У Х В А Л А

        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

                            Верховного Суду України у складі:

головуючого Глоса Л.Ф.,

суддів Ковтюк Є.І. і Школярова В.Ф.,

за участю прокурора

засудженого                   Чорної І.С.,

ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 21 червня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 23 липня    2010 року,

в с т а н о в и л а :

зазначеним вироком засуджено:

ОСОБА_5,  

           ІНФОРМАЦІЯ_1,

           раніше судимого:

           - 11 лютого 2004 року за ч.3 ст. 185, ч.1

           ст. 121 КК України на 3 роки 7 місяців

           позбавлення волі;

           - 04 вересня 2006 року за п. 6 ч. 2 ст. 115,

           ч. 1 ст. 263, ч.ч. 3, 4 ст. 187, ч. 3 ст. 15,

           п.п.1, 6 ч. 2 ст. 115, ст. 348 КК України до

           довічного позбавлення волі,

за ч. 2 ст. 393 КК України до позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_5 остаточно призначено за сукупністю вироків покарання шляхом поглинення менш суворого покарання довічним позбавленням волі;

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2, судимого

22 грудня 2008 року за п.п.4,6,12 ч.2                       ст. 115; ч.ч.2,4 ст.187; ч.3 ст. 289; ч.2 ст. 15, п.п.6,13 ч.2 ст. 115; п.п. 6,12,13 ч.2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 червня 2010 року вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд,

за ст.15, ч. 2 ст. 393 КК України до 6 років позбавлення волі.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6, будучи засудженими за вчинення особливо тяжких злочинів до довічного позбавлення волі та утримуючись в камері № 811 сектору максимального рівня безпеки Одеського слідчого ізолятора № 21, приблизно в кінці січня 2010 року вирішили вчинити із слідчого ізолятору втечу з під варти шляхом подолання основної огорожі .

Діючи згідно попередньої домовленості, засуджені протягом кількох ночей, попередньо ввімкнувши телевізор та вивішивши одяг на натягнуті мотузки всередині камерного приміщення, затуливши у такий спосіб проглядове віконце, розхитували решітку вікна, за допомогою ложок та металевого дроту видаляли цементний розчин та витягували цеглу. Вранці ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шматки штукатурки ховали,цеглу клали на місце, а на нижню частину попереджувальних грат наклеювали непрозору поліетиленову плівку, маскуючи таким чином свої дії.

03 лютого 2010 року, приблизно о 03 годині 40 хвилин, виготовивши на своїх спальних місцях імітацію сплячих (ганчір’яні ляльки), засуджені розібрали кладку стіни, зняли вікно та залишили приміщення камери, проникнувши у внутрішній двір слідчого ізолятора.

У дворі, пересуваючись по снігу та маскуючись, засуджені підійшли до адміністративного корпусу, де ОСОБА_5 переліз через решітку воріт транспортного контрольно-пропускного пункту та здійснив таким чином втечу з місць позбавлення волі.

Засуджений ОСОБА_6 був помічений постовим та затриманий черговим, у зв’язку з чим не зміг реалізувати свій умисел на здійснення втечі з причин, що не залежали від його волі.

ОСОБА_5 було оголошено в розшук та згодом затримано в м. Одесі.

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_5, не заперечуючи обставин вчинення ним втечі із слідчого ізолятору, порушує питання про скасування вироку суду та направлення справи на нове розслідування в зв’язку з неповнотою та однобічністю розгляду справи та нез’ясування судом мотивів вчиненого ним протиправного діяння.

Цей же вирок щодо ОСОБА_6 у касаційному порядку не оскаржено.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_5, який підтримав свою касаційну скаргу, прокурора, який просив касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а цей же вирок щодо ОСОБА_6 змінити у порядку ст. 395 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає, а цей же вирок щодо ОСОБА_6 підлягає зміні в порядку ст. 395 КПК України.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного у вироку суду злочину є обґрунтованими.

Як встановлено перевіркою матеріалів кримінальної справи, досудове слідство і судовий розгляд проведено відповідно до вимог кримінально-процесуального закону, обставини справи досліджено всебічно, повно й об’єктивно, а викладені у вироку висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені детально наведеними у вироку доказами.

Судом першої інстанції ретельно перевірялися доводи засудженого ОСОБА_5, аналогічні тим, які викладені в його касаційній скарзі, про те, що втечу з місця позбавлення волі він учинив під погрозою насильства над ним та його близькими родичами, яку здійснювали працівники правоохоронних органів.

Викладені у вироку мотиви визнання цих доводів безпідставними колегія суддів вважає аргументованими, такими, що відповідають матеріалам справи.

Так, суд правильно послався на показання засудженого ОСОБА_5, які він давав під час досудового слідства, що прямо викривають його у вчиненні за попередньою змовою з ОСОБА_6 втечі з місця позбавленні волі та мотив, який спонукав його до вчинення цього злочину.

Зокрема, під час затримання ОСОБА_5 та пред’явлення йому обвинувачення, останній стверджував, що втечу він учинив через те, що його безпідставно засудили до довічного позбавлення волі за злочини, які він не вчиняв і після цього втрачати йому нічого ( т.1 а.с. 211, 180-185, 194-195).

Показання ОСОБА_5, в обсязі подій встановлених судом, знайшли своє повне підтвердження і наведеними у вироку суду показаннями засудженого ОСОБА_6 під час досудового слідства, згідно яких втечу з місця позбавлення волі він вчинив за попередньою змовою з ОСОБА_5, маючи намір бути знову на свободі.

Свої показання ОСОБА_5 підтвердив при проведенні відтворення обстановки й обставин події, під час якого розповів, у який спосіб учинив втечу та продемонстрував зазначене на місці події ( т.2 а.с. 37-57).

Згідно показань свідка ОСОБА_7 вбачається, що 03 лютого 2010 року, приблизно о 03 год., під час чергування на внутрішньому дворі слідчого ізолятора він побачив чоловіка, який, маскуючись білим простирадлом, намагався непоміченим підійти до входу в адміністративну будівлю. За його сигналом ОСОБА_6 було затримано.

З показань свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 убачається, що їх брата ОСОБА_5 у 2006 році засуджено до довічного позбавлення волі. В ніч на             03 лютого 2010 року засуджений прийшов за місцем їх проживання та попросив дати йому грошей. Отримавши від ОСОБА_9 гроші в сумі 60 грн. засуджений зник у невідомому напрямку. Про те, що втечу він учинив унаслідок погроз над ним та його близькими родичами, ОСОБА_5 не розповідав і ніякі їм погрози працівники правоохоронних органів не висловлювали.

Згідно вироку Апеляційного суду Одеської області від 04 вересня 2006 року, залишеного без зміни ухвалою Верховного Суду України від 30 січня 2007 року, ОСОБА_5 засуджено за ч.1 ст. 263, ч.ч. 3,4 ст.187, п.6 ч.2 ст. 115, ч.3 ст. 15, п.п.1,6 ч.2 ст. 115, ст. 348 КК України до довічного позбавлення волі.

           Таким чином, як свідчать матеріали досудового слідства і дані протоколу судового засідання, органами досудового слідства й апеляційним судом у справі досліджено всі ті обставини, які мали значення для прийняття законного рішення у справі відповідно до фактичних обставин, викладених у вироку, а тому посилання у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_5 про неповноту досудового та судового слідства у справі, є безпідставними.

Отже, суд на підставі досліджених доказів дійшов правильного висновку щодо доведеності винності ОСОБА_5 і обґрунтовано кваліфікував його дії за ч.2           ст. 393 К України.

           Покарання, яке призначено засудженому ОСОБА_5 з дотриманням вимог          ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому підстав для його пом’якшення немає.

Разом з тим, цей же вирок щодо ОСОБА_6 підлягає зміни в порядку            ст. 395 КПК України в частині призначення йому покарання.

Відповідно до ч.3 ст.68 КК України за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 засуджено за замах на вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 393 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне знизити призначене ОСОБА_6 покарання до п’яти років чотирьох місяців позбавлення волі.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 394Ї396 КПК України та п. 2 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI          від 07 липня 2010 року, колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2010 року щодо ОСОБА_5 Ї без зміни.

Цей же вирок щодо ОСОБА_6 змінити в порядку                 ст. 395 КПК України.

На підставі ст. 68 КК України знизити призначене ОСОБА_6 за ст. 15, ч.2     ст. 393 КК України покарання до п’яти років чотирьох місяців позбавлення волі.

                                                          с у д д і :

Глос Л.Ф.                                       Ковтюк Є.І.                                 Школяров В.Ф.