КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2011                                                                                           № 14/45

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:            Коршун Н.М.

          Авдеєва  П.В.

при секретарі:            

за участю представників:

від позивача: не з'явився,,

від відповідача: ОСОБА_1 (за дов.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства «Вознесенськ Ліс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2011

у справі № 14/45 (суддя: Мельник С.М.)

за позовом    Приватного підприємства «Вознесенськ Ліс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»

про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу від 25.12.2006 № 48-LD

ВСТАНОВИВ:

25 лютого 2011 року Приватне підприємство «Вознесенськ Ліс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальінстю «УніКредит Лізинг» (з врахуванням доповнень до позовної заяви від 29.04.2011) про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу від 25.12.2006 № 48-LD, а саме:

- п. „Еквівалент” розділу «Визначення»;

- п. «Курс платежу» розділу «Визначення»;

- п. «LIBOR» розділу «Визначення»;

- частину п. 1.1 «Предмет договору»- «що є еквівалентом 318.240.00 доларів США, за офіційним курсом Нацбанку України на дату підписання цього договору»;

- п.п. «d» п. 7.1.3;

- частину п. 7.4 договору «сума лізингового платежу визначається по офіційному курсу обміну Національного Банку України на дату повідомлення, а у разі, якщо офіційний курс валюти Національного банку України, що діє на дату повідомлення, не співпадає з офіційним курсом обміну Національного банку України на дату платежу лізингодавець здійснює перерахунок лізингового платежу і враховує таку різницю в окремому повідомленні. Коригування суми здійснюється за наступною формулою …», та формулу коригування, «за виключенням очевидної помилки лізингодавця, суми платежу, визначені лізингодавцем, як обумовлені вище, є остаточними і обов’язковими для сторін. Лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем у випадку помилки у зазначених повідомленнях лізингодавця. Якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене в цьому пункті повідомлення, лізингоодержувач звільняється від зобов’язання та відповідальності щодо повноти та своєчасної сплати лізингових платежів»;

- п. 8.1 «Інші платежі»;

- п. 8.2;

- частину п. 9.1 «Умови платежу»- «визначені в еквіваленті»;

- частину п. 12.3 - «а також утримати усі суми, що були сплачені Лізингоодержувачем за цим договором, як одноразову оплату за користування предметом лізингу лізингоодержувачем»;

- частину п. 12.5 –«витрат і видатків на оплату юристів, оплати нотаріальних послуг, судових платежів і виплат у зв’язку з арбітражним розглядом, витрат і видатків у зв’язку зі збереженням прав лізингодавця і поверненням, маркетингом, продажем предмету лізингу або повторною передачею в лізинг»;

- п. 12.6 «Повернення предмету лізингу»;

- п. 14.6;

- частину п. 14.9 –«лізингоодержувач  пов’язаний відшкодувати лізінгодавцю усі витрати, у тому числі, передбачені розділом 8 даного договору, а також, витрати, пов’язані з відмовою, а також документально підтверджені прямі та непрямі збитки, розмір яких не обмежується лише сумами, отриманими лізингодавцем за цим договором»;

- п 14.10;

- п. 15.2;

- частину таблиці  Додатку № 1 до договору фінансового лізингу «Специфікація»- у пунктах 2;2 та «6»«по-позиційна ціна за контрактом купівлі-продажу, еквівалент долару США», та у пунктах «5»та «7»даного додатку № 1 –«загальна сума. Еквівалент доларів США»- визначення грошової суми «318240 доларів США», замінити на суми 1 607 112 грн.;

- Додаток № 2;

- частку п. 4.2 «лізингоодержувач погоджується звільнити лізингодавця від відповідальності та нести відповідальність максимально наскільки це можливо, відповідно до законодавства України, стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти Лізингодавця, як власника предмета лізингу»;

- п. 4.3;

- п. 4.4;

- частину п. 4.5 договору «щоб захистити усі претензії лізингодавця, у тому числі, але, не обмежуючись, претензії щодо сплати за цим договором, лізингоодержувач повинен –на вимогу лізингодавця –переуступити лізингодавцю усі свої наявні або майбутні претензії будь-якого виду щодо третьої сторони, що використовує предмет лізингу, та який вже існує або може з явитися у майбутньому»;

- частину п.п. „f”п. 10.1 «Заяви, гарантії та певні зобов’язання»- «не очікується та не існує загроза виникнення податкової застави, будь-якого судового провадження, арбітражного або адміністративного провадження, яки могли б у разі прийняття несприятливого рішення»;

