Справа №22-4918\2006р. Головуючий в 1 інстанції Сафонов В.В.
Доповідач Берзіньш В.С.
УХВАЛА Іменем України
23 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді: Берзіньш В.С.
Суддів: Шестакової Н.В. Летягіної О.В. при секретарі Шмакові А.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 28 квітня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недостовірними та такими, що порочать її честь, гідність та ділову репутацію відомостей, які були поширені відповідачем у листі до Верховної Ради АР Крим №С-8\4323-р від 13.08.1999р. Вимоги мотивовано тим, що в серпні 2004р. позивачці стало відомо про те, що відповідачка в серпні 1999р. звернулась до Верховної Ради АРК з вищезазначеним листом, який містить відомості про позивачку, що ганьблять її, а саме: «Ми, підписані нижче працівники ПК «Скіф-88» переконливо просимо вжити заходів по припиненню наклепницької діяльності колишнього працівника ПК ОСОБА_1, тому що її дії не тільки заважають нам нормально працювати, але і негативно позначаються на виробничій діяльності нашого підприємства». «Переконливо просимо відгородити наш колектив від наклепницької діяльності як ОСОБА_1, так і тих, хто їй у цьому допомагає». «Одержавши трьохкімнатну квартиру в ПК «Скіф-88» ОСОБА_1 дотепер не здала державі свою стару квартиру, явно маючи від неї чималий доход і ховаючи його від держави». «Усім відомо, що використовуючи своє службове становище начальника відділу кадрів, вона не оформила себе на роботу в ПК, а одержувала заробітну плату, при цьому була працівником Сімферопольського кар»єроуправління. Скільки зарплат вона одержувала від держави не заплативши при цьому податок?» «При зарплаті 150грн. Вона от вже тривалий період навчає свою доньку в Німеччині. Відкіля такі доходи? І де гарантії, що вони усі задекларовані?» Зміст данного листа став відомий широкому колу працівників ВР АР Крим, депутатам, їх помічникам. Вищевказанними незаконними діями з боку відповідачки позивачці завдано моральної шкоди, яка виразилась в перенесенні нею моральних страждань, переживань через приниження її честі і гідності, погіршення ділової репутації, у зв»язку з чим вона прикладала додаткові зусилля для відновлення життєвих зв»язків. Просила зобов»язати відповідачку спростувати вказані відомості шляхом направлення до Верховної Ради АР Крим протягом місяця з дня набуття законної сили рішенням суду листа та стягнути з відповідачки на користь позивачки компенсацію моральної шкоди у розмірі 5000грн.
В судовому засіданні суду першої інстанції позивачка і її представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідачки позов не
визнавала, посилаючись на те, що відповідачка у серпні 1999р. на підставі Закону України «Про звернення громадян» підписала заяву колективу працівників ПК «Скіф-88» у відношені їх колишнього працівника ОСОБА_1, у якому були поставленні питання, а не твердження, перед компетентними органами з метою припинення правопорушеннь. Вважає також, що позов заявлено з пропуском терміну позовної давності, передбаченого ст.7 ЦК України 1963р.
Рішенням суду від 28.04.2006 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та доказам по справі.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 Вважає рішення суду законним і обгрунтованним, просить апеляційну скаргу відхилити.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги, представник відповідача проти них заперечувала.
Обговоривши наведені у скарзі доводи, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановлюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із пропуску строку позовної давності та необгрунтованності заявлених вимог.
Такі висновки суду відповідають матеріалам справи, фактичним обставинам і не суперечать вимогам законодавства.
Так судом по справі встановлено, що заява, яка одержана Верховною Радою АРК у серпні 1999 року, на яку посилається позивачка, була адресована Голові Верховної Ради АР Крим Грачу Л.І., прокурору АР Крим Шубі В.В. та в Державну Службу по боротьбі з економічною злочинністю, за підписом 15 працівників ПФ «Скіф-88», у тому числі і відповідачки по справі-ОСОБА_2. В заяві вказується на численні порушення трудового законодавства з боку колишнього начальника відділу кадрів ПКО «Скіф-88» позивачки у справі ОСОБА_1, що і після її звільнення продовжує відображатися на виробничій діяльності ПКО та викладено прохання вжити заходів по припиненню наклепницької діяльності; заява містить висловлювання, на які посилається позивачка.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що межі припустимої інформації щодо посадових і службових осіб можуть бути ширше в порівнянні з межами такої інформації щодо звичайних громадян, та що звернення громадян до правоохоронних чи державних органів, організацій, наділених відповідно до закону владними повноваженнями, із заявою про неправомірні дії іншої особи, якщо цей орган чи організація наділені владними повноваженнями щодо поновлення законності у відповідних відносинах чи застосування передбачених законом санкцій до правопорушника не є поширенням відомостей в розумінні ст.7 ЦК України 1963р.
Враховуючи, що позивачка була посадовою особою ПКО «Скіф-88», на період подання вищезазначеної заяви була помічником дупетата Верховної Ради АР Крим, заява була адресована Голові Верховної Ради АР Крим Грачу Л.І., прокурору АР Крим Шубі В.В. та в Державну Службу по боротьбі з економічною злочинністю, тобто в органи, наділенні владними повноваженнями щодо перевірки та поновлення законності у цих правовідносинах, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про необгрунтованність позову, що не суперечить положенням рішення Конституційного Суду України №8-рп\2003 від 10.04.2003р. «Про офіційне тлумачення положення частини першої ст.7 ЦК України», ст.7 ЦК України 1963р. Позивачка не надала суду доказів, що відповідачка мала замір опорочити її честь, гідність та ділову репутацію. Доводи
апеляційної скарги в цій частині, з посиланням на відсутність доказів достовірності відомостей, викладених у вищезазначеній заяві, не можуть бути взяті до уваги.
Відповідно до положень ч.Зст.7 ЦК України 1963р., чинного на час виникнення спірних правовідносин, відносно вимог про спростування відомостей, передбачених цією статтею, та про відшкодування моральної шкоди встановлено строк позовної давності в один рік. Заява, на яку посилається позивачка, була одержана Верховною Радою АР Крим 13.08.1999р., позивачка не заперечує, що знала про цю заяву ще у 1999році, з позовом до суду звернулась лише у серпні 2005р.
Доводи апелянта про те, що строк позовної давності нею не пропущено та що відлік строку позовної давності необхідно вести з липня-серпня 2004 року, неспроможні, оскільки ст.76 ЦК України 1963р. передбачалось, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов; право на позов виникає з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Таким чином, позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права ще у 1999році, а з позовом до суду звернулась за сплином більш ніж чотири роки; поважних причин пропуску цього строку суду не надано.
Посилання апелянта на ст.261 чинного ЦК України не можуть бути взяті до уваги, оскільки п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2003р. передбачено, що правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Неспроможні і доводи апелянта про суперечливість висновків суду відносно відмови в позові по суті спору та за пропуском строку позовної давності, оскільки ст.80 ЦК України 1963р. пропуск строку позовної давності передбачався як самостійна підстава для відмови в позові без зазначення застосування цього положення тільки відносно обгрунтованних вимог, та не встановлювалось обмежень щодо відмови в позові і за іншими підставами; аналогічні положення містяться і в ст.267ч.4 чинного ЦК України; законодавством не передбачалось та не передбачається заборона відмови у позові за декількома підставами.
Відповідно до ст.ЗОЗч.1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст.ст.303, 308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від
28 квітня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду
України на протязі двох місяців.