Справа № 22-ц-505-Ф/07                       Головуючий суду першої інстанції Трубніков Ю.Л.

Суддя-доповідач Полянська В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12   червня   2007   року   колегія   суддів   судової   палати   у   цивільних   справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого   - Притуленко О. В.

суддів               - Полянської В.О.,

Соболюка М.М. при секретарі -   Брежнєвій O.K.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, зустрічному позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ сумісно нажитого майна та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2004 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ автомобілю. Вимоги мотивовані тим, що перебуваючи з відповідачем з 19 червня 1998 року по 14 травня 2004 року в зареєстрованому шлюбі, вони у 2003 році придбали автомашину марки ВАЗ-2109 держномер НОМЕР_1 за 20000 грн. В зв'язку з розірванням шлюбу просила стягнути з відповідача компенсацію за 1/2 частку автомобіля в сумі 10000 грн., посилаючись на те, що придбане в шлюбі майно належить подружжям в рівних частках.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ сумісно нажитого майна у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1 та просив виділити йому 1/2 частки цього домоволодіння з урахування інтересів двох неповнолітніх дітей, яки проживають з ним, та визнати права власності на цю частку. Вимоги мотивовані тим, що з відповідачкою знаходився в повторному зареєстрованому шлюбі з 19 червня 1998 року по 14 травня 2004 року, від шлюбу мають двох дітей - дочку ОСОБА_3, 1986 року народження та дочку ОСОБА_4, 1988 року народження, які після розірвання шлюбу згідно рішення суду залишилися проживати з ним. У лютому 2001 року ними було придбано вищевказане домоволодіння, яке вважає є спільною сумісною власністю подружжя. Позивач вважає, що оскільки з ним проживають неповнолітні діти, то є підстава для відступу від рівності часток під час поділу сумісного майна подружжя.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 16 листопада 2004 року

позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 8010

грн. 20 коп.                                      

2

Позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано за ним право власності на кімнати: 1-3 площею 7,9 кв. м.; 2-3 площею 10 кв. м.; 2-2 площею 11,8 кв. м.; 2-1 площею 24,3 кв. м., будинку АДРЕСА_1, що складає 0.607 часток будинку, а також сарай літер «Г». гараж літер «Д», господарчій блок літер «Е».

Додатковим рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 06 червня 2005 року доповнено рішення Ленінського районного суду АР Крим від 16 листопада 2004 року з вказівкою: стягнути з ОСОБА_2 державне мито на користь держави в розмірі 37 грн. 60 коп.; визнати за ОСОБА_1 право власності на кімнати: 1-4 площею 11 кв. м.; 1-1 площею 9 кв. м.; 1-2 площею 9,6 кв. м.; 1-І площею 5.3 кв. м.; сарай літер «Б» 21,2 кв. м; басейн місткістю 38 куб. м.; вбиральню літер «В», що складає 0,393 часток будинку АДРЕСА_1. В зв'язку з реалізацією автомобілю ВАЗ-2109 державний номер НОМЕР_1 не визнане за ОСОБА_2 право власності на вищезазначений автомобіль.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування всіх обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи. Апелянт вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт вказує, що судом при вирішенні справи порушені принципи справедливості та розумності, оскільки ущемлені її інтереси. Суд визнав за відповідачем право власності на три жилі кімнати та фактично на всі підсобні приміщення, а їй виділив одну жилу кімнату площею 9,6 кв.м. та сарай площею 6 кв.м.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, з наступних підстав.

Вирішуючи спір, суд виходив із того, що спірне майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і частки майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рівними.

Проте, при вирішенні питання про поділ домоволодіння у натурі суд визнав за ОСОБА_2 право на 607/100 часток домоволодіння, а за ОСОБА_1 на 393/100 та стягнув на її користь компенсацію.

Таким чином, ОСОБА_2 виділено майна в розмірі значніше більш, ніж належна йому ідеальна частка.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів проходить до висновку про те. що рішення ухвалено з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України про законність та обгрунтованість судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що сторони двічі перебували у зареєстрованому шлюбі: з 23 липня 1988 року по 09 січня 1996 рік та з 19 червня 1998 року по 14 травня 2004 року. За час перебування у повторному шлюбі подружжя Соколови придбали у лютому 2001 року автомобіль марки ВАЗ-2109 держномер НОМЕР_1 та домоволодіння АДРЕСА_1. Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя , частки майна дружини та чоловіка с рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 2 цієї статті при вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити   від  засади   рівності   часток   подружжя  за  обставин,   що  мають   істотне

3

значення, зокрема якщо один із  них  не дбав про матеріальне забезпечення  сієї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Відповідно ч. З ст, 70 Сімейного Кодексу України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають неповнолітні або непрацездатні повнолітні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не навів доказів в тому, що між сторонами мала місце домовленість про поділ майна або про те, що ОСОБА_1 не дбала про матеріальне забезпечення сім'ї, або про існування інших обставин, на підставі яких при вирішення спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя.

За таких обставин, виходячи з того, що ОСОБА_2 не навів доказів наявності підстав для збільшення його частки у спільному майні, питання про поділ майна в натурі повинно вирішуватися відповідно до вимог ст. 71 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України.

За змістом зазначених норм права кожний з подружжя має право на виділ у натурі належної йому частини.

Оскільки частки сторін є рівними, суд необгрунтовано поділив майно виходячи з того, що ОСОБА_2 належить виділити 1/2 частки, а ОСОБА_1 - !4.

Не звернув суд увагу також на те, що виділ частини із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК України (ч. З ст. 370 ЦК України).

Відповідно до зазначеної норми закону, а також ч. 4 ст. 71 Сімейного Кодексу України присудження грошової компенсації одному із подружжя замість частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою.

Вирішуючи спір, суд не з'ясував чи згодна ОСОБА_1 замість своєї часки домоволодіння отримати лише 393/100 долі та компенсацію вартості за іншу частину, та при судив компенсацію без врахування вимог ч. 5 ст. 71 Сімейного Кодексу України.

Такий висновок суду колегія суддів вважає неправомірним, і за цих підстав рішення Ленінського районного суду від 16 листопада 2004 року про поділ спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2

Ухвалою колегії суддів палати по цивільним справам Апеляційного суду АР Крим від 23 січня 2006 року по справі була призначена додаткова судово-будівельна експертиза.

Відповідно до висновку судово-будівельної експертизи від 26 травня 2006 року вартість домоволодіння АДРЕСА_1, яка підлягає розділу складає 18246 грн., на частку кожного з співвласників приходиться по 9123 грн.

З висновку експертизи вбачається, що є технічна можливість поділу цього домоволодіння на дві рівні частки. Виходячи з того, що сторони неодноразово у судове засідання не з'являються, суд вважає за необхідне розділити домоволодіння за варіантом експертизи № 1. Згідно цього варианту: на 1/2 частку одного співвласника виділити - в літері „А" частку жилого будинку приміщення № 1-1, 1-2, 1-3, 2-3 площею 26,5 кв.м. (9,6+9,0+7,9+10.0) вартістю 3987 грн. прибудову літер „а" вартістю 2480 грн., сарай літер „Б" вартістю 644 грн., вбиральня літер „В" вартістю 18 грн.. сарай літер .,Г" вартістю 165 грн., частина гаражу літер „Д" площею 33,62 кв.м. вартістю 1269 грн.. басейн 1 вартістю 560 грн., на загальну суму 9123 грн., що складає 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1; на 1/2 частку другого співвласника виділити - в літері „А" частку жилого будинку

4

приміщення № 2-1, 2-2, площею 36,1 кв.м. (24,3 + 11,8) вартістю 3943 грн., частина гаражу літер „Д" площею 83,98 кв.м. вартістк>3170 грн. , хоз.блок літер ,.Е" вартістю 2010 грн.. на загальну суму 9123 грн.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи про поділ майна, автомобіль марки ВАЗ-2109 держномер НОМЕР_1, вартість якого, за висновком судово-товарознавської експертизи, складає 12200 грн., ОСОБА_2 був реалізований. За таких підстав ОСОБА_2 повинен сплатити позивачці компенсацію у розмірі 6100 грн. за 1/2 частку вартості вказаного автомобілю.

Колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 10000 грн. компенсації за 1/2 частку автомобілю безпідставні і не можуть бути задоволені, оскільки вартість автомобілю встановлена судовою експертизою, яка на час розгляду справи не спростована.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення по справі..

На підставі ст. ст. 60,74 Сімейного кодексу України, ст.ст. 364,370,372 ЦК України, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, п. З ч. 1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів. -

ВИРІШИЛА:

Рішення Ленінського районного суду від 16 листопада 2004 року і додаткове рішення від 06 червня 2005 року (в частині розподілу домоволодіння) скасувати, та постановити в цій частині нове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію за 1/2 частину автомобілю ВАЗ-2109 держномер НОМЕР_1 в сумі 6100 грн. 20 коп.

Позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати за ним право власності на 1/2 частку домоволодіння та виділити йому в натурі: в літері „А" часку жилого будинку приміщення № 2-1, 2-2, площею 36,1 кв.м. (24,3 + 11,8) , 83.98 кв.м. гаражу літер „Д", хоз.блок літер „Е", вартістю 9123 грн.

У власності ОСОБА_1 залишити в літері „А" частку жилого будинку приміщення № 1-1, 1-2, 1-3, 2-3 площею 26,5 кв.м. (9,6+9,0+7,9+10,0) прибудову літер „а", сарай літер „Б", сарай літер „Г", 33,62 кв.м. гаражу літер „Д", уборную літер „В", басейн 1, вартістю 9123 грн., що складає 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_1 зробити прохід між приміщеннями 1-3 та 2-3, приміщення 1-1 переобладнати під кухню, відділити 33,62 кв.м. гаражу літер „Д" та зробити прохід до нього.

Зобов'язати ОСОБА_2 закласти прохід між приміщеннями 2-3 та 2-2, зробити коридор розміром 1,22 х 3 м. в приміщенні №1-2.

Всі переустаткування погодити у встановленому законом порядку з місцевим органом архітектури й містобудування, місцевим органом виконавчої влади відповідно до Регіональних правил забудови й використання територій в АР Крим.

Огорожі и мостіння залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення,

однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня

набрання законної сили.