- частину п. 10.3 «Право власності лізингодавця»- «лізингоодержувач зобов’язаний належним чином та за власний рахунок захищати право власності а інші права лізингодавця на предмет лізингу, незалежно від того, чи вимагає цього лізингодавець»;

- Частину п.п. 12.1 п. 12 «Випадки невиконання»- «незалежно від того, чи сталася вона внаслідок будь-якої причини поза контролем лізингоодержувача, або будь-якої  іншої особи»; п.п. »в цілому;

- у п. 14.2 вважати нікчемною умову «відповідальність лізингодавця обмежується сплатою штрафних процентів за ставкою 0,01% відсотка річних, але в загальній сумі не більш 1 відсотка від простроченої суми… Зазначені проценти включають в себе неустойку, погоджений сторонами розмір збитків та проценти, інші штрафні санкції з боку лізингодавця та є визначеною та остаточною сумою відповідальності лізингодавця за цім договором, в іншій частині збитки лізингодавцем не відшкодовуються»- замінити на умову та викласти в редакції «відповідальність лізингодавця у разі невиконання або несвоєчасного виконання будь-яких умов договору наступає у такому ж самому розмірі, як відповідальність лізингоодержувача, передбачена п. 8.2. договору, та, додатково, лізингодавець відшкодовує  реальні збитки лізингоодержувача, що виникли внаслідок порушення лізингодавцем умов договору»;

- п 14.3.;

- частину договору - праву половину - яка викладена англійською мовою –в цілому.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2011 у даній справі позов задоволено частково: визнано повністю недійсними пункт 4.4., підпункт „d” пункту 7.1.3., пункти 8.2., 12.6., 15.2. Договору фінансового лізингу від 25.12.2006 № 48-LD, додаток № 2 до договору фінансового лізингу від 25.12.2006 № 48-LD; в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» на користь Приватного підприємства «Вознесенськ Ліс» 17,85 грн. державного мита та 49,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивачем та відповідачем були подані апеляційні скарги.

Приватне підприємство «Вознесенськ Ліс» у своїй апеляційній скарзі просить рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2011 у справі № 14/45 в частині відмови у задоволенні позову скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що оспорюваний договір був укладений на вкрай невигідних умовах для позивача, однак, він був вимушений погодитися з умовами договору в редакції відповідача, які частково не відповідали приписам чинного законодавства та суперечили типовим умовам такого роду договорів, що передбачені Примірним договором фінансового лізингу, затвердженого наказом Міннауки України від 03.03.1998 № 59, зареєстрованим Мін'юстом України від 26.03.98 р № 203/2643.

Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» у своїй апеляційній скарзі просить рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2011 у справі № 14/45 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю, з посиланням на те, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що при укладенні Договору фінансового лізингу сторони погодили на свій розсуд його умови, які не суперечать чинному законодавству.

Учасники були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвали суду про прийняття апеляційної скарги до провадження. Однак, позивач не скористався наданим йому процесуальним правом на прийняття участі в судових засіданнях, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у розгляді справ, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеній в позовні заяві (абзац 3 пункту 3.63 Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування ГПК України»).

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши думку представника відповідача, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційні скарги  за відсутності представника позивача.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегією суддів встановлено наступне.

25 грудня 2006 року між Товариством з обмеженою від повільністю  «УніКредит Лізинг» (лізингодавець) та Приватним підприємством «Вознесенськ Ліс» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 48-LD (далі – Договір), відповідно до пункту 1.1. якого, лізингодавець прийняв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу – гусеничний гідравлічний екскаватор Hitachi, моделі Zaxis  330LC –3 з гідромолотом Furukawa F 35 ціною  1 607 112 грн., що є еквівалентом 318 200 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату підписання договору та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

Згідно з пунктом 1.3. Договору строк лізингу починається з дати передачі, що за визначенням сторін означає дату підписання лізингоодержувачем, продавцем техніки та лізингодавцем акта приймання –передавання.

На виконання вказаної умови договору, 13.02.2007 сторонами був підписаний Акт приймання – передачі предмету лізингу, таким чином зазначена дата являється датою початку перебігу строку лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що в грудні 2010 року Товариство з обмеженою від повільністю «УніКредит Лізинг» звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства «Вознесенськ Ліс» про стягнення заборгованості в сумі 752 664,09 грн., яка утворилась в наслідок неналежного виконання підприємством укладеного між сторонами вищезазначеного договору лізингу.

