КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2011                                                                                           № 42/279

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:            Коршун Н.М.

          Авдеєва  П.В.

при секретарі:            

за участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1 - за дов.;

Від відповідача: ОСОБА_2 –  за дов.;

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Київенергобуд»

на рішення           Господарського суду м. Києва від 12.10.2010р.

у справі № 42/279 (суддя – Паламар П.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (правонаступника Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»)

до Відкритого акціонерного товариства «Київенергобуд»

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання, ціна позову 229346,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.10.2010р. у справі №42/279 позов задоволено: стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Київенергобуд” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 195943,65 грн. - боргу, 17108,25 грн. - інфляційних, 5865,33 грн. – 3% річних, 10429,06 грн. - пені та судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2010р. у справі №42/279 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідач стверджує, що оскаржуване рішення було прийнято без участі його повноважного представника.

Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме, вимоги позивача, на думку відповідача, повинні розглядатись в межах справи про банкрутство ВАТ «Київенергобуд».

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти апеляційної скарги та просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Представником позивача 15.06.2011 була подана заява з належними документами про зміну найменування організаційно-правової форми Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», у зв’язку з чим просив здійснити процесуальне правонаступництво в порядку ст. 25 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, розглянувши заяву позивача, вважає за можливе задовольнити зазначене клопотання та здійснити  процесуальну заміну позивача на правонаступника Публічне акціонерне товариство «Київенерго» в зв’язку із зміною назви організаційно-правової форми.

Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, наданий відзив, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне.

До Господарського суду міста Києва звернулася Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” з позовом про стягнення з ВАТ «Київенергобуд» 195943,65 грн. - боргу, 17108,25 грн. - інфляційних, 5865,33 грн. – 3% річних, 10429,06 грн. - пені, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №9786001 від 01.01.2002 р. за період з грудня 2008р. по липень 2010 р.).

Відповідач відзиву на позов не надав, тобто не скористався своїм процесуальним правом.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (енергопостачальна організація) та ВАТ «Київенергобуд» (абонент) було укладено Договір № 9786001 від 01.01.2002 р.  на постачання теплової енергії  у гарячій воді (далі – Договір).

Відповідно до умов Договору позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб опалення та гарячого водопостачання до належного відповідачу будинку по просп. Науки, 86 та 86 к.2 у м. Києві в обсязі 1731,6 Гкал/рік, а відповідач –щомісячно до 15 числа наступного за розрахунковим місяцем оплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Облік споживання відповідачем теплової енергії за договором передбачено проводити розрахунковим способом.

В п.8 Договору зазначено, що строк дії Договору встановлений з дня його підписання до 31 грудня 2002 р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

Як вбачається з матеріалів, а саме, розрахунку, який проведений відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору на підставі даних особових карток (табуляграм) споживання теплової енергії за грудень 2008-липень 2010 років, довідки про надходження коштів за спожиту теплову енергію, відповідач спожив, а позивач поставив теплову енергію на загальну суму 245643,57 грн.

В свою чергу, відповідач сплатив частково за спожиту теплову енергію у розмірі 49699,92 грн.

За своєю правовою природою даний Договір є договором енергопостачання.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений Договором та Додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив частково.

Відповідач не спростував обставини, викладені позивачем в позові, розміру позовних вимог, та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним зобов’язань в обумовлений Договором строк, у зв’язку чим позов Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в частині стягнення з ВАТ «Київенергобуд» суми основного боргу за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді у розмірі 195943,65грн., за період з 01.12.2008 по 01.08.2010, є обґрунтованим.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений

Оскільки, матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за Договором, то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3% річних та втрати, пов’язані з інфляційними процесами, а саме, 3% річних складають 5865,33 грн., інфляційні - 17108,25 грн. за період з 01.12.2008 по 01.08.2010, а тому в даній частині вимог позов також є обґрунтованим.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 611 ЦК України  передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 3.5 Додатка №4 до Договору передбачено, що за несплату теплової енергії до кінця розрахункового періоду, нараховується пеня на суму фактичного боргу у розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» пеня нараховується у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ в межах скороченого строку позовної давності.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про задоволення пені в сумі 10429,06 грн. за період з березня 2010 по серпень 2010 є правомірним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 43 ГПК України), та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України), колегія суддів вважає, що вимоги позивача є документально доведеними і правомірно задоволені судом першої інстанції частково.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні докази, що ним було виконано зобов’язання за Договором в повному обсязі та вчасно.

Колегія суддів критично оцінює твердження відповідача про те, що судом першої інстанції порушено норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме, вимоги позивача, на думку відповідача, повинні розглядатись в межах справи про банкрутство ВАТ «Київенергобуд», оскільки згідно із ч. 24 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів розуміє під собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін яких настав до дня введення мораторію, тобто до дня порушення провадження у справі про банкрутство (ч. 1 ст. 11).

Відповідно до ч. 6 ст. 1 Закону грошові зобов'язання, які виникли після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.

Таким чином, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість (ту, яка виникла до дня порушення справи) та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

В свою чергу, заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію на підставі спірного Договору виникла за період з 01.12.2008 по 01.08.2010 та є поточною, оскільки виникли після порушення справи № 23/447 про банкрутство.

Статтею 12 встановлено наслідки дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Так. протягом дії мораторію на задоволення вимог забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно ло законодавства, а також не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) (ч. 4 ст. 12).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникають між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку наявні зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з .метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Однак, з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

У випадку, якщо поширити дію мораторію і на поточну заборгованість, то тоді така заборгованість не буде підлягати оплаті в процедурах розпорядження майном та санації.

Відповідно до ч.ч. 8 та 9 ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»  кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної проиедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку проводяться такі виплати, як поточні комунальні та експлуатаційні платежі.

У зв'язку з чим законодавець звільнив поточні зобов'язання боржника від будь- яких правових обмежень та наслідків, які настають під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Це стосується як виконавчого провадження, так і санкцій за невиконання грошових зобов'язань.

Таким чином, застосування до зобов'язань, що виникли та строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство, заходів відповідальності за порушення зобов'язань, а саме нарахування 3 % річних, застосування індексу інфляції та стягнення пені, є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству та введеному мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство боржника. Аналогічна позиція міститься і в постанові Вищого господарського суду України від 07.09.2005 № 15/8 та постановах Верховного Суду України від 18.12.2009 № 15, від 06.01.2007№ 07/01.

Щодо посилань скаржника на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, то слід зазначити наступне, учасники спору вважаються повідомленими про час і місце його розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. 3 п. 3.6 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є піддтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» (пункт 23), від 13.08.2008, № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (пункт 19).

Відповідач в апеляційній скарзі не спростував обставини, на які посилається позивач, та не довів суду належними та допустимими доказами належне виконання своїх зобов’язань за Договором, не надав суду доказів погашення заборгованості у добровільному порядку.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального і процесуального права і прийнято обґрунтоване рішення про задоволення позову, в зв’язку з чим, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2010р. у справі №42/279 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Київенергобуд» –  без задоволення.

Матеріали справи № 42/279 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя                                                                      Корсак В.А.

Судді                                                                                          Коршун Н.М.

                                                                                          Авдеєв  П.В.