УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 11/0690/394/11
Стаття ч.1 142
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2011 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Велидчука В.М.
суддів Крижанівсього В.В., Ткача С.О.
за участю
прокурора Селюченко І.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 18 березня 2011 року, якою кримінальна справа щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Житомира, несудимого, обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.142 КК України ( в редакції 1960 року) направлена прокурору для проведення досудового слідства.
ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що 24 січня 1994 року, близько 01 години, в районі вулиць Московської-Домбровського в м. Житомирі, з метою заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, яке виразилося у нанесенні ударів руками та ногами в область голови і тулуба, в результаті чого заподіяв потерпілому ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді крововиливів на обличчі, струсу головного мозку, перелому кісток спинки носа, крововиливів в область обох очей, які відносяться до категорії легких з короткочасним розладом здоров'я. Після цього відкрито викрав майно, що належало потерпілому, а саме шкіряну куртку, вартістю 10 млн. крб., шапку з хутра ондатри вартістю 1 млн. крб., піджак вартістю 1000 тисяч крб., портмоне вартістю 120 тис. крб., документи та 1,5 млн. крб., чим завдав потерпілому матеріальну шкоди на загальну суму 12 млн.720 тис. крб..
Дії ОСОБА_1 органом досудового слідства кваліфіковані за ч. 1 ст. 142 України (в редакції 1960 року), як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу.
Постановою слідчого СВ Богунського РВ УМВС України від 21 жовтня 2010 року кримінальна справа № 94/2138 про обвинувачення ОСОБА_1 направлена до Богунського районного суду м. Житомира для вирішення питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
За результатами розгляду справи, постановою Богунського районного суду м. Житомира від 18 березня 2011 року, кримінальна справа щодо ОСОБА_1 направлена прокурору для проведення досудового слідства з таких підстав.
Обвинувачений ОСОБА_1 оголошений у розшук. Проте в справі відсутні дані про те, чи заведена розшукова справа, які заходи з цього приводу вживалися органом досудового слідства та відсутні відомості щодо результатів розшуку обвинуваченого, станом на 2010 рік. Відсутність ОСОБА_1 у судовому засіданні перешкоджає суду виконати вимоги ч. З ст. 7-1|КПК України та з'ясувати в обвинуваченого, чи згоден він із закриттям справи з підстав закінчення строків давності. Особи, зазначені у ст. 7-1 КПК України органом досудового слідства не ознайомлені з постановою про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності та навіть не повідомлялися про винесення такої постанови. Крім цього в матеріалах справи не містяться дані про те, чи притягався до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 у період з 2005 року до часу розгляду справи в суді. Це унеможливлює встановити наявність передбачених ст. 49 КК України підстав для закриття справи та звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності.
В апеляції прокурора ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням закону і кримінально-процесуального законодавства.
Посилається прокурор на те, що згідно протоколу усної заяви про вчинений злочин, напад на потерпілого ОСОБА_2 був здійснений 24.01.1994 року і на час розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_1 вже пройшло 15 років, а злочин у вчиненні якого його обвинувачують(ч. 1 ст. 142 КК України , в редакції 1960 року) є злочином тяжким. Далі йдеться про те, що суд визначив суперечливі підстави направлення кримінальної справи для проведення досудового слідства. Зазначивши, що ОСОБА_3 перебуває у розшуку, про що свідчить розшукова справа, суд в подальшому вказує, що відсутні дані щодо переривання строків позовної давності чи відсутності його переривання у справі немає. Також невірним є висновок суду про те, що відсутні відомості з приводу розшуку обвинуваченого, оскільки відповідно до повідомлення начальника Богунського РВ УМВС України в Житомирській області від 21.10.2010 року встановити місце знаходження обвинуваченого не можливо, що підтверджується поясненнями ОСОБА_4 Крім цього , в постанові не вказано, якою статтею КПК України, суд керувався направляючи кримінальну справу для проведення досудового слідства.
Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який частково підтримав доводи апеляції і просив змінити постанову суду, перевіривши справу та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнала, що апеляція підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи видно, що кримінальна справа щодо ОСОБА_1 була порушена 03.02.1994 року і 08.02. цього ж року, йому було обрано запобіжний захід тримання під вартою. Далі, 05 травня 1994 року, строк досудового слідства та тримання під вартою ОСОБА_1 було продовжено до 5-ти місяців. 04 липня 1994 року, раніше обраний ОСОБА_1 запобіжний, було змінено на підписку про невиїзд. 06 лютого 1995 року щодо обвинуваченого було оголошено розшук та зупинено досудове слідство. ОСОБА_1 було затримано 30.10. 1996 року, проте, 01.11. 1996 року, прокурором м. Житомира було відмовлено в задоволенні подання про зміну запобіжного заходу на тримання обвинуваченого під вартою. 30 січня 1997 року щодо обвинуваченого знову було оголошено розшук та зупинено досудове слідство. Заходами розшуку було встановлено конкретне місце проживання обвинуваченого в країні – Ізраїль, про , що 26 листопала1998 року було повідомлено начальника РВ УМВС України в Житомирській області. В подальшому, неодноразово оголошувався розшук обвинувачено та зупинялося досудове слідство. За результатами розшуку знову повідомлялося вищевказане місце проживання обвинуваченого .Останньою за часом винесення постановою (від 10 вересня 2005 року), знову оголошено розшук обвинуваченого та зупинено досудове слідство у справі. Вказана постанова не скасована, результатів розшуку у справі немає, а відтак обвинувачений рахується у розшуку.
Разом з тим, за правилами ст. 49 КК підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності визнається благополучне закінчення певних строків давності. Благополучним визнається таке закінчення зазначених строків давності, при якому особа, що вчинила злочин, протягом цих строків виконала дві умови: 1) не ухилялася від слідства або суду та 2) не вчинила нового зло чину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Проте незважаючи на те, що відносно обвинуваченого неодноразово оголошувався розшук та зупинялося досудове слідство, постанова про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності не містить даних щодо результатів обчислення строків давності та не визначено початковий і кінцевий момент їх закінчення.
За таких обставин, висновок суду про необхідність повернення даної справи для проведення досудового слідства, колегія суддів визнала обґрунтованим.
Що ж стосується посилання в апеляції на те, що суд першої інстанції не зазначив кримінально процесуальний закон, яким він керувався приймаючи рішення, то воно не відповідає фактичним обставинам справи. В постанові міститься посилання суду на конкретні норми КПК, якими він керувався.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне змінити постанову з метою усунення помилкового посилання суду першої інстанції допущеного в мотивувальній частині постанови, яке полягає в наступному.
Застосовуючи правила ст.49 КК України, суд помилково вказав, що даних щодо переривання строку позовної давності чи відсутності його переривання у справі не має. В даному випадку в ст. 49 КК України про позовну давність не йдеться, тому слово „позовну” з мотивувальної частини постанови суду першої інстанції слід виключити, як помилково застосоване.
Керуючись ст.ст. 365,366 КПК України, колегія суддів , -
ухвалила:
Апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції задовольнити частково.
Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 18 березня 2011 року, якою кримінальна справа щодо ОСОБА_1 направлена прокурору для проведення досудового слідства змінити, виключивши з мотивувальної частини слово „позовну”, як помилково застосоване.
В решті постанову залишити без зміни.
Судді: