КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2011                                                                                           № 7/553

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:            Авдеєва  П.В.

          Коршун Н.М.

при секретарі:            

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю,    

від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 - представник за довіреністю,     

розглянувши у відкритому  судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Технічний центр домофонізації „Цифрал-Сервіс”

на рішення Господарського суду м. Києва від 10.02.2011 р.

у справі №7/553 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Технічний центр домофонізації „Цифрал-Сервіс”  

до Публічного акціонерного товариства „Київенерго” (правонаступника Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”)

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

       В грудні 2010 року позивач звернувся з позовом про визнання договору №80956 від 26.06.2008р. недійсним з моменту укладання, на підставі ст.ст.ч.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України.  

      Рішенням Господарського суду  м. Києва  від 10.02.2011р. у справі №7/553 в задоволенні позовних вимог відмовлено.  

       Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, керуючись п.2 ч.1 ст.103, п.п.1,3,4 ч.1, ч.2 ст.104 ГПК України просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарським судом матеріальних норм.  

        В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що він не є споживачем електричної енергії відповідно до договору №80956 від 26.06.2008р. та не використовує її для власних потреб, а відтак, наявні дві умови недійсності правочину: 1. зміст договору суперечить актам цивільного законодавства, а саме: ст.1  Закону України "Про електроенергетику" та п. 1.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28; 2. договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

        Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

          Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

  З матеріалів справи вбачається, що 26.06.2008р. між сторонами був укладений Договір № 80956 про постачання електричної енергії (далі –Договір), відповідно до умов якого відповідач продає електричну енергію позивачеві для забезпечення потреб електроустановок позивача згідно з умовами Договору та Додатками до Договору, що є його невід’ємними частинами, а позивач, в свою чергу, оплачує відповідачеві вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору та Додатками до Договору, що є його невід’ємною частиною.

Позивач є юридично особою за законодавством України, яка забезпечує потреби ринку у роботах та послугах, пов’язаних із встановленням та обслуговуванням систем обмеження доступу (СОД).

Для того, щоб СОД цілодобово перебувала у працездатному стані, на об’єкт, де вона встановлена, повинна цілодобово постачатися електрична енергія. Саме з цією метою позивачем було укладено Договір з відповідачем, що не заперечується сторонами.

Згідно із ч. 6 ст. 24, ч.1 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" та Правил користування електричною енергією (далі-ПКЕЕ), затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. N 28 (надалі - ПКЕЕ) постачання електричної енергії здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, який укладається між споживачем та постачальником електричної енергії.

Відповідно до п. 5.1. ПКЕЕ, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що із існуючих між сторонами  правовідносин, не вбачається будь-яких порушень, які б могли тягнути за собою недійсність Договору, виходячи з наступного.

 Зміст Договору не суперечить положенням чинного законодавства України та моральним засадам суспільства. Вказане твердження підтверджується тим, що договір про постачання електричної енергії укладається на основі Типового договору, який є додатком до ПКЕЕ.

Отже, положення Договору відповідають положенням чинного законодавства України, зокрема, Закону України "Про електроенергетику", яким передбачено, що постачання електричної енергії здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, який укладається між споживачем та постачальником електричної енергії, що в даному випадку і було дотримано сторонами.

Сторони на момент підписання Договору мали повний обсяг цивільної дієздатності, оскільки були зареєстрованими юридичними особами, підписання Договору було покладено на уповноважених осіб.

Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі. позивач вільно, без жодного тиску звернувся до відповідача з заявою про укладення Договору.

Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки  відповідач здійснював постачання електричної енергії, а позивач використовував електричну енергію та сплачував її вартість, тобто зобов’язання за Договором виконувались належним чином відповідно до його умов, що не заперечується сторонами.

В силу ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи, що недійсність оскаржуваного Договору прямо не встановлена законом, а жодна з підстав, наведена позивачем в позовній заяві та в апеляційній скарзі, не відповідає вимогам, визначеним ст.203 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

          Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.       

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

        Доказів, які б спростовували  вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

        Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду.  

        Виходячи з наведеного та враховуючи доводи відповідача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

       Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Технічний центр домофонізації „Цифрал-Сервіс” на рішення Господарського суду м. Києва  від 10.02.2011 року  залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду  м. Києва  від 10.02.2011 року у справі №7/553 залишити без змін.

3.          Матеріали справи  №7/553 направити до Господарського суду  м.Києва.

          Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      Корсак В.А.

Судді                                                                                          Авдеєв  П.В.

                                                                                          Коршун Н.М.