На момент звернення позивача з позовом у даній справі № 14/45 до господарського суду міста Києва договір повністю не виконаний, що визнається обома сторонами.

Спір у даній справі виник з приводу того, що на думку позивача договір був укладений виключно на умовах відповідача, в результаті чого окремі умови договору для позивача є невигідними.

В якості підстави своїх позовних вимог позивач зазначив, що зміст окремих частин правочину суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також те, що він був вимушений укласти договір під впливом тяжкої обставини, в результаті чого договір слід визнати частково недійсним.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини регулюються статтею 233 Цивільного кодексу України, у відповідності до частини 1 якої правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до пункту 23 Роз’яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкротства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Як вбачається, тяжкими обставинами у позові визначено наступні обставини:

- екскаватор, який є предметом  лізингу, на момент укладання договору був відсутній у вільному продажу;

- власні грошові кошти в сумі 1 607 112 грн. для придбання даного транспортного засобу у позивача були відсутні;

- підприємство-продавець даного технічного транспортного засобу на той час з приводу оформлення договору лізингу співпрацювало тільки з відповідачем, тобто звернення для укладання договору лізингу саме до відповідача було з боку продавця Товариства з обмеженою відповідальністю «Юромаш» було безперечною вимогою для позивача, який невідкладно потребував даного товару;

- під час укладання договору відповідач недобросовісно консультував позивача відносно умов договору, не надав розрахунок сукупної вартості платежів, яки необхідно буде сплатити позивачу на виконання лізингового договору, а позивач не мав  досвіду укладання такого роду договорів;

- під час укладання договору відповідач повідомив позивача про те, що текст договору не може бути змінений, оскільки форма договору затверджена головною установою відповідача, таким чином відповідач позбавив позивача будь-якого вибору стосовно умов договору, оскільки на інших умовах  договір взагалі не був би укладеним.

Крім зазначених обставин, як на підставу позову позивач також послався на загрозу банкротства підприємства внаслідок порушення ним прийнятих на себе договірних зобов’язань, яка передувала укладанню договору фінансового лізингу, обґрунтовуючи свої вимоги наступним.

Позивач стверджує, що ним було порушено зобов’язання перед Приватним підприємством «НПА Промгідробуд –7» за Договором на виконання земляних робіт від 01.09.2006 № 117. Невиконання зобов’язання полягає у затримці виконання робіт, оскільки роботи позивачем здійснювались екскаваторами, які згодом почали виходити з ладу. За вказаних обставин позивачу були нараховані штрафні санкції за неналежне виконання договірних зобов’язань згідно згаданого договору, що підтверджується актом звірки розрахунків від 30.12.2006, що склали 200 000, 00 грн. на місяць. Таким чином, штрафні санкції за невиконання місячного об’єму робіт перевищували встановлену законом суму мінімальної заробітної плати, що загрожувало банкрутством підприємства.

За вказаних обставин та з метою запобіганню банкрутства, як стверджує позивач, він був вимушений придбати іншу додаткову техніку, яка по своїм технічним характеристикам дозволила би виконати раніше укладений договір, у зв’язку з чим Приватне підприємство «Вознесенськ ліс» звернувся до відповідача.

Проте, вказані позивачем підстави не є доведеними в силу статті 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а тому не можуть бути визнані такими, що призвели до укладення оспорюваного договору фінансового лізингу під впливом тяжкої для позивача обставини.

Згідно приписів статті 233 Цивільного кодексу України, позивач був зобов’язаний довести, що спірний договір був укладений на вкрай невигідних для нього умовах.

Крім того, однією з підстав вважати спірні умови договору вкрай невигідними позивач зазначив застосування відповідачем іноземної валюти в розрахунках належних до сплати сум по договору. При цьому позивач виходив з того, що для укладання  договору фінансового лізингу в іноземній валюті, відповідачу потрібно було оформити належним чином та отримати в Національному банку України індивідуальну ліцензію, відповідно до підпунктів в, г частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», пункту 1.10. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національно банку України від 14.10.2004 № 483.

Проте з такими доводами позивача судова колегія не погоджується, оскільки застосування грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті не може вважатися укладанням договору на вкрай невигідних умовах.

Дослідивши обставини справи, колегія вважає висновок суду першої інстанції щодо визнання Додатку № 2 договору недійсним необґрунтованим, з огляду на наступне.

Пунктом 1.1. Договору сторони визначили, що ціна предмету лізингу становить             1 607 112,00 грн., у т.ч. ПДВ 267 852,33 грн., що є еквівалентом 318 240,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату підписання цього договору.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також, для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства (частина 2 статті 198 Господарського кодексу України).

Крім того, відповідно до частини 2 статті 524 та частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Якщо у зобов’язанні виражено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що  підлягає оплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший її порядок не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, чинне законодавство забороняє застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак не містить приписів щодо заборони на визначення грошового зобов’язання в іноземній валюті.

Отже, визначення сторонами господарського договору грошового еквіваленту зобов’язань в іноземній валюті законодавству не суперечить чинному законодавству України, оскільки не є тотожнім визначенню ціни в договорі, безпосередньому вираженню грошового зобов’язання, виконанню зобов’язання шляхом здійснення розрахунку.

З приводу визнання недійсним пункту 8.2. Договору колегія зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8.2. Договору сторонами була встановлена юридична відповідальність, зокрема у вигляді неустойки, яка підлягає застосуванню у разі неналежного виконання лізингоодержувачем грошового зобов’язання. Зокрема, у випадку несплати  лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі 20 % річних за кожний день прострочення.

Лізингодавець зазначає суми нарахованої неустойки в повідомленні про лізинговий платіж.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, при укладенні Договору в частині пункту 8.2. сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо прострочення оплати лізингових платежів, що суперечить вищезазначеним вимогам законодавства, а тому пункт 8.2. Договору підлягає визнанню недійсним відповідно до пункту 1 частини 1 статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про відсутність обгрунтованих підстав для визнання недійними інших умов договору, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити, оскільки відсутні підстави вважати такі положення  невигідними.

Твердження позивача про те, що він змушений був погодитись з умовами договору, запропонованими відповідачем, судова колегія вважає недоведеними, оскільки позивач міг звернутись до іншого контрагента для придбання необхідної йому техніки у лізинг.

Відповідно до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з частиною 2 статті 236 Цивільного кодексу України, якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

Судом встановлено, і це визнається сторонами, що на момент розгляду справи відбулося часткове виконання договору. В той же час виконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Оскільки виконання правочину відбулося, то правочин має вважатися недійсним з моменту його вчинення.

Пунктом 14.8. Договору передбачено, що укладений сторонами договір фінансового лізингу набуває чинності на дату його підписання сторонами, тобто як вбачається з тексту договору – з 25.12.2006.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що на час розгляду справи в суді строк дії договору закінчився, тому підстави для задоволення позову відсутні. Згідно з пунктом 1.3. Договір закінчується в останню дату платежу, якою відповідно до Додатку № 2 до договору є 31.01.2010.

Пунктом 14.8. передбачено, що договір зберігає силу до повного виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов’язань за цим договором.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскільки сторонами визнається, що на даний час їх зобов’язання за договором повністю не виконані, підстави вважати договір припиненим відсутні.

Строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу статтею 256 Цивільного кодексу України визначено як позовна давність.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами 2, 3, 5 статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В ході розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено про застосування судом наслідків сплину позовної давності.

Проте, дослідивши обставини, колегія вважає висновок суд першої інстанції щодо відновлення пропущення позовної давності обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів – визнання правочину недійсним.

За таких обставин визнання частково недійсними умов договору, які суперечать чинному законодавству України, відповідає способу захисту цивільних прав позивача.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині визнання недійсним пункту 8.2. Договору, в решті позову слід відмовити. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Апеляційна скарга позивача визнається необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вознесенськ Ліс» залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2011 у справі № 14/45 змінити. Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 8.2. Договору фінансового лізингу від 25.12.2006             № 48-LD, з моменту його укладення.

В задоволенні іншої частини позову  відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232) на користь Приватного підприємства «Вознесенськ Ліс» (56543, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Рацинська Дача, код ЄДРПОУ 30766189) 3,14 грн. - державного мита за подання позову та 8,74 грн. -  витрат на інформацйіно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.”

4. Стягнути з Приватного підприємства «Вознесенськ Ліс» (56543, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Рацинська Дача, код ЄДРПОУ 30766189) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232) 12,56 грн. -  державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 14/45 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Корсак В.А.

Судді                                                                                          Коршун Н.М.

                                                                                          Авдеєв  П.В.