька років і бували в гостях один одного.

          Такі протиречиві показання підсудного ОСОБА_5 і свідка ОСОБА_10 безумовно свідчать про їх неправдивість, а тому суд не приймає їх до уваги.

          Суд враховує те, що підсудний ОСОБА_5 протягом усього досудового і судового слідства не вказував на дану особу як очевидця події, хоч нібито вони із даним свідком знайомі давно і знають місце проживання одне одного.

          В сукупності наведені обставини свідчать про вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому злочину, а намагання в будь-який спосіб уникнути відповідальності за нього, вказують на підвищену його суспільну небезпеку як особи.

          Обговорюючи питання про вид і мру покарання відносно підсудного ОСОБА_5, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких, дані про його особу.

          Обставини, які пом’якшують покарання, по справі відсутні.

          При таких обставинах,  враховуючи характер і обставини вчиненого підсудним злочину, те, що відповідно до вироку Апеляційного суду Волинської області від 03 вересня 2010 року він засуджений за ст.ст. 190 ч.1; 189 ч.2; 187 ч.3, 69, 70 КК України, до 3 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією половини майна, яке є його власністю, в дохід держави, суд вважає, що покарання йому слід обрати у виді позбавлення волі за правилами, передбаченими ст. 70 ч. 4 КК України.

          Вирішуючи цивільний позов ОСОБА_3, суд вважає, що в його користь із підсудного слід стягнути матеріальну шкоду в сумі 345 грн. та моральну шкоду в сумі 3000 грн., враховуючи характер і обставини вчиненого відносно потерпілого злочину, та отриманих ним тілесних ушкоджень.

          Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд –

З А С У Д И В:          

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України, та призначити йому покарання у виді 4-х років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 ч.4 КК України, за сукупністю злочинів за даним вироком суду і вироком Апеляційного суду Волинської області від 03 вересня 2010 року, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно ОСОБА_5 призначити покарання у виді 6 /шести/ років позбавлення волі із конфіскацією половини майна, яке є його власністю в дохід держави.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_5, до вступу вироку в законну силу, залишити утримання під вартою, строк відбуття покарання йому рахувати із 27 серпня 2010 року з часу затримання.

Зарахувати ОСОБА_5 у час відбуття покарання, час перебування його під вартою за вироком суду від 03 вересня 2010 року із 28 листопада по 08 грудня 2008 року.

Стягнути із ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 345 грн. матеріальної шкоди та 3000 грн. моральної шкоди, а всього 3345 грн. /три тисячі триста сорок п’ять гривень./

Речові докази по справі –інформацію про сеанси стільникового зв’язку - залишити при матеріалах справи.

          На вирок суду може бути подана апеляція до Апеляційного суду Волинської області шляхом її подачі через Луцький міськрайонний суд протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення, засудженим ОСОБА_5, в той же строк, з моменту вручення йому копії вироку суду.

Головуючий