АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13  липня  2011  року                                                              м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

          головуючого                                                  Бреславський  О.  Г.

суддів: Одинака О.О., Лисака І.Н.

секретаря : Тодоряк Г.Д.

за участю: представника позивачів ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання від 29.08.2003, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 04.09.2005, Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 753023 від 17.03.2006 та серії ЯБ № 753024 від 17.03.2006, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах яких за дорученням діє ОСОБА_1, на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24.03.2011, -

В С Т А Н О В И Л А :

          У вересні 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання від 29.08.2003, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 04.09.2005, Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 753023 від 17.03.2006 та серії ЯБ № 753024 від 17.03.2006.

Позивачі зазначали, що між ними та відповідачем було укладено договір довічного утримання, проте ОСОБА_5 умов вказаного договору не дотримується, збиткує над ОСОБА_2 та ОСОБА_4, вчиняє сварки, погрожує, що отруїть їх, а будинок продасть.

Згідно договору дарування 4 серпня 2005 року позивачка ОСОБА_2 подарувала відповідачу ОСОБА_5 земельні ділянки площею 0,58 га. Позивачі зазначали, що при укладенні договору дарування земельної ділянки їх волевиявлення не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі.

Посилаючись на норми Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, позивачі просили поновити строк позовної давності для пред’явлення позову до суду про розірвання договору довічного утримання, а також розірвати договір довічного утримання, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки та Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку.

Заочним рішенням Глибоцького районного суду від 27 листопада 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволено частково.

Розірвано договір довічного утримання, укладений 29 серпня 2003 року між відчужувачами ОСОБА_2, ОСОБА_4 та набувачем ОСОБА_5 У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Глибоцького районного суду від 4 жовтня 2010 року заочне рішення Глибоцького районного суду від 27 листопада 2006 року було скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку.

У зв’язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть від 26 листопада 2008 року серії НОМЕР_1) ухвалою Глибоцького районного суду від 20 жовтня 2010 року залучені до участі в справі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у якості позивачів як правонаступників померлого. Вони подали до суду заяву про зміну підстав позову, в якій зазначали, що зміст договору дарування земельної ділянки не відповідає ч. 2 ст. 132 ЗК України, розмір та кількість земельних ділянок, зазначених в договорі та державних актах на право власності на земельні ділянки відрізняються.

Ухвалою Глибоцького районного суду від 10 грудня 2010 року прийнято відмову позивачки ОСОБА_2 від позовних вимог і провадження у справі за позовом останньої до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, закрито.

Рішенням Глибоцького районного суду від 24 березня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про розірвання договору довічного утримання, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 просять рішення суду першої інстанції від 24 березня 2011 року та ухвалу від 4 жовтня 2010 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Посилаються на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про розірвання договору довічного утримання, суд першої інстанції виходив із того, що у зв’язку зі смертю відчужувача ОСОБА_4, згідно чинного законодавства, правонаступництво по розірванню договору довічного утримання не допускається, оскільки виконання по договору довічного утримання було призначено безпосередньо особисто для останнього, то в зв’язку з його смертю зобов’язань більше ніяких немає.

Проте, з такими висновками повністю погодитися не можна, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального права  при визначенні правовідносин, що не допускають правонаступництво, а позивачами не доведено, що відповідач ОСОБА_5 не виконував умови договору довічного утримання.

А це згідно з п. п. 2, 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в частині відмови у позові про розірвання договору довічного утримання та ухвалення у цій частині нового рішення про відмову у позові із зазначеної підстави.    

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін  та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України сторони зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано не своєчасно з поважних причин.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України  рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.    

Встановлено, що 29 серпня 2003 року ОСОБА_2, ОСОБА_4 уклали з  ОСОБА_5 договір довічного утримання, за яким передали у власність ОСОБА_5 належний їм на праві власності житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, розміщений в АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 зобов’язався довічно утримувати ОСОБА_2, ОСОБА_4, забезпечивши їх харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою, зберігати в їх безкоштовному довічному користуванні кімнату, житловою площею 15,10 кв.м. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду, необхідної допомоги) визначена сторонами в 100 грн. щомісячно.   

У вересні 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом про розірвання указаного договору у зв’язку з невиконанням ОСОБА_5 обов’язків за договором.

Після смерті ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1), судом першої інстанції було залучено до участі у справі в якості позивачів правонаступників померлого –ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які позов підтримали в повному обсязі.   

Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).   

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.   

Правовідносини, що не допускають правонаступництво, визначені   
ст. 1219 ЦК України.   

Усупереч наведеним нормам суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволення позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 щодо розірвання договору довічного утримання, не звернув уваги на те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, а також не врахував, що за ч. 2 ст. 755 ЦК України припинення договору довічного утримання у зв’язку зі смертю відчужувача поширюється тільки на випадки, коли відчужувачем позов не заявлявся, а якщо він заявлений, то допускається процесуальне правонаступництво.  

При апеляційному перегляді справи позивач  ОСОБА_2 підтвердила обставини відмови нею від позову до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку  з підстав належного виконання останнім умов договору довічного утримання.

Усупереч вимогам ст. ст. 60, 131 ЦПК України, позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не надали суду першої інстанції докази на підтвердження своїх вимог про те, що ОСОБА_5 неналежно виконував умови договору довічного утримання.

Наведене дає право апеляційному суду зробити висновок про те, що позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про розірвання договору довічного утримання з підстав невиконання ОСОБА_5 умов договору довічного утримання є недоведеними, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.   

Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування земельної ділянки, Державних актів на право власності на земельну ділянку недійсними з підстав відмови позивача ОСОБА_2 від позовних вимог, прийняття відмови судом та закриття провадження у справі, то воно по суті є правильним.   

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Коровійською сільською радою Глибоцького району Чернівецької області 26 січня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 313. Цей акт не оскаржено ні при житті ОСОБА_4, ні після смерті останнього його правонаступниками. Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки належали ОСОБА_2 на праві приватної власності, а не спільної сумісної власності із померлим ОСОБА_4

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при винесенні ухвали про перегляд заочного рішення від 04 жовтня 2010 року є необґрунтованими.    

Суд першої інстанції прийшов до підставного висновку про те, що заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 листопада 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання, визнання недійсним договору дарування, Державних актів на право власності на земельну ділянку, підлягає скасуванню з підстав неявки відповідача в судове засідання та не повідомлення про причини неявки з поважних причин та надання доказів на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Вимоги апелянта ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, щодо закриття провадження у справі є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 310 ЦПК перелік підстав для скасування в апеляційному порядку рішень суду з закриттям провадження у справі є вичерпним.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313 ЦПК України, колегія суддів,-    

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах яких за дорученням діє ОСОБА_1, задовольнити частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 березня 2011 року в частині відмови у задоволенні вимоги позивачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 щодо розірвання договору довічного утримання, скасувати.

У позові ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_5 щодо розірвання договору довічного утримання, відмовити.

У решті рішення залишити без змін.

Ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області про перегляд заочного рішення від 04 жовтня 2010 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 солідарно в доход держави судовий збір у розмірі 128 ( сто двадцять вісім) грн..

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення його, проте воно може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:  

Судді: