АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-а-1794/11Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 10.3.1 Савенко В.Г.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          31 травня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоБабенка В.М

суддівНерушак Л.В., Карпенко О.В

розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області на постанову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області про стягнення щомісячної соціальної допомоги дітям війни.

                    Вивчивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

10 серпня 2009 року позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області про стягнення щомісячної соціальної  допомоги  дітям  війни.

          В обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона належить до соціальної категорії діти війни і відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30 % від мінімального розміру пенсії за віком. Оскільки такої доплати відповідач не проводив, тому змушена була звернутися до суду за захистом своїх прав та просила визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки в сумі 3891 грн. 90 коп. та здійснювати відповідні виплати в подальшому при нарахуванні пенсії.

         Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 грудня 2009 року позов задоволено частково.

        Поновлено ОСОБА_5 пропущений строк для звернення до суду за захистом її порушених прав, свобод та інтересів.

        Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі щодо неповного нарахування та виплати ОСОБА_5 щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року – неправомірними.

        Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі здійснити ОСОБА_5 перерахунок та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року включно, з урахуванням проведених за цей період виплат та сплатити 1,893 грн. 90 коп. в порядку заборгованості.

         В решті позовних вимог відмовлено.

         В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову  суду та прийняти нову постанову  про  відмову позивачу в задоволенні   позовних   вимог.

         Поскільки від усіх осіб, які беруть участь у справі,  відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, тому колегія суддів приходить до висновку про можливість   розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до п. 1  ч. 1 ст. 197 КАС України.

         Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а постанова суду – зміні,  виходячи  з   наступних  підстав.

         Судом першої інстанції встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та відноситься до  категорії  громадян,  яким   встановлено статус  дитини  війни.

         Статтею 6 Закону N 2195-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна  допомога,  що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії  за  віком.

          Законом України від 19 грудня 2006 року N 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується  замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

         Однак Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

          Внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якими передбачалося, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»)  до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, - рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року  за № 10-рп/2008 року було визнано неконституційними.

          Відповідно до частини 2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

          Таким чином  з 10.08.2008 року та по день винесення постанови судом відповідач, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, був зобов’язаний нараховувати позивачу підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18.11.2004 року, відповідно до якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, і додаткового рішення законодавчого органу про відновлення попередньої редакції Закону, жоден нормативно-правовий акт не передбачає.

          Не є обґрунтованим посилання відповідача в апеляційній скарзі на інші нормативно-правові акти, оскільки згідно частини 2 ст.3 Закону №2195-1У державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

         Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано судом не взяті до уваги, так як питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору.     

        Поряд з тим, суд допустив помилку, визначивши конкретну суму заборгованості по сплаті такої  доплати.

        При цьому суд не врахував те, що з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

         Отже, поза увагою місцевого суду залишилось те, що  адміністративний суд повинен визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними і зобов'язувати відповідачів провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про визначення конкретних сум.

         Згідно ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.   

         Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, який був чинним на час розгляду справи, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

         Відповідач наполягає на застосуванні строків позовної давності, а тому суд прийшов до помилкового висновку про можливість їх поновлення.

         Враховуючи вищенаведене, вимоги апелянта в частині застосування строків позовної давності та визначення конкретної суми заборгованості  колегія суддів вважає, такими, що підлягають до задоволення.

         Згідно положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі  на  виконання  делегованих  повноважень.

         Зі змісту наведеної правової норми видно, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

         Таким чином, колегія суддів вважає, що адміністративний суд не може розглядати вимоги щодо зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому у зв’язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.

          Виходячи  з викладеного колегія суддів вважає за можливе, враховуючи  вимоги позивача про здійснення відповідних виплат в майбутньому , задоволити  частково вимоги позивача та зобов’язати   відповідача здійснити перерахунок  та виплату підвищення до пенсії як дитині  війни по день винесення  постанови суду.

         В іншій частині,  доводи апелянта спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

         Згідно ст. 201 КАС України підставами для зміни рішення суду є правильне по суті вирішення питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

         Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 201, 207 КАС України, колегія  суддів, -

п о с т а н о в и л а :

 Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області задовольнити частково.

         Постанову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 грудня 2009 року - змінити.

         Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі здійснити ОСОБА_5 перерахунок та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період  з 10.08.2008 року по день винесення постанови суду - 31.05.2011 року включно, з урахуванням проведених за цей період виплат.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає чинності через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

          Судді :