АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-а-1260/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 10.3.4 Льон О.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоБабенка В.М.
суддівКарпенко О.В., Нерушак Л.В.
при секретаріМакарчук Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради, Черкаського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ВАТ «Канівський маслосирзавод» про визнання неправомірною бездіяльність та стягнення додаткових підвищень в розмірі 25 % від розміру мінімальної заробітної плати, індексації та моральної шкоди.
Вивчивши матеріали справи, колегія суддів, –
в с т а н о в и л а :
06 травня 2008 року позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради, Черкаського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ВАТ «Канівський маслосирзавод» про визнання неправомірною бездіяльність та стягнення додаткового підвищення в розмірі 25 % від розміру мінімальної заробітної плати, індексації та моральної шкоди.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що він з дня Чорнобильської катастрофи і по даний час проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю. Із 03.04.2000 року по 27.09.2007 року він працював в ВАТ «Канівський маслосирзавод» та йому у відповідності до ч.2 ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» оплата праці повинна була додатково підвищена на 25 % від розміру мінімальної заробітної плати, однак в порушення вимог закону відповідачі не проводили вказані підвищення, внаслідок чого утворилась заборгованість. Тому позивач змушений був звернутись з даним позовом до суду, в якому просив суд визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування йому додаткового підвищення в розмірі 25% від розміру мінімальної заробітної плати за період з квітня 2005 року до вересня 2007 року з урахувань індексу інфляції на загальну суму 7145,70 грн. Крім того, просив суд зобов’язати відповідачів самостійно здійснити індексацію на заборговану суму, починаючи з березня 2010 року по день фактичного розрахунку на його особистий рахунок та стягнути моральну шкоду в розмірі 3000 грн.
Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22 липня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради щодо не нарахування ОСОБА_6 додаткового підвищення в розмірі 25% від розміру мінімальної заробітної плати відповідно до ч.2 ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з квітня 2005 року до вересня 2007 року.
Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради провести ОСОБА_6 нарахування та виплату додаткового підвищення в розмірі 25% від розміру мінімальної заробітної плати відповідно до ч.2 ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з квітня 2005 року до вересня 2007 року.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даною постановою, Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необ’єктивність рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду зміні, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 27.01.1993 року позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 4-ї категорії (а. с.10) і постійно проживає та працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Як вбачається із матеріалів справи із 03.04.2000 року по 27.09.2007 року позивач ОСОБА_6 працював у ВАТ «Канівський маслосирзавод» і є пенсіонером, що підтверджується відповідним посвідченням.
Позивач отримував доплату як громадянин, який працює на території радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю в залежності від відпрацьованих днів в сумі визначеній у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 року № 836.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю, проводиться доплата в розмірі однієї заробітної плати, а крім того пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 % від розміру мінімальної заробітної плати, при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати згідно ч.4 ст. 48 даного Закону.
Колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіологічного контролю передбачене ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постановою Кабінету Міністрів України.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України ч.2 статті 46 Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/ 2007 та Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп / 2008 року внесені зміни до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - було визнано неконституційними.
Відповідно до частини 2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином в 2007 році з 09.07 по 31.12 позивач мав право на отримання відповідних доплат у відповідності до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і додаткового рішення законодавчого органу про відновлення попередньої редакції Закону, жоден нормативно-правовий акт не передбачає.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачеві, застосуванню підлягають стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.96 № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Колегія суддів дійшла висновку, що право позивача на отримання належних виплат, передбачених ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було порушено.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат обґрунтовано судом не взяті до уваги, так як питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору.
Враховуючи вищенаведене, вимоги апелянта в частині періоду здійснення відповідних нарахувань та виплат колегія суддів вважає, такими, що підлягають до задоволення.
В іншій частині, доводи апелянта спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст. 201 КАС України суд апеляційної інстанції змінює постанову або ухвалу суду, якщо визнає, що суд першої інстанції правильну по суті вирішив справу чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Виходячи із викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, але допустився помилки при визначенні періоду, за який слід здійснити нарахування та виплати, а тому приходить до висновку , що постанову суду підлягає зміні в цій частині.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 201, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради задовольнити частково.
Постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22 липня 2010 року - змінити.
Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради провести ОСОБА_6 нарахування та виплату додаткового підвищення в розмірі 25% від розміру мінімальної заробітної плати відповідно до ч.2 ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в період з квітня 2005 року до 31 грудня 2006 року та з 09 липня 2007 року по 27. вересня 2007 року.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :