КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2011 № 49/22
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Авдеєва П.В.
Коршун Н.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю,
від відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»
на рішення Господарського суду м. Києва від 30.03.2011
у справі № 49/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна»
про стягнення 88045,28 грн.
ВСТАНОВИВ:
В січні 2011 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 88045,28 грн. заборгованості за договором оренди фінансового лізингу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2011 у справі №49/22 скасувати, постановити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з’ясування обставин справи господарським судом, що мають значення для вирішення справи та на порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що підставою звернення до суду стало невиконання договору фінансового лізингу №L2098-03/08 від 17.03.2008 року, що був укладений між ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» та ТОВ «Енглер-Україна», через що у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем на загальну суму 88045,28 грн. Тобто, несплачені відповідачем рахунки – фактури на загальну суму 88045,28 грн. обліковуються за січень 2010 року – червень 2010 року та були виставлені в той період, коли предмет лізингу був у користуванні відповідача. За таких обставин апелянт вважає помилковим висновок господарського суду про відмову в позові.
Відповідач письмового відзиву суду не надав, в судове засідання не з’явився.
Учасники були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвали суду про прийняття апеляційної скарги до провадження. Однак, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом на прийняття участі в судовому засіданні, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.
Особи, які беруть участь у розгляді справ, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеній в позовні заяві (абзац 3 пункту 3.63 Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування ГПК України»).
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши думку представника позивача, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
17 березня 2008 року між ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» та ТОВ «Енглер-Україна» був укладений Договір фінансового лізингу № L2098-03/08.
Відповідно до п.1.1 Договору фінансового лізингу № L2098-03/08 від 17.03.2008 року Лізингодавець на підставі договору купівлі – продажу зобов’язується придбати у власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння, користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються у Специфікації, а Лізингоодержувач зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Лізингодавець придбав предмет лізингу за договором купівлі –продажу та передав його на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу, що підтверджується підписаним повноважними представниками сторін актом приймання –передачі предмета лізингу від 15.05.2008.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов’язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що відповідач належним чином не виконував умови договору в частині повної та своєчасної оплати лізингових платежів , у зв’язку з цим у нього утворилася заборгованість у розмірі 88 045,48 грн.
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у Лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку, зокрема, у випадку коли Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Так, п. 6.2 Договору передбачено, що у випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1-6.1.7 Договору обставин, Лізингодавець письмово повідомляє про це Лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений строк не усуває вчинені порушення Лізингоодержувач має право здійснити дії, зазначені у п. 6.1 Договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався на адресу відповідача з вимогами про повернення предмету лізингу, що підтверджується листами №2616-12/09 від 07.12.2009р., № 1497-0710 від 02.07.2010р., № 1717-07/10 від 28.07.2010р. (копії яких містяться в матеріалах справи).
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що 16.09.2010 відповідач в добровільному порядку передав позивачу предмет лізингу, що підтверджується актом відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції та актом вилучення предмету лізингу №L2098-03/08 від 17.03.2008р. від 16.09.2010. Вартість предмета лізингу відповідно до акту вилучення предмету лізингу становить 116 226,14 грн.
Відповідно до п. 6.5 Договору, після вилучення та реалізації предмета лізингу Лізингодавець у 30 денний строк перераховує Лізингоодержувачу грошові кошти отримані від реалізації такого Предмета Лізингу за вирахуванням заборгованості Лізингоодержувача, якщо така є, та витрат, визначених у п. 6.4 Договору.
Судом встановлено, що доказів реалізації позивачем майна –вилученого предмету лізингу не надано.
Враховуючи зазначене, колегія погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що вимоги про стягнення заборгованості з відповідача (згідно виставлених рахунків від 04.01.2010, від 01.02.2010, від 01.03.2010, від 01.04.2010, від 05.05.2010, від 01.06.2010, які виставлені позивачем на підтвердження заборгованості до 16.09.2010 - фактичне вилучення предмету лізингу), не відповідають умовам Договору, а саме п. 6.5 Договору.
За таких обставин колегія суддів не може прийняти доводи позивача до уваги, та вважає їх необґрунтованими.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив в позові. Оскаржуване рішення відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам на час його прийняття, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Апелянтом висновків господарського суду не спростовано, належних доказів у відповідності до вимог ст.ст.33-34 ГПК України в обґрунтування власної позиції суду не надано, тому апеляційна скарга визнається необґрунтованою, та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 30.03.2011 року у справі №49/22 залишити без змін.
3. Матеріали справи №49/22 повернути до Господарського суду м. Києва.
4. Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20 днів.
Головуючий суддя Корсак В.А.
Судді Авдеєв П.В.
Коршун Н.М.